Справа № 638/20498/24
Провадження №1-кп/638/2028/24
06 листопада 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові матеріали кримінального провадження № 62023170020000708 від 20 квітня 2023 року стосовно
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Галицинівка Мар'їнського району Донецької області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, кухара за фахом, не одруженого, утриманців не має, інвалідності, хронічні захворювання спростовує, військовослужбовця військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 на час подій правопорушення обіймав посаду навідника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу, 4 механізованої роти, 2 механізованого батальйону, у військовому званні «солдат», зареєстрований та мешкав за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України,
встановив:
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.12.2022 № 348 солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення та призначено на посаду навідника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Вимоги ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зобов'язують солдата ОСОБА_4 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
У відповідності до вимог ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Відповідно до п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно вимог ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків він зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 26.03.2022, строком на 30 діб.
Указом Президента України № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 26.04.2022, строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 годин 30 хвилин 25 травня 2022 року, строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов'язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.
Однак, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби за мобілізацією, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів, 19.01.2023 вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.
Так, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді навідника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою незаконно, тимчасово ухилитися від неї, маючи об'єктивні можливості проходити військову службу, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 19.01.2023 самовільно залишив місце служби, а саме місце тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 та до 02.09.2024 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та без поважних причин.
За час відсутності на службі ОСОБА_4 обов'язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення місця служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводить на власний розсуд до 02.09.2024.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, визнав повністю та пояснив, що при обставинах, зазначених в обвинувальному акті, він дійсно був зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 в якої проходив військову службу за мобілізацією, був обізнаний щодо введення воєнного стану в Україні та положень Статуту ВС ЗСУ, Дисциплінарного статуту ЗСУ і відповідних Законів України. 19 січня 2023 року коли дізнався, що частина вибуває на військові позиції, тому він засумнівався у своїй підготовці до вказаних дій, злякався та сів у автобус та поїхав додому, так як хотів відпочити. Весь час перебування вдома, проводив на власний розсуд, станом на кінець серпня 2024 мешкав за місцем своєї реєстрації, вирішував сімейні справи. У подальшому його повідомили про необхідність прибути до ТУ ДБР, куди він приїхав. Будь-яких поважних причин, які б обумовлювали його ухилення від військової служби не мав. Він розумів, що ухиляючись від військової служби, вчиняє злочин. У вчинені вказаного злочину щиро кається.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 та інші учасники судового провадження у судовому засіданні не оспорювали вказані вище фактичні обставини справи, суд відповідно до вимог ст. 349 ч. 3 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин, які ніким не оспорюються.
Показання обвинуваченого є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються, при цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження справи, що характеризують особу обвинуваченого.
При цьому суд роз'яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Аналізуючи вищевикладені докази суд вважає про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ст. 407 ч. 5 КК України кваліфіковані вірно, так як він, своїми умисними діями вчинив самовільно залишення місця служби без поважних причин, вчиненого в умовах воєнного стану.
При визначенні обвинуваченому ОСОБА_4 виду та розміру покарання суд враховує суспільну небезпечність та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення-злочину, данні про особу обвинуваченого, який був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , безпосередньо брав участь у виконанні бойових завдань по захисту Держави Україна, за час проходження військової служби характеризується посередньо, не судимий, на диспансерному обліку в ОДН та МПНД не перебуває.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом визнаються щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.
Крім того, судом також враховується та обставина, що в результаті протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_4 наслідків, які могли бути віднесені до категорії тяжких не настали.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 50 КК України, згідно яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, приймаючи до уваги дані, які характеризують особу ОСОБА_4 , наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, відношення до скоєного злочину, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставин вчинення вказаного кримінального правопорушення-злочину, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливо лише в умовах ізоляції його від суспільства, з призначенням йому міри покарання, у межах санкцій ч.5 ст.407 КК України, а саме у виді позбавлення волі на відповідний строк.
Суд вважає, що таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 тримається під вартою по вказаному кримінальному провадженню з 11 вересня 2024 року.
Запобіжний захід ОСОБА_4 , до набранням вироком законної сили, суд вважає необхідним залишити без змін - тримання під вартою.
Процесуальні витрати, позовні вимоги та речові докази по кримінальному провадженню відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 373, 374 КПК України суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання, на підставі цього закону у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, з відбуттям покарання в кримінально - виконавчій установі закритого типу.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з 11 вересня 2024 року.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний щодо засудженого ОСОБА_4 залишити без змін - тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Судові витрати відсутні.
Позовні вимоги не заявлені.
Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок відповідно до ст.ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду, протягом 30 діб з моменту проголошення, а засудженим ОСОБА_4 той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.
Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Дзержинському райсуді м. Харкова копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
Вирок постановлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Повний текст вироку складено 06 листопада 2024 року.
Суддя ОСОБА_5