Справа № 761/3777/24
Провадження № 1-в/761/317/2024
16 жовтня 2024 року місто Київ
Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення від відбування покарання, у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення від відбування покарання, у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26.06.2024 скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06.05.2024 та клопотання направлено на новий розгляд в суд першої інстанції.
Так, на обґрунтування свого клопотання адвокат зазначає, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2013 у справі №2608/17935/12 ОСОБА_5 був засуджений за ч. 2 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України був звільнений від відбування покарання строком на 2 роки (відповідно до КПК України 1960 вирок набрав законної сили 09.03.2013).
В подальшому, 29.01.2014 постановою Голосіївського районного суду м. Києва у справі №752/22755/13-к було скасовано іспитовий строк.
Як зазначає адвокат в своєму клопотанні, що після отримання ухвали суду, щодо скасування іспитового терміну, ОСОБА_5 не переховувався від відбуття покарання, в період з 02.10.2013 по 08.11.2013 знаходився на наркологічному стаціонарному лікуванні з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності», а в період 01.12.2013 по 01.12.2015 проходив лікування у Центрі лікування наркозалежних «Альтернатива». А після проходження лікування фактично мешкав по місцю свого проживання.
Крім того, 20.11.2018 ОСОБА_5 одружився, також ОСОБА_5 з'являвся до Голосіївського РУ ГУ МВС в м. Києві, де в паспорті йому робили відмітку про реєстрацію місця мешкання. До дати свого фактичного затримання у грудні 2023 році, ОСОБА_5 пересувався територією України. Після введення воєнного стану його документи неодноразово перевірялись на блокпостах по всій території України, та жодних зауважень з боку правоохоронців не було.
Адвокат в своєму клопотанні також зазначає, що ОСОБА_5 позитивно характеризується та потребує медичної допомоги.
Відтак, на підставі ч. 1 ст. 80 КК України адвокат просить вирішити питання про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання, у зв'язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку.
У судовому засіданні, яке відбулося 09.08.2024 адвокат ОСОБА_6 підтримав клопотання з підстав у ньому наведених, зазначив, що ОСОБА_5 у період перебування його на іспитовому строку перебував на стаціонарному лікування від наркоманії, а відтак з поважних причин не з'являвся за викликами до органу пробації. В подальшому, суд безпідставно скасував звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання призначеного вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2013. Після проходження лікування, він прибув до кримінально-виконавчої інспекції з метою отримання інформації про подальші його дії, у зв'язку зі скасуванням іспитового строку, на що він отримав відповідь, щоб очікував працівників поліції за місцем свого проживання. В подальшому, він постійно перебував за місцем свого проживання, та не переховувався від органів поліції, а тому вважав, що на даний момент закінчилися строки давності виконання обвинувального вироку.
У судовому засіданні, яке відбулося 09.08.2024 засуджений ОСОБА_5 підтримав доводи свого захисника.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 зазначив, що засуджений ОСОБА_5 помер 07.09.2024, водночас просив розглянути клопотання по суті, оскільки вважав, що наявні підстави для задоволення клопотання та встановлення факту закінчення строків давності виконання вироку Святошинського районного суду м. Києва 21.02.2013. Також вважав, що за результатом розгляду даного клопотання необхідно закрити провадження у справі, у зв'язку зі смертю засудженого.
Також адвокат ОСОБА_4 просив задовольнити клопотання з підстав зазначених у ньому, вважав, що ОСОБА_5 не уникав відбування покарання, від органів поліції не переховувався, постійно мешкав за місцем свого проживання. Адвокатом також зазначено, що засуджений до 2016 року проходив стаціонарне лікування від наркоманії, та фактично не мешкав за місцем свого проживання, а в подальшому після одруження з 2018 року проживав за місцем мешкання своєї дружини.
Також, зазначив, що постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2024 в апеляційному порядку не оскаржувалася, оскільки була отримана ОСОБА_5 з пропуском строку передбаченого для апеляційного оскарження.
Прокурор Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 заперечував щодо задоволення клопотання, оскільки засуджений ОСОБА_5 перебував у розшуку, у зв'язку з виконанням постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2024, у зв'язку з чим вважав, що строки давності виконання обвинувального вироку не закінчилися. Також, прокурор вважав, що вказане клопотання не підсудне Шевченківському районному суду м. Києва, оскільки ОСОБА_5 не відбуває покарання у ДУ «Київський слідчий ізолятор», а лише тимчасово був залишений.
В судовому засіданні також було допитано свідка ОСОБА_7 , яка є матір'ю засудженого ОСОБА_5 , яка зазначила, що з грудня 2013 року по грудень 2015 року ОСОБА_5 перебував у реабілітаційному центрі на стаціонарному лікуванні. Водночас, у 2014 році, коли на їх адресу проживання надійшла копія постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2024 про скасування іспитового строку, вона разом з ОСОБА_5 пішла до кримінально-виконавчої інспекції з метою з'ясування подальших дій, на що отримали відповідь про очікування працівників поліції за місцем їх проживання. Також зазначила, що ОСОБА_5 звертався за отриманням паспорту до Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, водночас ОСОБА_5 працівниками поліції не було затримано. Також свідок зазначила, що вони добровільно не зверталися до працівників Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві з метою виконання рішення суду, оскільки вона принципово не довіряє працівникам поліції. Крім того, свідок ОСОБА_7 зазначила, що з початку проживання ОСОБА_5 за місцем мешкання його дружини у с. Крюківщина, останній, представників органу пробації не повідомляв про зміну свого місця проживання, оскільки він кожен день приїздив за місцем проживання за адресою відомою працівникам органу пробації. Також зазначила, про те, що засуджений не ухилявся від відбування покарання, на її думку свідчить той факт, що ОСОБА_5 був прихожанином релігійної громади та здійснював публічні служіння.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку прокурора, засудженого та його захисника, суд дійшов до наступного висновку.
Положеннями ст. 533 КПК України встановлено, що вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Згідно ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до положень ст. 5 Кримінально-виконавчого кодексу України одним із принципів кримінально-виконавчого законодавства є принцип невідворотності виконання і відбування покарань.
Тобто у разі засудження особи до відповідного покарання, держава покладає на себе обов'язок щодо забезпечення виконання даного покарання.
Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Такі строки визначені ч. 1 ст.80 КК України, яка передбачає, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у встановлені законом строки.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин.
Частинами 3, 4 ст. 80 КК України встановлено, що перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого від відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені п.п. 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 та ч. 3 цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Таким чином, положення ст. 80 КК України застосовується у разі, якщо у встановлений законом строк вирок суду не був виконаний за умови, що засуджений не ухилявся від його відбування покарання та до закінчення строку виконання вироку не вчинив нового злочину.
Стаття 80 КК України передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Положення ст. 80 КК України свідчать, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
За таких обставин застосування ст. 80 КК України передбачає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, збігу строку давності його виконання та факту ухилення засудженим від його відбування, що є підставою для зупинення перебігу такого строку давності.
Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати право обмеження, які входять до його змісту, сама до себе - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.
Держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
За таких обставин застосування ст. 80 КК України передбачає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, збігу строку давності його виконання та факту ухилення засудженим від його відбування, що є підставою для зупинення перебігу такого строку давності.
Крім того, судом також враховується, що під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в КК України цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що не вчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.
В ході розгляду клопотання, судом встановлено, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2013 ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання строком на 2 роки (відповідно до положень КПК України 1960 вирок набрав законної сили 09.03.2013).
Відповідно строк давності виконання рішення суду повинен був сплинути 09.03.2018.
В подальшому, постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2014 було скасовано звільнення ОСОБА_5 від відбуття покарання з випробуванням, та останнього направлено для відбування призначеного вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2013 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
25.12.2023 ОСОБА_5 на виконання вказаних рішень був затриманий та поміщений до ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Разом з цим, як вбачається з відповіді Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України, що 16.01.2014 до інформаційного ресурсу внесено відомості про оголошення ОСОБА_5 у державний розшук, як особу засуджену до кримінального (адміністративного) покарання, не пов'язаного з позбавлення волі, яка з невідомих причин відсутня за місцем проживання та роботи. 31.12.2024 за даною розшуковою справою розшук ОСОБА_5 припинено у зв'язку з оголошенням його у розшук за оперативно-розшуковою справою.
Крім того, з вказаної відповіді також вбачається, що 31.12.2014 до інформаційного ресурсу внесено відомості про оголошення ОСОБА_5 у державний розшук, як особу, яка переховується від органів досудового розслідування. Запобіжний захід - тримання під вартою. Розшук припинено 25.12.2023 у зв'язку із затриманням особи.
Також, на підтвердження факту ухилення ОСОБА_5 від виконання вироку на переконання суду також свідчить той факт, що засудженому було достеменно відомо про існування судового рішення про скасування звільнення його від відбування покарання, та направлення його для відбування покарання, водночас, останній змінив місце свого проживання не повідомивши про це уповноважений орган пробації. Також суд звертає увагу, що відповідно до відомостей наданих матірю засудженого в ході розгляду даного клопотання, засуджений ОСОБА_5 мав можливість залишати реабілітаційний центр, а не перебував там впродовж всього строку його там перебування, оскільки він сам добровільно прибув у 2014 році до кримінально-виконавчої інспекції з метою з'ясування його дій, у звязку зі скасуванням іспитового строку.
Той факт, що засуджений в період з 2014 по 2023 рік перебував на лікуванні, одружився, звертався для уповноваженого органу щодо отримання документів, не свідчить про те, що засуджений не вчиняв дій з метою ухилення від виконання вироку.
Таким чином, оскільки ОСОБА_5 ухилявся від виконання вироку та був оголошений у розшук, строк давності виконання обвинувального вироку на підставі ч. 3 ст. 80 КК України зупинився, а відтак підстав для задоволення клопотання адвоката ОСОБА_4 про звільнення від відбування покарання, у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку відносно ОСОБА_5 не встановлено.
В той же час, в ході розгляду даного клопотання було встановлено, що ОСОБА_5 07.09.2024 помер.
Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 589 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, розглядається згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.
Відповідно до ч. 7 ст. 284 КПК України, якщо обставини, передбачені пунктом 5 частини першої цієї статті виявляються під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття провадження.
Так, під час розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_5 07.09.2024 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( АДРЕСА_1 ).
Таким чином з урахуванням наданої інформації згідно якої зафіксовано смерть засудженого ОСОБА_5 , суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі смертю засудженого.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 537, 539 КПК України, ст. ст. 74, 82 КК України, суд
Клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення від відбування покарання, у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку - залишити без задоволення.
Провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення від відбування покарання, у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку - закрити, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва.
Суддя ОСОБА_1