вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" листопада 2024 р. Справа № 910/4723/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Владимиренко С.В.
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 (суддя Лиськов М.О.)
у справі № 910/4723/24 Господарського суду міста Києва
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Приватного акціонерного товариства "Київстар"
про стягнення 110 224,80 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (далі - ПрАТ "Київстар", відповідач) про стягнення 110 224,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про встановлення сервітуту № ТМ-10-С/037 від 01.10.2011 щодо здійснення своєчасної плати, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем за період із листопада 2022 року по листопад 2023 року виникла заборгованість у розмірі 110 224,80 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/4723/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що 22.08.2022 позивачем отримано лист відповідача вих. 16500/05, в якому останній зазначив, що оскільки він уклав договір із балансоутримувачем будівлі, просив підписати акт припинення користування майном і додаткову угоду та зазначив, що в разі непідписання або незгоди із зазначеними документами, договір буде вважатися припиненим 30.09.2022.
Позивач не направив жодних пропозицій щодо продовження договірних відносин, оскільки не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", тому ПрАТ "Київстар" було змушене укласти договір сервітуту № 450446 від 01.10.2022 із новим балансоутримувачем вказаної будівлі, а саме з Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва").
Позивач відповідний акт не підписав та наголошував на тому, що оскільки обладнання відповідача не було демонтовано, то, незважаючи на припинення договору, обов'язок відповідача оплачувати платежі за договором сервітуту не припинився.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем вчинені всі необхідні дії для підписання акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за договором, проте позивач ухилився від свого обов'язку щодо його підписання.
Суд першої інстанції звернув увагу також на те, що оскільки акт закінчення розміщення обладнання є актом фіксації (підтвердження) факту припинення користування предметом договору, а не підставою для припинення останнього, що узгоджується з п. 9.3 договору, відповідно до якого припинення користування об'єктом сервітуту на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, з огляду на обставини укладення договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта з новим балансоутримувачем майна, на якому розміщено обладнання сервітуарія, відповідач не повинен проводити демонтаж обладнання на об'єкті розміщення.
Місцевий господарський суд зазначив, що позивач не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", а також з огляду на укладення відповідачем з новим балансоутримувачем майна - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта, що розташований у Печерському районі, об'єкт розміщення обладнання за яким є тотожним об'єкту розміщення обладнання за договором, укладеним між сторонами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/4723/24, КП "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/4723/24 скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує на таке:
- має місце порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; нез'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи;
- апелянт вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, Господарський суд міста Києва дійшов помилкового висновку про те, що акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту не підписаний позивачем, є таким, що погоджений сторонами договору (позивачем та відповідачем), і, відповідно, є підставою припинення сервітуту;
- відповідач не демонтував обладнання, що йому належить, відповідно, позивач не засвідчив факт демонтажу цього обладнання і не підписав акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту;
- співвласники будинку не уповноважували керуючу компанію на розпорядження їх власністю, тому договір від 01.10.2022 № 450446 не може бути підставою для невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про встановлення сервітуту від 01.10.2011 № ТМ-10-С/037;
- договір від 01.10.2011 № ТМ-10-С/037 є чинним та законним, оскільки одностороння відмова відповідача від зобов'язання не допускається, а чинність договору не спростовано в рішенні суду, тому відповідач зобов'язаний здійснювати оплату за цим договором до моменту демонтажу обладнання чи припинення дії договору у встановленому порядку;
- судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині дослідження та оцінки доказів та обґрунтування судового рішення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Київжитлоспецексплуатація" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/4723/24; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 09.09.2024.
Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, планові та екстрені відключення електроенергії по місту Києву, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.
Позиції учасників справи
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги КП "Київжитлоспецексплуатація" заперечує і просить суд у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/4723/24 відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
01.10.2011 між КП "Київжитлоспецексплуатація" (Підприємство) та ПрАТ "Київстар" (Сервітуарій) укладено договір № 10-С/037 про встановлення сервітуту, предметом якого є обмежене право користування Сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення Сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться в Печерському районі м. Києва за адресами, зазначеними в додатку 1 до цього Договору.
У подальшому між позивачем та відповідачем були укладені додаткові угоди до договору № 10-С/037 про встановлення сервітуту від 01.10.2011, в яких змінювались загальна плата за договором, перелік будинків та строк дії договору.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 31.12.2014 між КП "Київжитлоспецексплуатація" (Підприємство) та ПрАТ "Київстар" (Сервітуарій) було підписано додаткову угоду № 9 до договору № 10-С/037 про встановлення сервітуту від 01.10.2011, якою договір викладено в новій редакції та присвоєно йому № ТМ-10-С/037.
Так, відповідно до договору про встановлення сервітуту № ТМ-10-С/037 від 01.10.2011 (далі - Договір) предметом Договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку № 1 до даного Договору (надалі - об'єкт розміщення).
Згідно з п. 1.2 Договору об'єкти розміщення надаються для розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі - обладнання).
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що встановлення сервітуту Підприємством Сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях, вказаних в додатку 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного Договору.
Відповідно до п. 3.1 та підп. 4.1.1 п. 4.1 Договору Сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов Договору (далі - плата).
Розрахунок щомісячної плати за кожен об'єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в додатку № 1 до даного Договору (п. 3.2 Договору).
Відповідно до п. 3.3 Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується в якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється Підприємством Сервітуарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається Підприємством Сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів Сервітуарія, вказаних в даному Договорі. На момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 7 873,20 грн, в тому числі ПДВ 1 312,20 грн. Загальний розмір плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що плата сплачується Сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від Підприємства.
Згідно з п. 3.5 Договору нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного Договору.
Розділом 9 Договору визначено, що даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2015 року (п. 9.1). У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах (п. 9.2). Припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3 даного Договору) (п. 9.3).
Відповідно до змісту "Акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту" (додаток № 3 до Договору), цей Акт засвідчує факт звільнення об'єкта розміщення від обладнання (факт демонтажу), а також те, що об'єкт розміщення знаходиться в стані не гіршому, ніж передавався. Будь-які зміни до Договору в цій частині не вносились.
Умовами підп. 4.1.8 п. 4.1 Договору встановлено, що Сервітуарій зобов'язується демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії Договору. Демонтаж проводиться зі збереженням об'єкта розміщення в стані не гіршому, ніж передавався, та здійснюється зі складанням відповідного акта в присутності уповноважених представників сторін цього Договору та балансоутримувача будинку.
Листом від 22.08.2022 вих. № 16500/05, адресованим позивачу, ПрАТ "Київстар", задля приведення у відповідність із чинним законодавством, посилаючись на Закон України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" від 07.02.2017 та Правила надання доступу до інфраструктури об'єкта будівництва, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2018 № 610, з урахуванням розділу VI п. 7, направило на підпис додаткову угоду до Договору про розірвання Договору з 30.09.2022 та зазначило, що в разі незгоди або непідписання додаткової угоди та акта припинення доступу Договір буде вважатися припиненим в односторонньому порядку з 30.09.2022.
Позивачем надіслано відповідачу лист від 25.10.2022 вих. № 062/45/19-796, яким повідомлено про те, що відповідно до листа КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" від 07.10.2022 № 432-2249 останнє не укладало договір щодо розміщення телекомунікаційних мереж та обладнання на об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва з ПрАТ "Київстар". Враховуючи викладене, підстави для розірвання та припинення нарахування за розміщення обладнання за договором про встановлення сервітуту від 01.10.2011 №ТМ-10-С/037 в житлових будинках Печерського району міста Києва відсутні.
У подальшому позивачем надсилалась відповідачу вимога про сплату заборгованості за Договором у сумі 31 492,80 грн.
У відповідь на вимогу позивача, ПрАТ "Київстар" листом від 03.04.2023 № 8937/05 повідомило КП "Київжитлоспецексплуатація" про те, що відповідачем, відповідно до чинного законодавства, укладено договір з доступу з КП "Керуюча компанія Печерського району міста Києва" та відповідні договори зі створеними ОСББ по будинках житлового фонду, щодо яких було раніше встановлено сервітут згідно з договором № ТМ-10-С/037. Відтак, листом № 16500/05 від 22.08.2022 ПрАТ "Київстар" повідомило позивача про дострокове припинення дії договору сервітуту № ТМ-10-С/037 з 30.09.2022, надало акт та додаткову угоду про припинення користування сервітутом, датовані 30.09.2022. За таких підстав, дія договору № ТМ-10-С/037 закінчилась 30.09.2022, а тому, починаючи з 01.10.2022, нарахування та оплати за даним Договору не поводяться.
КП "Київжитлоспецексплуатація" листом від 25.04.2023 № 062/15/19-490 у відповідь на лист від 03.04.2023 № 8937/05 повідомило відповідача, що відповідно до пункту 4.1.8 договору про встановлення сервітуту Сервітуарій зобов'язався демонтувати обладнання, яке йому належить. Також відповідно до пункту 3.5 Договору нарахування плати починається з дати укладання Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту. Враховуючи вищевикладене, КП "Київжитлоспецексплуатація" не має підстав для припинення дії Договору та припинення нарахування за користування об'єктом розміщення.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач послався на те, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за Договором щодо здійснення своєчасної плати, у зв'язку із чим за відповідачем обліковується заборгованість за період із листопада 2022 року по листопад 2023 року включно в розмірі 110 224,80 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що:
- з огляду на набуття 14.06.2017 чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", строк дії договору про встановлення сервітуту № ТМ-10-С/037 від 01.10.2014 є припиненим;
- саме ухилення позивача від підписання Акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (акта припинення користування майном) стало причиною нарахування останнім плати за надання Сервітуарію обмеженого права користування житловими та нежитловими будівлями комунальної власності, в той час, коли у позивача фактично було відсутнє таке право, і об'єктивно КП "Київжитлоспецексплуатація" не могло надавати відповідні послуги.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статей 2, 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частиною другою статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Частиною четвертою статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (далі - ГК України). Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 ЦК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно з ч. 1 та 3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.
Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
У свою чергу, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Частинами першою, третьою статті 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов'язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.
Відповідно до пункту 2.2 Договору розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних у додатку № 1 до даного Договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами Акта розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 2 до даного Договору.
У матеріалах справи наявний Акт розміщення обладнання на умовах сервітуту № 1 від 31.12.2014, з якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на виконання умов Договору КП "Київжитлоспецексплуатація" надано ПАТ "Київстар" обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, визначеними в додатку № 1 Договору.
Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно із частиною третьою статті 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, пунктом 9.2 Договору передбачено, що в разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах.
Відповідно до п. 9.3 Договору припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3 до договору).
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, листом від 22.08.2022 № 16500/05 відповідач направив позивачу на підпис додаткову угоду до Договору про розірвання даного Договору з 30.09.2022 та зазначив, що право розпоряджатися спільним майном мешканців будинку належить виключно до компетенції управителя (балансоутримувача). До листа було долучено в тому числі підписаний із боку Сервітуарія Акт припинення доступу до місць в будинках для розміщення телекомунікаційних мереж.
У наведеному листі відповідач зазначив, що в разі незгоди або непідписання вказаних додаткової угоди та Акта, Договір буде вважатись припиненим в односторонньому порядку з 30.09.2022.
Матеріали справи свідчать, що позивач не направив жодних пропозицій щодо продовження договірних відносин, оскільки не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", тому відповідач був змушений укласти договір сервітуту з новим балансоутримувачем вказаної будівлі, а саме з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва".
Позивач відповідний Акт не підписав та наголошував на тому, що оскільки обладнання відповідача не було демонтовано, то не зважаючи на припинення Договору, обов'язок відповідача оплачувати платежі за договором сервітуту не припинився.
Частиною першою статті 406 ЦК України встановлено, що сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Отже, цивільним законодавством встановлено підстави припинення сервітуту, в тому числі перелік випадків безспірного припинення сервітутних прав, до яких віднесено, зокрема, припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, та сплив строку, на який його було встановлено.
Однак, як визнано сторонами, відповідач продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об'єкті розміщення телекомунікаційних мереж комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача.
При цьому слід зазначити, що користування особою чужим майном за відсутності договору у спірних правовідносинах чинним законодавством не передбачено.
Разом із тим, Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж", який набув чинності 04.06.2017, визначено правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв'язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів телекомунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлено повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначено права та обов'язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.
Відповідно до пункту 1 статті 1 вказаного Закону власник (володілець) інфраструктури об'єкта доступу - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об'єкта доступу або окремі її елементи; об'єкт доступу - об'єкти будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельна каналізація електрозв'язку, будинкова розподільна мережа.
Частиною першою статті 16 зазначеного Закону встановлено, що доступ до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об'єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Таким чином, з моменту набуття чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" право укладати нові договори про доступ щодо об'єктів комунальної власності наділено підприємство комунальної власності, на балансі якого знаходиться відповідний об'єкт доступу.
Матеріалами справи підтверджено, що 01.10.2022 між КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" (Власник) та ПрАТ "Київстар" (Замовник) укладено договір № 450446 про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі, відповідно до п. 1.1 якого Замовник заявляє та оплачує, а Власник надає Замовнику право доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі житлових будинків (гуртожитків), закріплених за Власником на праві повного господарського відання, для розміщення телекомунікаційного обладнання з метою забезпечення можливості надання телекомунікаційних послуг Замовником і отримання таких послуг їх споживачами.
Умовами п. 8.1 та 8.3 договору № 450446 про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі від 01.10.2022 передбачено, що договір набуває чинності з дня підписання його сторонами та діє з 01 жовтня 2022 року по 31 грудня 2023 року з можливістю пролонгації на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.
При цьому згідно з додатком № 1 до договору № 450446 про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі від 01.10.2022, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" передало відповідачу ті ж самі об'єкти, які були визначені сервітутом, а саме ті ж самі житлові будинки, що були передані ПрАТ "Київстар" згідно з раніше укладеним договором про встановлення сервітуту № ТМ-10-С/037 від 01.10.2011 з КП "Київжитлоспецексплуатація".
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що об'єкт розміщення, обмежене право користування яким є предметом договору № 450446 про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі від 01.10.2022, є тим самим майном, обмежене право користування яким є предметом раніше укладеного договору про встановлення сервітуту № ТМ-10-С/037 від 01.10.2011, що сторонами не заперечується.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що ПрАТ "Київстар", починаючи з жовтня 2022 року, здійснювало оплату за сервітутне користування вказаним об'єктом розміщення на рахунок КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" згідно з договором № 450446 про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі від 01.10.2022, що підтверджується доданими платіжними інструкціями.
З наведеного вбачається, що відповідачем вчинені всі необхідні дії для підписання Акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором, проте позивач ухилився від свого обов'язку щодо його підписання, у зв'язку із чим за відсутності заперечень щодо змісту отриманого Акта та/або повідомлення відповідача про відмову від його підписання з наведенням підстав для такої відмови вказаний Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту вважається підписаним обома сторонами.
При цьому суд першої інстанції правильно звернув увагу, що позивач (КП "Київжитлоспецексплуатація") не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", а також з огляду на укладення відповідачем з новим балансоутримувачем майна - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва", договору № 450446 про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі від 01.10.2022, об'єкт розміщення обладнання за яким є тотожним об'єкту розміщення обладнання за Договором, укладеним між позивачем та відповідачем.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що оскільки Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту є актом фіксації (підтвердження) факту припинення користування предметом Договору, а не підставою для припинення останнього, що узгоджується з пунктом 9.3 Договору, відповідно до якого припинення користування об'єктом сервітуту на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3 до даного Договору), з огляду на обставини укладення договору про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільчої мережі з новим балансоутримувачем майна, на якому розміщено обладнання сервітуарія, відповідач не повинен проводити демонтаж обладнання на об'єкті розміщення.
Щодо посилань позивача на те, що набуття 04.06.2017 чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" не може свідчити про припинення дії Договору, оскільки цей Закон, з огляду на приписи ст. 5 ЦК України, не регулює відносин, які виникли до набрання ним чинності, а за змістом положень ч. 2 розділу VI вказаного закону - чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами, колегія суддів зазначає про те, що, виходячи зі змісту положень вказаного Закону, договори, які були чинні на день набрання ним чинності, діяли до завершення строку їх дії.
Враховуючи викладене, виходячи із сукупності обставин наявності укладеного відповідачем з балансоутримувачем майна - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва", договору про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільчої мережі та припинення дії Договору, укладеного з позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для нарахування плати за спірним Договором за період з 01.11.2022 по 30.11.2023 та покладення на відповідача як Сервітуарія відповідних обов'язків, у зв'язку із чим вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування об'єктом розміщення за зазначений період у загальному розмірі 110 224,80 грн задоволенню не підлягають.
Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Судом першої інстанції було помилково зазначено про пропуск трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, однак така заява відповідачем не подавалась.
Однак це не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/4723/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.
За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги КП "Київжитлоспецексплуатація" відсутні.
Судові витрати
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 910/4723/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.П. Ходаківська
С.В. Владимиренко