Справа №463/7394/24
Провадження №2-а/463/79/24
31 жовтня 2024 року м.Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючий суддя Юрій БІЛОУС,
за участі секретаря судового засідання Оксани КОЗАК,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Львова в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України,
про: скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 23.07.2024 року №13/0114/2024пн, -
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , не з'явився,
представник позивача - адвокат Іванна ДУМИЧ, з'явилася,
представник відповідача - Анастасія МІКУРОВА, з'явилася,
безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення (скорочене) про наступне:
встановив:
І. Стислий виклад позовних вимог:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 23.07.2024 року №13/0114/2024пн.
Згідно заявлених у прохальній частині позовної заяви вимог просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №13/0114/2024пн від 23.07.2024 року, складену заступником начальника Західного офісу Держаудитслужби відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164-2 КУпАП. Крім того, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Заявлені позовні вимоги згідно позовної заяви (а.с.2-5) мотивує тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення №13/0114/2024пн від 23.07.2024 року, складеною заступником начальника Західного офісу Держаудитслужби позивача ОСОБА_1 , директора Відокремленого структурного підрозділу «Автомобільно дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка», притягнено до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164-2 КУпАП (ведення бухгалтерського обліку з порушенням встановленого порядку), та накладено у зв'язку із цим адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.
Оскаржувану постанову вважає незаконною, необґрунтованою та винесеною за відсутності доказів його вини у вчиненні правопорушення з урахуванням нижчевикладених обставин.
09.05.2024 Західний офіс Держаудитслужби склав довідку ревізії фінансово- господарської діяльності Відокремленого структурного підрозділу «Автомобільно дорожнього фахового коледжу Національного університету «Львівська політехніка» за період з 01.01.2021 по 31.12.2023. В довідці зазначено, що коледж не пред'явив до відшкодування вартість комунальних послуг спожитих іншою юридичної чи фізичною особою, що призвело до зайвого виділення та використання коштів державного бюджету на суму 861,1 тис. грн. Не погоджуючись із довідкою у цій частині коледж надав відповідачу заперечення. Однак, відповідач не прийняв їх до уваги. Також слід зазначити, що з позивачем, як директором коледжу укладено Контракт. Вказані правовідносини врегульовані ч. 3 ст. 21 КЗпП України. Відтак, позивач ніколи не укладав державного контракту, як про це йдеться в постанові. 3 правового аналізу Контракту позивача вбачається, що він є керівником, здійснює загальне керівництво Коледжу та в межах затвердженого штатного розпису наймає спеціалістів - працівників та приймає їх на роботу.
Крім того, відповідно до розділу III, пункту 2 підпункту 23 Контракту позивача ОСОБА_1 вказано, що керівник зобов'язаний забезпечити цільове та ефективне використання коштів державного та /або місцевого бюджету; своєчасне та в повному обсязі виконання закладом фахової передвищої освіти зобов'язань перед державним та / або місцевим бюджетом, органами Пенсійного фонду України, державними соціальними фондами.
При цьому, позивач наголосив на тому, що бухгалтерського обліку не веде.
Натомість в оскаржуваній постанові відповідач вказує, що позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164-2 КУпАП (ведення бухгалтерського обліку з порушенням встановленого порядку), що є порушенням ст.94 КЗпП України (заробітна плата) та ст.1 Закону України «Про оплату праці».
Вказані невідповідності обставинам справи та інкриміновані позивачу у вину дії згідно оскаржуваної постанови, на думку позивача, є порушенням ст. 283 КУпАП. Оскільки підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення. Тобто, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події та складу адміністративного правопорушення, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Крім того, позивач зазначає про те, що відповідач не повідомляв його про розгляд адміністративного матеріали, так як жодних повідомлень про виклик від відповідача не отримував.
Зважаючи на те, що оскаржувана постанова складена з грубим порушенням встановленої законодавством процедури, а також за відсутності доказів на підтвердження, як самого факту правопорушення, так і вини позивача у його вчиненні, а тому метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з відповідним позовом, який просить задовольнити.
ІІ. Позиція учасників справи:
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених в позові, та просила такі задовольнити. Крім того, в судовому засіданні надала суду для огляду документи для підтвердження вмотивованості та обґрунтованості зазначених у позові обставин.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав необгрунтованості та безпідставності заявлених вимог, про що відповідачем також подано відзив на позов.
Згідно скерованого на адресу суду відзиву на позов (а.с.88-90) представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки оскаржувана постанова прийнята з чітким дотриманням вимог чинного законодавства та за наявності беззаперечних доказів вини позивача ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164-2 КУпАП.
Спростовуючи відповідні твердження сторони позивача представник відповідача у поданому відзиві на позов зазначив про наступне.
Позивач стверджує: «він не отримував повідомлення від уповноваженої особи про виклик на засідання адміністративної комісії ні поштовим листом ні наручним врученням». Проте вказані покликання позивача представник відповідача вважає необґрунтованими, оскільки листом №131313-14/5607-2024 від 16.07.2024 Брегіну МГ. було направлено повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення, яке відбулось 23.07.2024. Згідно вихідної кореспонденції даний скеровано 16.07.2024 рекомендованим листом за номером відправлення 0600942682449. Крім того, зазначив, що 16.07.2024 запрошення про розгляд справи про адміністративне правопорушення, було надіслано ще трьом працівникам коледжу на юридичну адресу ВСП «Автомобільно-дорожній коледж НУ «Львівська політехніка» (вул. Личаківська, 2, Львівська обл., м.Львів, 79008), які ними були одержані. Однак тільки позивач, з невідомих причин, даний лист не отримав, а відправлення було повернуто за зворотною адресою до закінчення терміну зберігання, що може свідчити про факт зловживання працівниками коледжу щодо реєстрації вхідної кореспонденції та відмову у прийнятті тільки одного запрошення. Додатково, Західним офісом було скеровано повідомлення про адмінрозгляд на електронну адресу коледжу, яка зазначена на офіційному сайті НУ «Львівська політехніка»: autoroad.college@lpnu.ua . Таким чином, представник відповідача вважає, що позивача було належним чином проінформовано про розгляд справи про адміністративне правопорушення, клопотання про відкладення розгляду справи не надходило, а тому справа була правомірно розглянута за відсутності особи.
У зв'язку із чим, за результатом розгляду 23.07.2024 винесено постанову про накладання адміністративного стягнення №13/0114/2024пн у розмірі 255грн.
Щодо відсутності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності то представник відповідача зазначив про наступне. Позивач зазначає: «В довідці зазначено, що коледж не пред'явив до відшкодування вартість комунальних послуг спожитих іншою юридичної чи фізичною особою, що призвело до зайвого виділення та використання коштів державного бюджету на суму 861,1 тис. грн. Не погоджуючись із довідкою у цій частині коледж надав відповідачу заперечення. Однак, відповідач не прийняв їх до уваги.». Проте будь-які заперечення ні від позивача, ні від ВСП «Автомобільно- дорожній коледж НУ «Львівська політехніка», Західному офісу Держаудитслужби надано не було, а тому даним твердженням позивач фактично вводить суд в оману, зазначаючи неправдиву інформацію. Наявні у протоколі від 09.07.2024 факти були детально описані та повідомлені ОСОБА_1 в акті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Національного університету «Львівська політехніка» від 24.05.2024 №131303-21/03. Зокрема, було виявлено не пред'явлення до відшкодування вартості комунальних послуг спожитих іншою юридичною особою та фізичними особами, що призвело до зайвого виділення та використання коштів державного бюджету на загальну суму 853,2 тис грн. Вказане порушення призвело до ведення бухгалтерського обліку з порушенням установленого порядку, а саме: завищення касових та фактичних видатків у ф.2д «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду». Слід зазначити, що позивач був ознайомлений із виявленими Західним офісом порушеннями, які стали підставою для складення протоколу.
Крім того, в позовній заяві вказано: «Також слід зазначити, що з позивачем, як директором коледжу укладено Контракт. Вказані правовідносини врегульовані ч. 3 ст. 21 КЗпП України. Відтак, позивач ніколи не укладав державного контракту, як про це йдеться постанові». На думку представника відповідача, даним твердженням позивач, знову ж таки, надає недостовірну інформацію суду адже він уклав державний контракт №1531/262 від 18.12.2023, який було надано суд разом із позовною заявою через ЄСІТС. Відповідно до п.3.1 державного контракту, виконавець державного замовлення (директор коледжу) зобов'язаний неухильно дотримується правових засад ефективного та раціонального використання бюджетних коштів відповідно до їх цільового призначення. Окрім цього, з позивачем дійсно укладено контракт №198 від 27.04.2021, за яким керівник коледжу також зобов'язаний забезпечити дотримання закладом фахової передвищої освіти вимог законодавства. Згідно ч.8 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Згідно ч.1 ст.9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського облік господарських операцій є первинні документи. Згідно з інформацією, дослідженою в ході проведеного контрольного заходу НУ «Львівська політехніка» та розміщеною на офіційному державному веб-порталі використання публічних коштів, 28.04.2023 ОСОБА_1 (відповідальна особа підписав ф.2д «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду, що призвело до ведення бухгалтерського обліку з порушення установленого порядку, а саме: завищення касових та фактичних видатків.
Щодо норм законодавства, що були порушені і зазначені у постанові №13/0114/2024пн представник відповідача наголосив, що, враховуючи велике навантаження працівників Офісу, а також кількість розглядів справ про адміністративні правопорушення 23.07.2024, за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності університету, позивачу було помилково зазначено у постанові порушення «ст.94 Кодексу Законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII, ст.1 Закону «Про оплату праці» № 108/95 від 24.03.1995» (дане порушення теж було допущено працівниками коледжу), замість порушення «п.20 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №261 «Про затвердження Порядку та умов надання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану». Однак, на думку представника відповідача, дана описка не скасовує наявності ведення бухгалтерського обліку з порушенням установленого порядку та передбачає відповідальність згідно з ч.1 ст. 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Звернув увагу, що в Західного офісу Держаудитслужби, відсутній механізм внесення виправлень у постанови. Однак наявність такої описки у постанові №13/0114/2024пн не означає відсутність складу правопорушення, яке було відображено у протоколі №13/0114/2024пр, акті ревізії від 24.05.2024 №131303-21/03 та зафіксовано у ф. 2д «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду».
У зв'язку із вищенаведеним представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Крім того, представником відповідача 09.10.2024 року на адресу суду скеровано письмові пояснення по справі (а.с.108-113), які судом оглянуто, проаналізовано та долучено до матеріалів справи.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали вказаної адміністративної справи, суд приходить до наступного висновку.
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 07.08.2024 року між суддями вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Білоусу Ю.Б.
Ухвалою судді від 12.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено для розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою суду від 22.08.2024 року відкладено розгляд справи, продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відповідачем відзиву.
ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:
Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
У відповідності з статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Згідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Судом встановлено, що оскаржуваною постановою, копія якої долучена до матеріалів справи (а.с.6), про накладення адміністративного стягнення №13/0114/2024пн від 23.07.2024 року, складеною заступником начальника Західного офісу Держаудитслужби позивача ОСОБА_1 , директора Відокремленого структурного підрозділу «Автомобільно дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка», притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164-2 КУпАП (ведення бухгалтерського обліку з порушенням встановленого порядку), та накладено у зв'язку із цим адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.
Згідно оскаржуваної постанови встановлено, що така була прийнята на підставі відповідних матеріалів справи про адміністративне правопорушення: протоколу про адміністративне правопорушення, акту ревізії від 24.05.2024 року №131303-21/03, інших матеріалах справи про адміністративне правопорушення.
Вчинене позивачем ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, яке інкриміновано йому у вину згідно оскаржуваної постанови полягало в тому, що при проведенні ревізії фінансово-господарської діяльності Відокремленого структурного підрозділу «Автомобільно-дорожній фаховий коледж національного університету «Львівська політехніка» за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, виявлено не пред'явлення до відшкодування вартості комунальних послуг спожитих іншою юридичною особою та фізичними особами, що призвело до зайвого виділення та використання коштів державного бюджету на загальну суму 863,1 тис грн. Вказане порушення призвело до ведення бухгалтерського обліку з порушенням установленого порядку, а саме: завищення касових та фактичних видатків у ф. 2д «Звіт про надходження та загального фонду» та відображено в акті ревізії від 24.05.2024 131303-21/03. використання коштів Відповідно до п.3.1 державного контракту, директор коледжу неухильно дотримується правових засад ефективного та раціонального використання бюджетних коштів відповідно до їх цільового призначення. Порушення вчинено за період з 01.03.2022 по 24.05.2024. Сума матеріальної шкоди становить 863,1 тис. гривень, що є порушенням ст.94 Кодексу Законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII, ст.1 Закону «Про оплату праці» №108/95 від 24.03.1995.
Частиною першою ст.164-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, несвоєчасне подання на розгляд, погодження або затвердження річного фінансового плану підприємства державного сектору економіки та звіту про його виконання, перешкоджання працівникам органу державного фінансового контролю у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів по відшкодуванню з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності.
Зокрема, позивачу ОСОБА_1 інкриміновано у вину порушення вимог ст.94 Кодексу Законів про працю України (заробітна плата) та ст.1 Закону «Про оплату праці».
Однак, як вказано стороною відповідача у поданому відзиві на позов, що підтвердив і представник відповідача, надавши в судовому засіданні аналогічні пояснення, позивачу було помилково зазначено у постанові порушення «ст.94 Кодексу Законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII, ст.1 Закону «Про оплату праці» № 108/95 від 24.03.1995», замість порушення «п.20 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №261 «Про затвердження Порядку та умов надання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану».
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення відповідно до ст.245 КУпАП є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За змістом статей 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Частиною 2 статті 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
В розумінні статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Слід вказати, що в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа №743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Право особи бути обізнаним про характер і причини обвинувачення є фундаментальним правом особи, передбаченим ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Здатність чітко розуміти, порушення якої саме норми закону інкримінується особі, є правом особи, яке надає їй можливість захищати себе, а повідомлення цієї норми особі є обов'язком держави.
Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь- якого кримінального правопорушення на підставі будь- якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення (ст. 7 Конвенції).
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Таким чином, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Отже, лише наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 204/8036/16-а.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Підсумовуючи вказане вище, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги КУпАП, відповідачем не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164-2 КУпАП.
Суд також зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття (тобто такі докази повинні існувати на час прийняття рішення щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності), оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені судом обставини, оскільки відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164-2 КУпАП, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, у зв'язку з чим вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову та закрити відповідну справу про адміністративне правопорушення, що з огляду на положення ч. 2 ст. 9 та ч. 3 ст. 286 КАС України буде належним та ефективним способом захисту прав позивача.
У відповідності до положень ст.139 КАС України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача 605,60 грн. судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви до суду.
Згідно долученого до матеріалів справи оригіналу платіжного документа - квитанції №9350-1336-9795-0206 від 02.08.2024 року судом встановлено, що при зверненні до суду із зазначеним позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 1211,20 грн., що перевищує розмір судового збору, який підлягає сплаті за заявлені позивачем вимоги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
Так як за заявлені вимоги позивачем внесено судовий збір в більшому розмірі, то суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що відповідна різниця в розмірі 605,60 грн. (1211,20 грн. - 605,60 грн.) може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в порядку ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 6, 9, 12, 132, 139, 241-246, 250, 286, 295 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Західного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 23.07.2024 року №13/0114/2024пн, - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення №13/0114/2024пн від 23.07.2024 року, складену заступником начальника Західного офісу Держаудитслужби відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164-2 КУпАП, - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із Західного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України на користь ОСОБА_1 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду із позовом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідач: Західний офіс Держаудитслужби Державної аудиторської служби України, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка,8, код ЄДРПОУ:40479801;
Повний текст судового рішення складено та підписано 05.11.2024 року.
Суддя Юрій БІЛОУС