Справа № 761/37945/24
Провадження №1-кп/761/3835/2024
05 листопада 2024 року м. Київ
Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду угоду про визнання винуватості, укладену в рамках кримінального провадження № 22024000000000390 від 03.05.2024 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.111-1 КК України, -
24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Союз Радянських Соціалістичних Республік (правонаступником якого з 1991 року є російська федерація), Українська Радянська Соціалістична Республіка (правонаступницею якої з 1991 року є Україна) та ще 49 держав-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші держави світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 «Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про огородження їх незалежності і суверенітету» закріплено, що держави не мають права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави. Засуджуються не тільки збройне втручання, але також всі інші форми втручання, спрямовані проти правосуб'єктності держави або проти її політичних, економічних чи культурних елементів. Всі держави повинні утримуватися від того, щоб організовувати, допомагати, створювати, фінансувати, заохочувати або допускати збройну, підривну або терористичну діяльність.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 «Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» закріплено принцип, згідно з яким держави утримуються в своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 «Про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» закріплено, що держави не мають права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або по якій б то не було причині у внутрішні чи зовнішні справи інших держав; принцип відмови від інтервенції і невтручання у внутрішні і зовнішні справи держав включає: суверенітет, політичну незалежність, територіальну недоторканність, національну єдність і безпеку всіх держав; суверенне і невід'ємне право держави вільно визначати свою власну політичну, економічну, культурну та соціальну систему, розвивати свої міжнародні відносини і здійснювати невід'ємний суверенітет над своїми природними ресурсами відповідно до волі її народу без зовнішньої інтервенції, втручання, підривної діяльності, примусу або загрози в якій би то не було формі; обов'язок держав утримуватися в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосуванням в якій би то не було формі з метою порушити міжнародно-визнані кордони іншої держави, порушити політичний, соціальний або економічний порядок інших держав, повалити або змінити політичну систему іншої держави або його уряд, викликати напруженість між двома або більше державами; обов'язок держави утримуватися від збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації або будь-якої іншої форми інтервенції і втручання, явної або прихованої, спрямованої проти іншої держави або групи держав, або від будь-якого акту військового, політичного або економічного втручання у внутрішні справи іншої держави; обов'язок держави утримуватися від будь-яких дій або спроб в якій би то не було формі або під яким би то ні було приводом дестабілізувати або підірвати стабільність іншої держави або будь-якого з його інститутів; обов'язок держави утримуватися від спроб впливати, сприяти, заохочувати або підтримувати прямо або опосередковано бунтівну або сепаратистську діяльність в інших державах під яким би то не було приводом, або від будь-яких дій, спрямованих на порушення єдності або підрив, або повалення політичного устрою інших держав.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Незалежність України визнано більшістю держав світу, у тому числі 05.12.1991 російською федерацією.
Пунктами 1, 2 Меморандуму «Про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994, закріплено, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти політичної незалежності України.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Стаття 18 Конституції України визначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, 31.05.1997 укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України № 13/98-ВР від 14.01.1998 та Федеральним Законом російської федерації № 42-ФЗ від 02.03.1999).
Згідно ст. ст. 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих кордонів між Україною та російською федерацією та розбудову відносин на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи.
Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй № 3314 (XXIX) від 14.12.1974 серед іншого визначене поняття агресії, яке є аналогічним з визначенням збройної агресії в ст. 1 Закону України «Про оборону України», зокрема збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій:
- вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;
- блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;
- напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
- засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;
- дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті;
- застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
Підрозділ збройних сил іншої держави - військове формування іноземної держави, що має постійну чи тимчасову організацію, належить до сухопутних (наземних), морських, повітряних або спеціальних військ (сил) цієї держави, оснащене легкою зброєю чи важкою бойовою технікою, яка підпадає під дію Договору про звичайні збройні сили в Європі, перебуває під командуванням особи, відповідальної перед своєю державою і законами України за поведінку своїх підлеглих, які зобов'язані дотримуватися внутрішньої дисципліни, законів України, норм міжнародного права.
Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин, не можуть слугувати виправданням агресії.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
24.02.2022 російською федерацією здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочато ведення агресивної війни проти України, захоплення її території, яке на даний час триває.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє по даний час.
Наведені вище факти розв'язання та ведення рф агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів збройних сил рф на територію України, захоплення державних установ, організацій та військових частин, введення воєнного стану в Україні та продовження строку його дії, в тому числі факти збройного конфлікту між Україною та рф, що почався 27.02.2014, в результаті якого було тимчасово окуповано та анексовано територію Автономної Республіки Крим (надалі АР Крим) та тимчасово окуповано частину територій Донецької та Луганської області, широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв'язку з чим достовірно відомі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - ОСОБА_4 ).
Незважаючи на зобов'язання по неухильному додержанню Конституції та законів України, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи факт ведення російською федерацією агресивної війни проти України з метою підтримки держави-агресора та завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, став на шлях вчинення злочину проти основ національної безпеки - вчиняючи умисні дії, спрямовані на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором.
24.02.2022 Постановою Правління Національного банку України № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів російської федерації/республіки білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти російської федерації/республіки білорусь.
03.03.2022 постановою Кабінету Міністрів України № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації» встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація та кола визначених осіб (пов'язаних з рф).
09.04.2022 Постановою Кабінету Міністрів України № 426 «Про застосування заборони ввезення товарів з російської федерації» заборонено ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації.
27.09.2022 Постановою Кабінету Міністрів України № 1076 «Про заборону вивезення товарів з України на митну територію російської федерації» заборонено вивезення за межі митної території України товарів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), торговельною країною та/або країною призначення яких є російська федерація.
Після початку повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації (надалі - зс рф) на територію України, ОСОБА_4 , у період часу з 24 лютого 2022 року до червня 2024 року, достовірно знаючи про те, що на території України введено воєнний стан, а також про те, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 та постанови Правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022, з рф заборонено провадження будь-якої господарської діяльності та валютних розрахунків, не зважаючи на встановлену Законом України № 2198-ІХ від 14.04.2022 кримінальну відповідальність за свої дії, про яку йому було достеменно відомо, переслідуючи корисливі мотиви, які виразились в отриманні економічної вигоди та отримання прибутку, усвідомлюючи, що провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора є незаконним, що в свою чергу сприятиме її економічному розвитку, буде спрямовуватись на розвиток військово-промислового комплексу рф, забезпечення військових потреб та збільшення військового потенціалу країни-агресора, свідомо став на шлях вчинення злочину проти основ національної безпеки України.
Так встановлено, що ОСОБА_4 , у листопаді 2014 році, усвідомлюючи встановлення окупаційною адміністрацією рф повного контролю над АР Крим, увійшов до складу засновників ТОВ «Сиваш-Агрос» («ООО «Сиваш-Агрос», ІПН 9106002300, ГРН 1149102088431, АР Крим, Красноперекопський район, с. Совхозне, вул. Зелена, 5-А, види діяльності - вирощуванні зернових (крім рису) зернобобових культур та семян масляничних культур, оптова торгівля зерном та інше), ТОВ «Дніпровський» (ООО «Днепровский» ІПН 9106002950, ОГРН 1149102108693, АР Крим, Красноперекопський район, с. Вишневка, вул. Леніна, 58, види діяльності - вирощування зернових, рису, овочів, оптова торгівля, оренда і лізинг сільськогосподарських машин, обладнання та інше), ТОВ «Вікінг» (ООО «Викинг», ІПН 9106002318, ГРН 1149102088673, АР Крим, Красноперекопський район, с. Вишневка, вул. Леніна, 58, вид діяльності - вирощування зернових та інше) та з корисливих мотивів, що спрямовані на отримання прибутків, вирішив здійснювати фінансово-господарську діяльність вказаних вище суб'єктів господарювання в умовах російської окупації.
Так, ОСОБА_4 , у вказаний період, вчинив дії щодо налагодження фінансово-господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією рф та незаконної реєстрації ТОВ «Сиваш-Агрос», ТОВ «Дніпровський», ТОВ «Вікінг», у незаконних органах влади окупаційної адміністрації держави-агресора, зокрема у так званих «Межрайонной инспекции Федеральной налоговой службы № 9 по Республике Крым», де вказані товариства були зареєстровані відповідно до діючого законодавства рф.
При цьому, ОСОБА_4 розумів, що здійснювати фінансово-господарську діяльність він зможе лише у взаємодії з державою-агресором та її незаконними органами влади та окупаційною адміністрацією, що в свою чергу, призведе до реєстрації належних йому суб'єктів господарювання у незаконних органах влади, сплати податків окупаційній адміністрації та виконання робіт і постачання товарів на території держави-агресора.
У зв'язку з наведеним, не пізніше вересня 2022 року, у ОСОБА_4 , виник умисел на вчинення вказаних дій.
Діючи з метою його реалізації, ОСОБА_4 здійснював загальне керівництво діяльністю ТОВ «Сиваш-Агрос», ТОВ «Дніпровський», ТОВ «Вікінг», шляхом проведення загальних зборів і прийняття на них рішень, у тому числі призначення виконавчого органу товариств - їх директорів, тобто здійснення організації та контролю за виконанням дій, вказівок, спрямованих на доведення злочинного умислу до кінця.
Так, ОСОБА_4 , у період з вересня 2022 року, вчинив дії щодо налагодження фінансово-господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією рф ТОВ «Сиваш-Агрос», ТОВ «Дніпровський», ТОВ «Вікінг», а пізніше і ТОВ «Сільськогосподарське підприємство Афіни» (ООО «Сельсьхозяйственное предприятие «Афины», ІПН 9500011800, ОГРН 1239500000585, Херсонська область, с. Новодмитрівка Друга, вул. 40 років Перемоги, 1-А, вид діяльності - вирощуванні зернових (крім рису) зернобобових культут та семян масляничних культур, оптова торгівля зерном та інше) до складу засновників якого, ОСОБА_4 вступив у січні 2024 року.
У невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше вересня 2022 року невстановлені працівники ТОВ «Дніпровський», які здійснювали свою діяльність під загальним керівництвом ОСОБА_4 , заручились підтримкою службових осіб російських державних підприємств
АТ «Регіональна лізингова компанія Республіки Крим» (АО «Региональная лизинговая компания Республіки Крим» ІПН 9106002950, ГРН 1199112018467) та АТ «Росагролізинг» (АО «Росагролизинг» ІПН 7704221591, ГРН 1027700103210).
Після цього, ОСОБА_4 , будучи обізнаними про зміни до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України та вступу в дію ст. 111-1 КК України, реалізовуючи злочинний умисел, спрямований на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незважаючи про обізнаність щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності вирішив здійснювати господарську діяльність зазначених вище товариств.
У період 2022 - 2023 років, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин ОСОБА_4 , перебуваючи в офісному приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 та здійснюючи загальне керівництво ТОВ «Дніпровський», був обізнаним щодо укладення вказаним підприємством договорів за умовами законодавства рф. Так, в зазначений період вказаним товариством укладені договори фінансової оренди (лізингу) сільськогосподарської техніки з представниками держави - агресора в особі АТ «Регіональна лізингова компанія Республіки Крим» та АТ «Росагролізинг».
За результатом та на виконання вказаних договорів, у період 24.01.2023 по 22.03.2024 невстановленими працівниками ТОВ «Дніпровський», під контролем ОСОБА_4 , на розрахункові рахунки АТ «Регіональна лізингова компанія Республіки Крим» здійснені перекази грошових коштів на загальну суму 14 489 811 (чотирнадцять мільйонів чотириста вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот одинадцять тисяч рублів) або 4 346 943 (чотири мільйони триста сорок шість тисяч дев'ятсот сорок три гривні), а на розрахункові рахунки АТ «Росагролізинг» здійснені перекази грошових коштів на загальну суму 8 098 622 (вісім мільйонів дев'яносто вісім тисяч шістсот двадцять два рублі) або 2 429 586 (два мільйони чотириста двадцять дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят шість гривень).
Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України
09.10.2024 під час досудового розслідування між прокурором третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 укладено угоду про визнання винуватості.
Згідно вказаної угоди ОСОБА_4 повністю і беззастережно визнає себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину та сторони погоджуються на призначення покарання за ч. 4 ст. 111-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі без конфіскації майна та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк в межах, встановлених ст. 75 КК України, але не більше 1 року.
Крім того, відповідно до угоди ОСОБА_4 (за власною добровільною письмовою заявою) зобов'язується впродовж 10 днів після набрання вироком суду законної сили сплатити внесок (у тому числі, забезпечити перерахування третіми особами) у розмірі 5 000 000 гривень на спеціальний банківський рахунок, відкритий Національним банком України - на проект «Підтримка Збройних Сил України» (Банк: Національний банк України; МФО 300001; Рахунок НОМЕР_1 ; ЄДРПОУ 00032106; Отримувач: Національний банк України)
У судовому засіданні прокурор, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК України та КК України, просив затвердити її.
Захисник обвинуваченого у судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості між його підзахисним та прокурором, пояснив, що вона відповідає вимогам закону, укладена обвинуваченим у його присутності, добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 пояснив суду, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Просив суд затвердити угоду про визнання винуватості від 09.10.2024 і призначити йому узгоджену міру покарання, при цьому беззастережно визнав себе винуватими у вчиненні інкримінованого йому злочину, викладеного в обвинувальному акті.
Суд, дослідивши угоду про визнання винуватості, матеріали кримінального провадження, вислухавши доводи учасників судового провадження, дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості з огляду на наступне.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 468 КПК України встановлено, що у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Відповідно до ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Перевіривши угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим від 09.10.2024 на її відповідність вимогам чинного КПК України, суд прийшов до висновку, що вона у повному обсязі відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки містить всі необхідні вимоги, визначені статтею 472 КПК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, який згідно ст. 12 КК України є нетяжким злочином.
Так, згідно угоди між прокурором та обвинуваченим від 09.10.2024 ОСОБА_4 беззастережно та повністю визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, в обсязі і за обставин, викладених у повідомленні про підозру, обвинувальному акті та пункті 2 цієї угоди
Крім цього, відповідно до угоди про визнання винуватості від 09.10.2024 обвинувачений ОСОБА_4 зобов'язується упродовж 10 днів після набрання вироком суду законної сили сплатити внесок (у тому числі, забезпечити перерахування третіми особами) у розмірі 5 000 000 гривень на спеціальний банківський рахунок, відкритий Національним банком України - на проект «Підтримка Збройних Сил України» (Банк: Національний банк України; МФО 300001; Рахунок НОМЕР_1 ; ЄДРПОУ 00032106; Отримувач: Національний банк України).
Так, умови угоди не суперечать інтересам суспільства і не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, обвинувачений ОСОБА_4 може виконати взяті на себе за угодою зобов'язання, наявні фактичні підстави для визнання винуватості, узгоджена міра покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначених ст. 65 КК України.
При цьому, судом в підготовчому судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 розуміє свої права визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Судом у підготовчому судовому засіданні також встановлено, що укладання угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченими є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Таким чином, суд визнає доведеною вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, а саме у вчинені громадянином України умисних дій, спрямованих на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.
Суд вважає, що при узгодженні в угоді про визнання винуватості міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 111-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України, зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням, сторонами було враховано особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, задовільний стан здоров'я.
Обставини, що пом'якшують покарання є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставини, що обтяжують покарання відсутні.
При цьому, суд враховує позицію сторін угоди про визнання винуватості щодо наявності обґрунтованих підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 положень ст. 69 КК України та недоцільності застосування до останнього додаткових покарань у виді позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та конфіскації майна.
Так, відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Також за змістом ч.2 ст.69 КК України на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.
Суд враховує те, що ОСОБА_4 свою вину у скоєному визнав беззастережно, у вчиненому щиро розкаявся, критично оцінює свою злочинну поведінку, в тому числі шляхом повного визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність, під час проведення досудового розслідування активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, що виразилось у повідомленні ним про всі обставини його вчинення, обставини та події, які мають значення для кримінального провадження, що враховується як активне сприяння ОСОБА_4 . встановленню обставин кримінального провадження, дані, що характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності притягується вперше, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, надає на постійній основі допомогу підрозділам Збройних Сил України, обставини, які обтяжують покарання, у справі відсутні, матеріальної шкоди вчиненим кримінальним правопорушенням, яке є нетяжким злочином, державі не заподіяно.
А тому, з наведених міркувань суд вважає обґрунтованою умову укладеної угоди про визнання винуватості щодо застосування при призначенні ОСОБА_4 покарання положень ст. 69 КК України.
Крім цього, суд вважає, що вказані обставини в своїй сукупності дають підстави дійти висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, відповідно до вимог ст. 75 КК України, призначивши йому іспитовий строк на 1 рік, з покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Враховуючи викладене, оскільки умови угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим відповідають вимогам кримінального процесуального та кримінального кодексів України, суд, врахувавши доводи сторін кримінального провадження, дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження даної угоди.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді особистого зобов'язання необхідно залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов не заявлявся.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 314, 315, 369-376, 475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 09.10.2024 між прокурором третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за участю захисника ОСОБА_5 , в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024000000000390 від 03.05.2024.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами угоди покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення:
обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України угода не може бути укладена.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з дня його проголошення, у разі неподання апеляційної скарги.
Копії вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1