(додаткова)
31 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 242/3831/19
провадження № 61-5116св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ;
суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Резніков Олександр Григорович;
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ;
розглянув заяву представника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова Олександра Григоровича - адвоката Самойленка Артема Володимировича про ухвалення додаткового рішення у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова Олександра Григоровича, заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
1. Описова частина
Короткий зміст скарги
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. (далі - приватний виконавець Резніков О. Г.) щодо відкриття 07 травня 2020 року виконавчого провадження № НОМЕР_1 за заявою ОСОБА_2 про примусове виконання виконавчого листа № 242/3831/19, виданого 05 березня 2020 року Селидівським міським судом Донецької області, та визнати неправомірними і зобов'язати скасувати винесені в межах виконавчого провадження постанову про об'єднання виконавчого провадження у зведене виконавче провадження від 07 травня 2020 року і постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 07 травня 2020 року.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 10 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій приватного виконавця Резнікова О. Г. щодо відкриття 07 травня 2020 року виконавчого провадження № НОМЕР_1 за заявою ОСОБА_2 про примусове виконання виконавчого листа № 242/3831/19, виданого 05 березня 2020 року Селидівським міським судом Донецької області, та в частині визнання неправомірною і зобов'язання скасувати постанову про об'єднання виконавчого провадження у зведене виконавче провадження від 07 травня 2020 року. Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 в частині вимог щодо визнання неправомірною та зобов'язання приватного виконавця Резнікова О. Г. скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 07 травня 2020 року закрито. Роз'яснено скаржнику, що заявлені в цій частині вимоги підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства до відповідного окружного адміністративного суду.
Постановою Донецького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 10 серпня 2020 року скасовано. Визнано неправомірними дії приватного виконавця Резнікова О. Г. щодо відкриття ним 07 травня 2020 року виконавчого провадження № НОМЕР_1 за заявою ОСОБА_2 про примусове виконання виконавчого листа № 242/3831/19, виданого 05 березня 2020 року Селидівським міським судом Донецької області. Визнано неправомірними та зобов'язано приватного виконавця Резнікова О. Г. скасувати винесені в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1: постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 07 травня 2020 року; постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 07 травня 2020 року.
Додатковою постановою Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року стягнуто з приватного виконавця на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн, сплачений при поданні апеляційної скарги.
24 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в цій справі, в якій просила стягнути з приватного виконавця Резнікова О. Г. на її користь витрати на правову допомогу у розмірі 32 109,40 грн.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року касаційну скаргу представника приватного виконавця Резнікова О. Г. - адвоката Бугая Д. В. задоволено частково. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року та постанову цього суду від 16 грудня 2020 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 липня 2022 року № 40 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Донецького апеляційного суду на Дніпровський апеляційний суд.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 10 серпня 2020 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойка О. І. залишено без задоволення, а ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 10 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року - без змін.
Короткий зміст вимог заяви про ухвалення додаткового рішення та заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення
01 жовтня 2024 року представник приватного виконавця Резнікова О. Г. - адвокат Самойленко А. В. подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» заяву, в якій просить поновити строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення та ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Резнікова О. Г. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.
Заява обґрунтована тим, що на виконання положень частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у відзиві на касаційну скаргу представник приватного виконавця Резнікова О. Г. - адвокат Самойленко А. В. повідомив суд про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на правничу допомогу у Верховному Суді та зазначив, що докази на підтвердження цих судових витрат будуть надані додатково.
Понесені приватним виконавцем Резніковим О. Г.судові витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються договором про надання правової допомоги, укладеним 05 травня 2023 року між ним та адвокатом Самойленком А. В., додатковою угодою від 30 березня 2024 року до цього договору. При цьому пунктом 3 додаткової угоди та актом прийому-передачі від 30 вересня 2024 року встановлено, що оплата здійснюється шляхом видачі виконавцю готівкових грошових коштів або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця після надання відповідних послуг, не раніше ніж через 90 днів після набранням судовим рішенням у справі №242/3831/19 законної сили.
Відповідно до звіту від 30 вересня 2024 року про виконання договору щодо надання правової допомоги з детальним описом правничої допомоги, а також акта від 30 вересня 2024 року прийому-передачі наданих послуг, підписаних сторонами без зауважень, адвокатом Самойленком А. В. були надані наступні послуги: ознайомлення з матеріалами касаційної скарги; здійснено правовий аналіз документів у спірних правовідносинах та надано консультацію щодо судової практики у подібних справах; підготовлено та подано заперечення щодо відкриття касаційного провадження; підготовлено та подано заяву про закриття провадження у справі та проведення судового засідання за участі сторін; підготовлено та подано клопотання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду; підготовлено та подано відзив на касаційну скаргу. Загальна вартість цих послуг за договором складає 50 000 грн.
Оскільки приватний виконавець Резніков О. Г.та його представник не отримували поштою копію постанови Верховного Суду від 20 вересня 2024 року, а її текст надійшов представнику приватного виконавця Резнікова О. Г. - адвокату Самойленку А. В. до особистого кабінету у підсистемі «Електронний суд» лише 27 вересня 2024 року, то строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення було пропущено з поважних причин.
14 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» заперечення на заяву представника приватного виконавця Резнікова О. Г. - адвоката Самойленка А. В. про ухвалення додаткового рішення та просила залишити її без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та ненаданням доказів на підтвердження поважності причин його пропуску, а в разі розгляду заяви - залишити її без задоволення або зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2 000 грн.
Заявлені адвокатом Самойленком А. В. до розподілу судові витрати в сумі 50 000 грн не відповідають критеріям співмірності, реальності (дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, оскільки до складу цих витрат в основному включено витрати на підготовку та подання адвокатом Самойленко А. В. явно необґрунтованих заяв і клопотань, в задоволенні яких Верховний Суд відмовив, а саме: заперечення щодо відкриття касаційного провадження; клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду; заяви про закриття провадження у справі та проведення судового засідання за участі сторін. При цьому такі послуги як ознайомлення з матеріалами касаційної скарги, правовий аналіз документів у спірних правовідносинах охоплюються послугою - підготовка та подання відзиву на касаційну скаргу.
Також при вирішенні даної справи Верховний Суд майже повністю відхилив доводи та аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, а надання консультації щодо судової практики у подібних справах не можна вважати послугою, яка пов'язана саме з розглядом даної справи.
В цій справі ОСОБА_1 оскаржувала дії та рішення саме приватного виконавця Резнікова О. Г., однак договір про надання правової допомоги від 05 травня 2023 року, додаткова угода № 3 від 30 березня 2024 року до цього договору, звіт про виконання договору щодо надання правової допомоги (детальний опис правничої допомоги) від 30 вересня 2024 року та акт прийому-передачі наданих послуг від 30 вересня 2024 року укладені з Резніковим О. Г. як фізичною особою, без скріплення печаткою приватного виконавця.
Крім того, додаткова угода № 3 від 30 березня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 05 травня 2023 року, у пункті 3 якої визначено розмір витрат у справі №242/3831/19 за правничу допомогу та правове супроводження у суді касаційної інстанції в сумі 50 000 грн, була укладена до подачі 08 квітня 2024 року представником ОСОБА_1 адвокатом Бойком О. І. касаційної скарги на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року та ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 10 серпня 2020 року.
Наведене ставить під сумнів факт підписання Резніковим О. Г. наданих адвокатом Самойленком А. В. документів, у зв'язку з чим ОСОБА_1 заявила клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи заяви про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та заперечення на неї, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з частиною третьою статті 127 ЦПК України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що представнику приватного виконавця Резнікова О. Г. - адвокату Самойленку А. В. про прийняття Верховним Судом постанови від 20 вересня 2024 року стало відомо лише 27 вересня 2024 року і останній із заявою про ухвалення додаткового рішення звернувся 01 жовтня 2024 року, то колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску представником позивача встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України строку для подання цієї заяви, а тому цей строк підлягає поновленню.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 травня 2023 рокуміж Резніковим О. Г. (замовник) та адвокатом Самойленком А. В. (виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги, в пункті 1.2 якого зазначено, що метою укладення договору є надання правової допомоги (адвокатських послуг) щодо представництва інтересів замовника у судових інстанція в рамках справи № 242/3831/19.
30 березня 2024 року між Резніковим О. Г. та адвокатом Самойленком А. В. було укладено додаткову угоду № 3 до договору від 05 травня 2023 року, умовами пункту 2 якої визначено, що за надання правової допомоги замовник сплачує виконавцю (адвокатському об'єднанню) грошові кошти за правничу допомогу та правове супроводження справи у суді касаційної інстанції - 50 000 грн.
Згідно з пунктом 3 додаткової угоди № 3 від 30 березня 2024 року оплата здійснюється шляхом видачі виконавцю готівкових грошових коштів або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця після надання відповідних послуг, але не раніше ніж через 90 днів після набранням судовим рішенням у справі законної сили (якщо інше не буде домовлено сторонами).
30 вересня 2024 року між Резніковим О. Г. та адвокатом Самойленком А. В. було підписано акт прийому-передачі наданих послуг та звіт про виконання договору щодо надання правничої допомоги (детальний опис правничої допомоги), в яких зазначено, що адвокатом Самойленком А. В. були надані наступні послуги:
- ознайомлення з матеріалами касаційної скарги;
- здійснено правовий аналіз документів у спірних правовідносинах та надано консультацію щодо судової практики у подібних справах;
- підготовлено та подано заперечення щодо відкриття касаційного провадження;
- підготовлено та подано заяву про закриття провадження у справі та проведення судового засідання за участі сторін;
- підготовлено та подано клопотання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду;
- підготовлено та подано відзив на касаційну скаргу.
В акті прийому-передачі наданих послуг від 30 вересня 2024 року вказано, що замовник отримав надані послуги без зауважень на загальну суму 50 000 грн.
Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.
Установлено, що 14 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» заперечення на заяву представника приватного виконавця Резнікова О. Г. - адвоката Самойленка А. В. про ухвалення додаткового рішення та просила залишити її без задоволення або зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2 000 грн. Вказані заперечення враховуються Верховним Судом, зокрема в частині того, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю виконаної роботи, оскільки правнича допомога адвоката Самойленка А. В. в суді касаційної інстанції полягала лише у складанні відзиву на касаційну скаргу, з використанням незначної кількісті нормативно-правових актів, стосовно яких існує судова практика.
При цьому наведені в акті прийому-передачі наданих послуг та звіті про виконання договору щодо надання правничої допомоги (детальний опис правничої допомоги), включають такі послуги як ознайомлення з матеріалами касаційної скарги, правовий аналіз документів у спірних правовідносинах та надання консультації щодо судової практики у подібних справах, які охоплюються підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу.
Крім того, витрати, понесені на підготовку та подання заперечень щодо відкриття касаційного провадження, підготовку та подання заяви про закриття провадження у справі та проведення судового засідання за участі сторін, підготовку та подання клопотання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, не підлягають відшкодуванню, оскільки Верховний Суд відхилив вказані заперечення, а також відмовив у задоволенні зазначених заяв та клопотанні.
За таких обставин, з урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, а саме: критерію реальності наданих адвокатських послуг - складання і подання відзиву на касаційну скаргу, конкретних обставин справи, заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення, складності справи та обґрунтованості витрат, Верховний Суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Резнікова О. Г. підлягає стягненню 3 000 грн на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Щодо клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
14 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не може призначати у справі експертизу, встановлювати обставини справи та здійснювати оцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити представнику приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова Олександра Григоровича - адвокату Самойленку Артему Володимировичу строк для подання доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення почеркознавчої експертизи відмовити.
Заяву представника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова Олександра Григоровича - адвоката Самойленка Артема Володимировича про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова Олександра Григоровича 3 000 (три тисячі) гривень на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
У задоволенні заяви представника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова Олександра Григоровича - адвоката Самойленка Артема Володимировича в іншій частині відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович