05 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 640/1133/20
адміністративне провадження № К/990/39366/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Козаченко Вікторією Іванівною, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №640/1133/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора ОСОБА_2 від 21 грудня 2019 року №2119ц;
- поновити позивачку на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора або на посаді, яка відповідає тій посаді, з якої протиправно її звільнено з 21 грудня 2019 року;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 грудня 2019 року по дату винесення судового рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №1 від 12 грудня 2019 року №7/2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2119ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури з 24 грудня 2019 року;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури з 25 грудня 2019 року;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 676561,05 грн;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року змінено в мотивувальній та резолютивній частинах.
Викладено абзац п'ятий та восьмий резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року в такій редакції:
« 5. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 04 листопада 2021 року у розмірі 595 827,04 грн.
« 8. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 24 398,09 грн».
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року в справі №640/1133/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року змінено у мотивувальній частині.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року залишено без змін.
16 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Козаченко Вікторією Іванівною, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №640/1133/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у взаємозв'язку із підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ та у взаємозв'язку із приписами Порядку №221 без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі №240/2118/21; від 16 грудня 2021 року у справі №640/26168/19.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.
Скаржник наводить по тексту касаційної скарги лише окремі цитати із постанов Верховного Суду та не конкретизує у чому саме полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій указаних норм, виходячи з обставин цієї справи, що мають індивідуальні особливості.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Слід зазначити, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій керувалися висновками Верховного Суду щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-711 у взаємозв'язку з пунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, які викладені у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справах № 200/5038/20-а, № 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справах № 440/2682/20, № 640/24727/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, відповідно до яких неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) є підставою для звільнення з посади прокурора відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-711
Також судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях було застосовано висновки Верховного Суду, які викладені у постановах Верховного Суду: від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16; від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16; від 08 серпня 2019 року у справі №813/150/16; від 08 жовтня 2019 року у справі № 804/211/16; від 29 вересня 2021 року; від 29 червня 2023 року у справі №200/3899/21; від 16 грудня 2021 року у справі № 640/1787/20; від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/449/20; від 02 листопада 2021 року у справі № 120/3794/20-а; від 09 листопада 2021 року у справі №640/476/20; від 18 листопада 2021 року у справі № 640/1598/20; від 01 грудня 2021 року у справі № 640/26041/19; від 02 лютого 2022 року у справі № 140/1032/21; від 12 травня 2022 року у справі № 540/1053/21; від 02 червня 2022 року у справі № 640/158/20; від 30 серпня 2022 року у справі № 420/7408/20; від 27 квітня 2019 року №640/419/20; від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/19; від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18; від 22 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20; від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20; від 02 грудня 2021 року у справі № 640/25187/19; від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19; від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; від 22 грудня 2021 року у справі № 640/24930/19; від 20 жовтня 2021 року № 280/25298/19; від 21 березня 2024 року у справі № 400/2914/20; від 21 березня 2024 року у справі № 460/6862/20.
Скаржником не доведено, що зазначені висновки не підлягали застосуванню або застосовані неправильно.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявниця не виклала передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Козаченко Вікторією Іванівною, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №640/1133/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя О. Р. Радишевська