Справа № 638/19602/24
Провадження № 1-кс/638/3450/24
04 листопада 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12024221200002130 від 12.10.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, -
встановив:
До слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова звернувся прокурор з клопотанням, в якому просить накласти арешт на транспортний засіб - автомобіль марки ВАЗ 2107 д.н.з. НОМЕР_1 шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження; доручити зберігання транспортний засіб згідно п.20 постанови Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012 року працівникам майданчика тимчасового утримання транспортних засобів при ГУНП в Харківській області, розташованого за адресою: м.Харків, вул.Григорія Сковороди буд.107.
В обґрунтування клопотання сторона обвинувачення зазначає, що слідчим відділом Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного 12.10.2024 року за №12024221200002130 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України. Під час досудового розслідування встановлено, що 11.01.2024 року надійшло повідомлення за фактом того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 неодноразово не виконує рішення суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом. 11.10.2024 року слідчим під час огляду місця події було оглянуто та вилучено транспортний засіб - автомобіль ВАЗ 2107 номерний знак НОМЕР_1 . Встановлено, що вказаний транспортний засіб під час керування ОСОБА_4 був зупинений працівниками патрульної поліції міста Харкова за адресою: АДРЕСА_1 та під час перевірки документів було встановлено, що у останнього відсутні будь-які документи на автомобіль. За результатами проведеного аналізу аналітичного досьє на фізичну особу виявлено, що власником транспортного засобу є ОСОБА_5 . В ході досудового розслідування встановити місцезнаходження останнього не встановлено. Також встановлено, що ОСОБА_4 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП та рішенням суду його позбавлено права керування транспортними засобами.
Прокурор зазначає, що з метою зберігання речових доказів виникла необхідність у арешті вказаного транспортного засобу.
Прокурор зазначає, що повернення вилученого майна може негативно вплинути на встановлення істини по кримінальному провадженню та встановлення усього кола осіб, причетних до скоєння вказаного кримінального правопорушення, оскільки у разі повернення зазначеного майна можуть бути вжиті заходи та вчинені дії, направлені на його знищення, що може значно ускладнити або взагалі унеможливити встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні, а також проведення необхідних слідчих дій.
Прокурор в судове засідання не з'явилась, надала заяву, в якій просила клопотання розглянути у її відсутність та задовольнити.
Власник майна в судове засідання не з'явився.
Розглянувши клопотання, дослідивши надані докази, слідчий суддя дійшов наступного.
Встановлено, що СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12024221200002130 від 12.10.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024221200002130 вбачається, що 11.10.2024 року до ЧЧ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення за фактом того, що гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не виконує рішення суду, що набрало законної сили.
Надані докази свідчать про обґрунтованість вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
Під час огляду місця події 11.10.2024 року слідчим вилучено транспортний засіб автомобіль марки ВАЗ 2107 д.н.з.
НОМЕР_2 від 26.10.2024 року вищевказаний автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України», де зазначається «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ст.ст. 168, ч. 2, 236, 237 КПК України тимчасове вилучення майна: речей та документів, які мають значення для кримінального провадження, може здійснюватися також під час обшуку та огляду. Тому тимчасове вилучене майно може належати не тільки підозрюваному (ч.1 ст.167 КПК України), а й іншим особам.
При цьому у відповідності до ч.11 ст.170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх не застосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
За частиною 5 статті 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Враховуючи мотиви клопотання та обґрунтування його прокурором, склад майна, на яке він просить накласти арешт, оцінивши потреби досудового розслідування, правову підставу для арешту майна, приймаючи до уваги, що не застосування арешту саме в такий спосіб, про який просить прокурор, може призвести до знищення, втрати або пошкодження майна, щодо якого ставиться питання про накладення на нього арешту, впевнившись, що прокурором надано достатньо доказів, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, враховуючи наслідки арешту майна для інших осіб, виходячи із розумності та співмірності обмеження в результаті накладення арешту на майно завданням кримінального провадження, суд визнає клопотання обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.98, 131, 132, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
постановив:
Клопотання прокурора - задовольнити.
Накласти арешт на транспортний засіб - автомобіль марки ВАЗ 2107 д.н.з. НОМЕР_1 шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження з визначенням місця зберігання згідно п.20 постанови Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012 року на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів при ГУНП в Харківській області, розташованого за адресою: м.Харків, вул.Григорія Сковороди буд.107.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1