Справа № 346/4683/24
Провадження № 2/346/1922/24
05 листопада 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
у складі головуючого судді Яремин М.П.
з участю секретаря Хмельницької І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-
свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.01.2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено договір №492290 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту, що опублікований в особистому кабінеті відповідача на відповідному веб-сайті, підписаний електронним підписом та акцептований відповідачем 29.01.2020 року шляхом використання одноразового ідентифікатора у вигляді коду. Електронна ідентифікація відповідача здійснювалася при його вході в особистий кабінет, шляхом перевірки правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого на його номер мобільного телефону, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання кредитного договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти. На умовах вказаного договору відповідачу надано грошові кошти в сумі 2 600 грн. строком на 30 днів, процентна ставка 1,90% в день, шляхом перерахування на банківський картковий рахунок, вказаний ним, на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним. У зв'язку із неможливістю у повному обсязі виконати зобов'язання за кредитним договором, відповідач ініціював продовження строку користування кредитом до 04.04.2020 року шляхом укладення додаткового договору від 04.03.2020 року.
05.02.2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» (якому відповідно до договору факторингу № 015-220221 року перейшло право вимоги від ТОВ «Лінеура Україна») та позивачем укладено договір факторингу № 20240205/1, відповідно до якого ТОВ “ФК “ Артеміда-Ф » набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Лінеура Україна», включно й до відповідача (порядкові № 3694 та №90 згідно з реєстром прав вимоги).
Позикодавець свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами кредитного договору. Однак, останній порушив умови укладеного договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість, загальний розмір якої станом на 26.08.2024 року позивачем визначено як 9 763,80 грн., яка складається із заборгованості: за тілом кредиту - 2 572 грн.; за відсотками - 5 632,80 грн.; інфляційні втрати (з 28.02.2020 року по 21.02.2022 року) - 1 559 грн. Тому позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати, які складаються із 2 422,40 грн. сплаченого судового збору та 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Представник позивача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» 03.10.2024 року надіслав до суду письмову заяву, в якій зазначає, що позовні вимоги підтримує, просить розгляд справи проводити у відсутності представника (а.с.57).
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, а саме за зареєстрованим місцем проживання. Причин своїх неявок відповідач суду не повідомив, не звернувся із заявою про розгляд справи в його відсутності та не подав відзив на позов.
За таких обставин, з урахуванням положень ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.
В зв'язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що 29.01.2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено договір №492290 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, який підписано останнім як позичальником електронним підписом, відповідно до п.1.1 якого товариство зобов'язалося надати ОСОБА_1 як клієнту грошові кошти у розмірі 2 600 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування нею в порядку та на умовах, визначених цим договором ( а.с. 22-24 ).
Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору позика видається строком на 30 днів; акційна процентна ставка - 0,01 % від суми позики за кожен день користування позикою ( 3,65% річних ) у межах строку надання позики, зазначеного в п. 1.2 цього договору; стандартна процентна ставка - 1,90% від суми позики за кожен день користування позикою ( 693,50% річних).
Згідно з п.1.4, 1.5 договору сукупна вартість позики за акційною ставкою складає 100,30% від суми позики або 2 607,80 грн. та включає в себе: проценти ( відсотки ) за користування позикою 0,30 % від суми позики або 7,80 грн.; сукупна вартість позики за стандартною процентною ставкою складає 157% від суми позики або 4 082 грн. та включає в себе: проценти (відсотки ) за користування позикою 57 % від суми позики або 1 482 грн.
Відповідно до п.1.6 договору позика надається товариством шляхом перерахування коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом.
Згідно з п. 3.1 договору сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, який є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що нарахування процентів здійснюється за акційною процентною ставкою на залишок фактичної заборгованості за позикою за фактичну кількість днів користування позикою. Проценти за користування позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання позики ( перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок ) в межах строку надання позики.
Сторони договору погодили, що у разі прострочення виконання зобов'язань за договором більш ніж на 3 календарних дні, клієнт зобов'язаний сплатити товариству процент за користування позикою у розмірі стандартної процентної ставки (1,90 %), починаючи з першого дня користування позикою в межах строку надання позики; з 4-го дня прострочення заборгованість за позикою визнається проблемною, відновлюється щоденне нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, таке нарахування здійснюється до дня повернення позики, але не більше, ніж до 90-го дня прострочення (п. 3.4.2, 3.4.3 договору).
Крім того, відповідно до п.2.1.5 договору товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта.
Додатком №1 до договору про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту №492290, ТОВ «Лінеура Україна» та відповідач погодили графік платежів що підписаний електронним підписом, їх кількість, розмір та періодичність, згідно з яким дата повернення позики та сплати процентів - 28.02.2020 року; сума позики - 2 600 грн.; розмір процентів - 7,80 грн., всього до сплати станом на відповідний день користування кредитом - 2 607,80 грн. ( а.с. 24 зворот ).
04.03.2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено додатковий договір № 765061 до договору №492290 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 29.01.2020 року, що підписаний відповідачем електронним підписом, відповідно до п. 1 якого у зв'язку з неможливістю у повному обсязі та у встановлений строк виконання клієнтом зобов'язання за договором, клієнт ініціював продовження строку користування кредитом. Так, сторони погодили наступні умови продовження користування кредитом: строк користування позикою за договором продовжується на строк, що дорівнює установленому пунктом 1.2 договору; встановлена нова дата повернення позики та сплати процентів - 04.04.2020 року; процентна ставка 1,60% від суми позики за кожен день користування позикою ( 584 % річних ( а.с. 25 )).
Відповідно до листа ТОВ “ Універсальні платіжні рішення » №56-2602 від 26.02.2024 року між ним та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019 року, відповідно до якого 29.01.2020 року о 12:46:19 год. перераховано кошти в розмірі 2 615,60 грн. на платіжну картку клієнта НОМЕР_1 ( а.с. 21).
Згідно з матеріалами справи, ТОВ «Лінеура Україна» на адресу відповідача надсилало повідомлення щодо досудового врегулювання питання погашення заборгованості за договором (а.с. 8, 9 ).
Судом також встановлено, що 22.02.2021 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» (фактор) та ТОВ ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) укладено договір факторингу № 015-220221, згідно з п. 1.3 якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на передбачених цим договором умовах, а клієнт - відступити фактору свої права грошової вимоги до боржників за зобов'язаннями, що визначені в реєстрі прав грошових вимог ( а.с. 28-30 ).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимог №015-220221 від 22.02.2021 року ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло право вимоги до боржника ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) за договором №492290 про надання коштів у позику на загальну суму заборгованості 8 204,80грн. (за тілом - 2 572 грн.; за відсотками - 5 632,80 грн. (порядковий № 3694 (а.с.12-13)).
05.02.2024 року між ТОВ “ФК “ Артеміда-Ф » (фактор) та ТОВ «Сіроко Фінанс» (клієнт) укладено договір факторингу № 20240205/1, згідно з п. 1.1, 2.1.3 якого фактор передає грошові кошти (розмір фінансування ) в розпорядження клієнта за плату у передбачений договором спосіб, а клієнт відступає фактору належні йому права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід'ємною частиною договору та підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги ( а.с. 34-37 ).
06.02.2024 року ТОВ “ФК “ Артеміда-Ф » здійснило ТОВ «Сіроко Фінанс» сплату згідно з договором факторингу № 20240205/1 від 05.02.2024 року в сумі 4 639,99 грн., про що зазначено в копії платіжної інструкції №406 (а.с. 10).
Відповідно до реєстру прав вимог № 20240205/1 від 16.08.2024 року позивач набув право вимоги до боржника ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) за договором №492290 на загальну суму заборгованості 8 204,80 грн. (за тілом - 2 572 грн.; за відсотками - 5 632,80 грн. (порядковий № 90 (а.с.11)).
Позивачем вказано, що відповідач станом на 26.08.2024 року порушив умови договору позики і має заборгованість в загальній сумі 8 204,80 грн., яка складається із заборгованості: за тілом кредиту - 2 572 грн.; за відсотками - 5 632,80 грн. Крім того, за невиконання зобов'язань за договором позивачем здійснено нарахування за інфляційними втратами - 1 559 грн. за період з 28.02.2020 року по 21.02.2022 року (а.с. 14). Таким чином, загальний розмір заборгованості визначено як 9 763,80 грн. ( а.с. 14 ).
З матеріалів справи встановлено, що позивачем на адресу відповідача 19.02.2024 року направлялось повідомлення про відступлення права вимоги, із зазначенням суми боргу, а в подальшому - досудова вимога про необхідність сплати заборгованості в сумі 8 204,80 грн. (станом на 14.02.2024 року (а.с. 15 )), однак, враховуючи подальше пред'явлення позову, заборгованість в добровільному порядку не погашена.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), вбачається, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.
У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами вказаного кредитного договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів, які оформлені ними в електронній формі з використанням електронних підписів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено ЦК України.
Отже, укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов'язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов'язковим.
При цьому, судом, згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховані висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч.1 ст. 1077, ч.1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до частин 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту (позики) відповідач суду не надав, не подав будь-яких доказів на спростування користування ним наданими йому кредитними коштами, а також не подав будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.
Оскільки судом встановлено, що відповідач уклав договір позики, та, взявши на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їхнє використання, належним чином їх не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, право вимоги на які набув позивач за укладеним договором факторингу, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом в сумі 2 572 грн. підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10цс18) за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.04.2023 року в справі №910/4518/16 провадження №12-16гс22, надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Відповідно до умов договору ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачу кошти в сумі 2600 грн., а останній зобов'язувався повернути кошти та сплатити відсотки за користування ними у розмірі - 1,90% в день за стандартною ставкою. Пунктом 1.2 договору визначений строк кредитування 30 днів. Додатковим договором від 04.03.2020 року сторони погодили нову дату повернення позики та сплати процентів - 04.04.2020 року та процентну ставку 1,60% в день.
Оскільки договором позики визначений строк його дії, який становить 30 днів, а також додатковим договором продовжено строк його дії на аналогічний строк (що визначений в п.1.2 договору) з 04.03.2020 року по 04.04.2020 року, саме протягом даного строку позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки, які, з урахуванням невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у встановлений ним строк та положень додаткового договору, становлять відповідно 1,90% та 1,60%.
Таким чином, виходячи із суми кредиту в розмірі 2 600 грн., узгодженої процентної ставки у розмірі 1,90% та 1,60% в день та строку кредитування (строку договору) тривалістю 30 днів, заборгованість відповідача за відсотками за вищевказаними договорами становить в загальному розмірі 2 730 грн. (1 482 грн. (2 600 грн. х 1,90 % х 30 ) за період з 29.01.2020 року по 28.02.2020 року, а також 1 248 грн. (2 600 грн. х 1,60% х 30) - з 04.03.2020 року по 04.04.2020 року).
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
У розумінні ст. 625 ЦК України позивач вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.
Окрім того, необхідно зазначити, що з 17.03.2022 року набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Позивач, звертаючись до суду з позовними вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат здійснив їх розрахунок за період з 28.02.2020 року по 21.02.2022 року.
З огляду на зазначене, в силу положень ст. 625 ЦК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 464,42 грн. інфляційних втрат (індекс інфляції за весь час прострочення) (Розрахунок інфляційних втрат здійснюється в межах заявленого позивачем строку, однак, саме з 04.04.2020 року (з урахуванням укладеного 04.03.2020 року додаткового договору) по 21.02.2022 року (тобто до дня запровадження в Україні воєнного стану (24.02.2022 року) за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,......ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Останній період IIc (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.18056671. Інфляційне втрати: 2 572,00 x 1.18056671 - 2 572,00 = 464,42 грн.
У зв'язку з наведеним слід позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором в загальному розмірі 5 766,42 грн., яка складається із заборгованості; за тілом - 2 572 грн.; за процентами за користування кредитом - 2 730 грн.; за інфляційними втратами - 464,42 грн.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судом задоволено позов у розмірі 8 693,51 грн., що становить 59,06 % від заявлених вимог в розмірі 9 763,80 грн., то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 430,67 грн.
Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, за змістом ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.
Як встановлено судом, 16.08.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» та адвокатом Бачинським О.М. укладено договір про надання правничої допомоги №20240816.3, згідно з умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1. договору ( а.с. 19-20).
Згідно з п. 1.2, 1.2.1 договору правова допомога за цим договором полягає в захисті інтересів клієнта у справі за позовом клієнта до ОСОБА_1 за договором №492290 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 29.01.2020 року.
Відповідно до п. 4.2, 4.3, 4.4 у разі ухвалення судом рішення на користь клієнта (задоволення судом позовних вимог у повному обсязі), клієнт зобов'язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 7 000 грн.; у разі ухвалення рішення про часткове задоволення позовних вимог, клієнт зобов'язується сплатити винагороду пропорційно до розміру задоволених вимог. Клієнт зобов'язується здійснити оплату наданої правової допомоги впродовж 10 днів з моменту постановлення рішення суду.
З попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат у справі вбачається, що сума витрат на правничу допомогу адвоката, яку очікує понести позивач, складає 7 000 грн., в яку включається: оплата послуг адвоката за аналіз наданих клієнтом документів, судової практики, визначення перспективи подання позовної заяви; оплата за підготовку позовної заяви у справі; за збирання доказів, долучених до позовної заяви; за підготовку та подання заяв, скарг, клопотань, чи інших процесуальних документів у ході розгляду справи (а. с. 17).
Разом з тим, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 7000 грн. є завищеним, зважаючи на складність справи, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову. Крім того, вартість вказаних послуг є необґрунтованою, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та з конкретних обставин справи, пов'язаність витрат з розглядом справи. Оскільки вказаний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є дещо завищеним, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат до 3000 грн.
На підставі ст. ст. 207, 509, 512, 525, 526, 530, 610, 625, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077-1078 ЦК України та, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 89, 137, 141, ч.2 ст. 247, ст.ст. 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, адреса: 79013, м. Львів, вул. Бандери, 87, офіс 54), заборгованість за договором №492290 від 29.01.2020 року в загальному розмірі 5 766 (п'ять тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 42 копійки, визначену станом на 26.08.2024 року, яка складається із: 2 572 грн. - заборгованості за тілом; 2 730 грн. - за процентами за користування кредитом; 464,42 грн. - інфляційні втрати.
В решті позовних вимог відмовити в зв'язку з їхньою безпідставністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» 1 430 (одна тисяча чотириста тридцять) гривень 67 копійок сплаченого судового збору та 3 000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», код ЄДРПОУ 42655697, адреса: 79013, м. Львів, вул. Бандери, 87, офіс 54.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 05 листопада 2024 року.
Суддя: Яремин М. П.