Справа № 569/13129/24
06 листопада 2024 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Білецькій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку, визнання права власності на частку земельної ділянки, стягнення судових витрат,-
В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку, визнання права власності на частку земельної ділянки, стягнення судових витрат звернулась ОСОБА_1 .
В судовому засіданні представник позивачки заявлені позовні вимоги повністю підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд їх задоволити та визнати за ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 право власності на частку житлового будинку, загальною площею 97,3 кв.м., житловою площею 36,4 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0154 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 5610100000:01:066:0143 за адресою АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 право власності на частку земельної ділянки площею 0,0154 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 5610100000:01:066:0143 за адресою АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 10886,72 грн.
В судове засідання відповідач повторно не з'явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином судовими повістками рекомендованими листами за місцем реєстрації. Причин своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення судового розгляду справи до суду не подавав.
Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 серпня 2009 року від якого мають неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року шлюб між сторонами розірвано.
В період шлюбу за спільні кошти, сторони по справі придбали нерухоме майно, а саме земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 та житловий будинок, розташованій за вищезазначеною адресою.
Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні договором купівлі-продажу від 22 січня 2019 року посвідченого Піддубню Л.П., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованого в реєстрі за №170 з якого вбачається, що ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) на виконання Постанови КМУ від 19 жовтня 2016 року №719 попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам'яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, уклали цей договір про наступне:
П.1 Я, ОСОБА_4 передаю у власність ОСОБА_2 , а я, ОСОБА_2 , приймаю у власність за ціною та на умовах, визначених цим договором, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - житловий будинок) та земельну ділянку площею 0,0154 га для ведення будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5610100000:01:066:0143, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - земельна ділянка).
П.2. Житловий будинок загальною площею 97,3 кв.м., житловою площею 36,4 кв.м.; знаходиться на земельній ділянці площею 0,0154 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5610100000:01:066:0143.
П.5. Відповідно до ч.4 ст.334 ЦКУ прав власності на житловий будинок у покупця виникає з дня державної реєстрації права в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка здійснюється протягом п'яти днів з моменту остаточного розрахунку відповідно до п.4 цього договору. Відповідно до ст.126 ЗК України право власності покупця на земельну ділянку посвідчується цим договором та відповідно до ст.125 ЗК України виникає з дня державної реєстрації права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка здійснюється протягом п'яти днів з моменту остаточного розрахунку відповідно до п.4 цього договору.
З дослідженого в судовому засіданні витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 січня 2019 року №154494322 вбачається, що житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1656322156101, загальною площею 97,3 кв.м., житловою площею 36,4 кв.м., окремий об'єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 170, виданий 22.10.2019 видавник: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Піддубна Л.П.; заява, серія та номер: 178, виданий 24.01.2019, видавник: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Піддубна Л.П. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45289781 від 30.01.2019, приватний нотаріус Піддубна Л.П., Рівненський міський нотаріальний округ, Рівненська обл.
З дослідженого в судовому засіданні витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 січня 2019 року №154495729 вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 5610100000:01:066:0143, площа (га): 0,0154, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, адреса АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 170, виданий 22.10.2019 видавник: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Піддубна Л.П.; заява, серія та номер: 178, виданий 24.01.2019, видавник: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Піддубна Л.П. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45289781 від 30.01.2019, приватний нотаріус Піддубна Л.П., Рівненський міський нотаріальний округ, Рівненська обл.
Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, на даний час згода між сторонами щодо поділу спільного майна відсутня. Хоча, за період перебування у шлюбі як позивач, так і відповідач, вели спільне господарство, отримували доходи, заощаджували грошові кошти зокрема і для купівлі житлового будинку та земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Згідно із роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами,
встановленими статтями 69-72 СК ( 2947-14 ) та ст.372 ЦК
( 435-15 ). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за
погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з
дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Як регламентує стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначені норми закону також свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі N 404/1515/16-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження N 14-325цс18), від 08 грудня 2021 року у справі N 369/10153/16-ц (провадження N 61-4121св21).
Зі змісту п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Отже, придбані сторонами під час шлюбу житловий будинок (за адресою АДРЕСА_1 ) та земельна ділянка (за адресою АДРЕСА_1 ) є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, тобто є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем, який у судове засідання повторно не з'явився, письмовій відзив на позов не подав, в тому вони підлягають до повного задоволення.
На підставі викладеного,керуючись ст.ст.10,18,12,263-265,268,273,280, 282-289,354 ЦПК України, ст.ст.15,16,368,372 ЦК України, ст.ст.57,60,68, 70,71 СК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку, визнання права власності на частку земельної ділянки, стягнення судових витрат - задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 право власності на частку житлового будинку, загальною площею 97,3 кв.м., житловою площею 36,4 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0154 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 5610100000:01:066:0143 за адресою АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 право власності на частку земельної ділянки площею 0,0154 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 5610100000:01:066:0143 за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої АДРЕСА_3 , іпн. НОМЕР_1 понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 10886,72 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована АДРЕСА_3 , іпн. НОМЕР_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов