05 листопада 2024 року № 320/22674/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню виплати грошової компенсацій на транспортне обслуговування за друге півріччя 2021 р. та за 2022 р. не у відповідності до пункту 2 та пункту 5 Порядку № 228 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.20213 № 536 "Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228", чинній до 08.08.2020, протиправною;
зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок грошової компенсації на транспортне обслуговування, у відповідності до пунктів 2 та 5 Порядку № 228 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.20213 № 536 "Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228", чинній до 08.08.2020, а саме в розмірі 29 відсотки прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, та провести відповідні донарахування і виплати за друге півріччя 2021 року та за 2022 рік, врахувавши раніше виплачені гроші за вказаний період у загальній сумі 839,57 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсацій на транспортне обслуговування за спірний період у відповідності до пунктів 2 та 5 Порядку № 228 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.20213 № 536 "Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228", чинній до 08.08.2020, а саме в розмірі 29 відсотки прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07..2023 відкрито провадження в адміністративній справі №320/22674/23 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на необґрунтованість доводів позивача.
Крім того, відповідачем подано клопотання про залучення співвідповідача - Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Вимогами ч. 4 ст. 48 КАС України визначено, що якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. За приписами ч. 5 ст. 48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Суд при вирішенні клопотання бере до уваги наступне. Позовних вимог до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації позивачем не зазначено.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що в силу положень останнього речення ч. 3 ст. 48 КАС України, а також враховуючи ч. 5 ст. 48 КАС України, співвідповідач за певних обставин може бути залучений у справі, однак, за заявою позивача. Відповідач не наділений правом такої ініціативи.
Слід додати, що відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд. Відтак, саме позивач вирішує - які вимоги заявити та як їх обґрунтувати, самостійно керує своєю процесуальною поведінкою в цьому аспекті. Питання відповідності цих вимог законодавству та їх обґрунтованості надалі вирішується судом
Суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Враховуючи принцип диспозитивності, іншими словами - право позивача вибирати оптимальну міру поведінки, визначати відповідача, який на його думку порушив його права, позовні вимоги до нього, ухвалою 11.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання, в порядку ст. 263 КАС України.
За таких обставин клопотання позивача про залучення до участі в справі в якості співвідповідача - Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації є не обґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Позивач у відповіді на відзив вказав про недоведеність доводів відповідача.
Крім того, позивачем подано заяви про збільшення позовних вимог від 01.02.2024 та зменшення позовних вимог від 11.03.2024, які відкликані заявою позивача від 25.06.2024.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, особа яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, особа з інвалідністю ІІ групи, перебуває на обліку в Департаменті соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для забезпечення автомобілем з правом користування члену сім'ї.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про необхідність нарахування та виплати компенсації на транспортне обслуговування у належному розмірі, в якому позивач просив нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) грошову компенсацію на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.
Відповідач у своєму листві вказав, що в червні 2022 року позивачу нараховано 551,61 грн (263,63 за друге півріччя 2021 року та 287,97 грн за перше півріччя 2022 року), а у вересні 2022 року нараховано 287,97 грн за друге півріччя.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації на транспортне обслуговування за спірний період, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06 жовтня 2015 року № 2961-IV “Про реабілітацію осіб з інвалідністю» (далі - Закон № 2961-IV).
Виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування регламентована положеннями статті 28 Закону № 2961-IV.
Так згідно із частинами першою, п'ятою, шостою статті 28 Закону № 2961-IV грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України Постановою від 28.02.2002 р. № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" затвердив Порядок виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування (Порядок № 228).
Відповідно до пункту 2 Постанови № 228 для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пунктом 5 Порядку № 228 передбачено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.
При цьому перелік осіб, яким призначається компенсація на транспортне обслуговування, визначений у пункті 14 Порядку № 228.
Наведене нормативне регулювання дає підстави стверджувати, що розмір грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, показники, за якими вона визначається, порядок та періодичність її виплати точно встановлені законодавством, яке не передбачає компетенції центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, забезпечує формування та реалізацію здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, давати роз'яснення з питань визначення розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, що виплачуються особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, що мають автомобілі та мотоколяски. Показники і параметр розміру грошової компенсації у нормативному акті виписані достатньо чітко і однозначно для того, щоб визначити і виплати конкретну суму цього платежу. Зокрема, положення пункту 2 Постанови №228 та пункту 5 Порядку №228 треба розуміти так, що 22 або 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, є сумою, яка належить до сплати за кожен місяць відповідного півріччя, що виплачується двічі на рік рівними частинами.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 550/196/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі № 611/26/17.
При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 260/4268/21 (спір стосувався нарахування та виплати особі з інвалідністю з дитинства грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 28 жовтня 2019 року по 01 липня 2021 року включно, виходячи з розміру 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць), які полягають у такому.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 228 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228» (далі - Постанова № 536) грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, що мають автомобілі та мотоколяски, - у розмірі відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, на транспортне обслуговування - у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №683 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», яка набрала чинності 08 серпня 2020 року, затверджено зміни, що вносяться до Постанови №228, зокрема, пункт 2 Постанови № 228 викладено у такій редакції: “2. Установити, що для осіб з інвалідністю і законних представників дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.».
З 01 липня 2021 року набрали чинності зміни до Постанови №228, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2021 року №283 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», зокрема її пункт 2 викладено у такій редакції: “2. Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.».
Отже, розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування визначено пунктом 2 Постанови № 228:
в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 “Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», чинній до 08 серпня 2020 року: грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;
в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №683 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», чинній з 08 серпня 2020 року: розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто, з 08 серпня 2020 року Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, який призвів до зменшення розміру грошової компенсації.
Зменшення розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення з 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на місяць до 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов'язань взятих на себе у зв'язку із ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов'язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.
З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила суди у період чинності пункту 2, в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону № 2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 Постанови № 228 в редакції Постанови №536, згідно із якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).
Суд також зазначає, що хоч наведені правові висновки зроблені Верховним Судом стосовно змін до пункту 2 Постанови № 228 в редакції до 01 липня 2021 року, однак суттєвих відмінностей пункт 2 Постанови № 228 з 01 липня 2021 року в частині визначення розміру грошової компенсації не зазнав, що не змінює суті правових висновків Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 260/4268/21.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що виплата позивачу спірної компенсації за спірний період не відповідає положенням пункту 2 Постанови № 228 в редакції Постанови №536.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства України, на підставі наданих суду статтями 9, 245 КАС України повноважень, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач повністю не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню виплати ОСОБА_1 грошової компенсацій на транспортне обслуговування за друге півріччя 2021 р. та за 2022 р. не у відповідності до пункту 2 та пункту 5 Порядку № 228 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.20213 № 536 "Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228", чинній до 08.08.2020.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової компенсації на транспортне обслуговування, у відповідності до пунктів 2 та 5 Порядку №228 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.20213 № 536 "Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228", чинній до 08.08.2020, а саме в розмірі 29 відсотки прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, та провести відповідні донарахування і виплати за друге півріччя 2021 року та за 2022 рік, врахувавши раніше виплачені гроші за вказаний період.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.