04 листопада 2024 р.Справа №160/29113/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши заяву ОСОБА_1 в особі представника Перепелиці Ліани Леонідівни про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
01.11.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 31.10.2024 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення адміністративного позову в сумі 908,40 (дев'ятсот вісім гривень 40 копійок).
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що 18.10.2024 року позивач звернувся до відповідача особисто з заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До вказаної заяви позивачем були долучені наступні документи: завірена копія паспорту ОСОБА_1 ; завірена копія коду ОСОБА_1 та усі необхідні документи, які підтверджують навчання позивача на денній формі та здобуття ним фахової передвищої освіти (фаховий молодший бакалавр), яка вища за рівень освіти, здобутої позивачем раніше (повна загальна середня освіта), а саме: оригінальний екземпляр довідки про навчання ОСОБА_1 за вих. № 613 від 06.09.2024 р.; оригінальний екземпляр довідки про здобувача освіти з єдиної державноїелектронної бази з питань освіти № 259269 від 03.09.2024 року. Однак 24.10.2024 року комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 за результатами розгляду заяви було винесене рішення, яке оформлене протоколом від 24.10.2024 року № 20, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу. Згідно з повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 № 4/932 від 24.10.2024 р., яке було надано позивачу, причина відмови в наданні відстрочки: не відповідає переліку п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 259269 від 03.09.2024 р. ОСОБА_1 має попередню освіту - повна загальна середня освіта, а здобуває освіту рівня - фаховий молодший бакалавр. Форма здобуття освіти - денна. Це також підтверджується довідкою № 613 від 06.09.2024 р., про те, що ОСОБА_1 у 2024 році вступив до відокремленого структурного підрозділу «Боярський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» і зараз навчається на 1 курсі денного відділення. Отже, позивач є особою, яка є здобувачем фахової передвищої освіти, навчається за денною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України « Про освіту» та має всі підстави для отримання відстрочки за пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивачем надані відповідачу всі необхідні документи та інформація для отримання відстрочки за пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Наявність такої інформації має бути перевірена районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки при розгляді заяви військовозобов'язаного про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII. Однак відповідач усупереч вимогам абзацу першого пункту 60 Порядку №560 не надав належної оцінки наданим позивачем документам, не звертався із запитом до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, не використав інформацію з публічних електронних реєстрів та безпідставно відмовив в наданні відстрочки.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Одночасно із поданою до суду позовною заявою представником позивача ОСОБА_2 до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони для ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) вчиняти дії пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до набрання законної сили рішення суду у адміністративній справі.
В обґрунтування заяви позивач зазначає, що є особою, яка є здобувачем фахової передвищої освіти, навчається за денною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України « Про освіту» та має всі підстави для отримання відстрочки за пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Всі необхідні документи відповідачу надані. Проте, представниками відповідача йому було вручена повістка № 5170 для отримання військово-облікових документів, згідно якої його було зобов'язано прибути 28.10.2024 р. на 10.00 за адресою відповідача: АДРЕСА_3 . Позивач за викликом не з'явився через поважну причину-хвороба. Отже, в даному випадку, без вжиття заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи щодо позивача будуть завершені, що може спричинити негативні наслідки. Будь-яке рішення у справі не поновить порушені права, про які ним наголошено, без постановлення ухвали про забезпечення позову. Позивач вважає, що реалізація рішення відповідача про його мобілізацію, неможлива до надання судом оцінки на предмет її правомірності, оскільки в іншому разі при задоволенні цього позову, поновити порушені права позивача буде неможливо. Позивачем надані відповідачу всі необхідні документи та інформація для отримання відстрочки за пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також позивачем надані суду довідка про навчання за вих. № 613 від 06.09.2024 р. та довідка про здобувача освіти з єдиної державної електронної бази з питань освіти № 259269 від 03.09.2024 р. Позивач є особою, яка є здобувачем фахової передвищої освіти, навчається за денною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України « Про освіту» та вважає, що має всі підстави для отримання відстрочки за пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до Довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 259269 від 03.09.2024 р. ОСОБА_1 має попередню освіту - повна загальна середня освіта, а здобуває освіту рівня - фаховий молодший бакалавр. Форма здобуття освіти - денна. Це також підтверджується довідкою № 613 від 06.09.2024 р., про те, що ОСОБА_1 у 2024 році вступив до відокремленого структурного підрозділу «Боярський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» і зараз навчається на 1 курсі денного відділення. Отже, позивач є особою, яка є здобувачем фахової передвищої освіти, навчається за денною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України « Про освіту» та має всі підстави для отримання відстрочки за пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивачем надані відповідачу всі необхідні документи та інформація для отримання відстрочки за пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Наявність такої інформації має бути перевірена районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки при розгляді заяви військовозобов'язаного про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII. Однак відповідач усупереч вимогам абзацу першого пункту 60 Порядку №560 не надав належної оцінки наданим позивачем документам, не звертався із запитом до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, не використав інформацію з публічних електронних реєстрів та безпідставно відмовив в наданні відстрочки.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024 року, зазначена вище заява про забезпечення позову була розподілена та передана судді ОСОБА_3 .
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20): розумності вимог заявника щодо забезпечення позову; обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Так, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник заявника посилається на обставину, що відповідач ухилився від виконання встановленого порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 та передчасно прийняв необґрунтоване рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Зазначені дії на думку представника позивача мають ознаки очевидної протиправності, у зв'язку з чим суд у відповідності до п.2 ч.2 ст.150 КАС України зобов'язаний вжити заходів забезпечення позову до набрання законної сили рішення суду у адміністративній справі.
Слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та рішень суб'єктів владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Також, у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 суд звернув увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Поряд з цим, суд наголошує, що заборона вчиняти дії відповідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано у межах розгляду заяви про забезпечення позову.
Так, оцінивши доводи заявника щодо очевидної протиправності дії відповідача, суд приходить до висновку, що така підстава у заяві про забезпечення позову та як наслідок забезпечення позову у спосіб, який пропонує заявника в частині заборонити органам, посадовим особам та військовослужбовцям Міністерства оборони України вчиняти будь-які дії, пов'язані із призовом позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зокрема та не винятково вручати повістку про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки, направляти для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією, видавати наказ про призов на військову службу, направляти для проходження військової служби до військової частини, тощо - фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій/рішень, на які посилається заявника, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Суд наголошує, що ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах, на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник