04 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 260/5486/24 пров. № А/857/23127/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя Маєцька Н.Д.) ухвалену в м. Ужгород у справі № 260/5486/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,-
21.08.2024 ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо застосування приводу ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 .
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач оскаржує протиправність дій відповідача щодо застосування приводу до ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд першої інстанції вказав, що завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою відносяться до кримінальних правопорушень проти правосуддя. Суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога про протиправність приводу позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем в даній позовній заяві об'єднано декілька позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року про повернення позовної заяви та направити справу для продовження розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позовна вимога про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно застосування до позивача приводу до ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Скаржник вказує, що суд першої інстанції не позбавлений права роз'єднати позовні вимоги задля досягнення виконання завдання адміністративного судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції позбавив позивача доступу до адміністративного суду, враховуючи, що рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень порушені його права, свободи або законні інтереси.
Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуваної ухвали суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
Як це вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо застосування приводу, щодо призову на військову службу під час мобілізації та визнання протиправним та скасування наказу в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період щодо ОСОБА_1 .
Заявлені позовні вимоги позивач аргументує незаконним його приводом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та утримуванням, за фактом чого він звертався до правоохоронних органів із заявами щодо вчинення кримінального правопорушення. Вважає що такі дії відповідача слугували наслідком протиправного призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Вважаючи такі дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Визначення поняття «адміністративна справа» наведено у пункті 1 частини першої статті 4 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пункт другий частини першої статті 4 КАС України містить положення, згідно з якими публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а цей суб'єкт відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Відповідно до частини першої статті 172 КАС в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас, згідно частини четвертої названої статті КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічне правило викладене в частині шостій статті 21 КАС України, згідно якої не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
Роз'єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом адміністративним судом за таких обставин є неможливим.
Так, пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо ним порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Поміж тим, стаття 29 Конституції України проголошує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. До норм, які встановлюють відповідальність за порушен ня цього права, належить і стаття 371 КК України.
Привід як захід забезпечення кримінального провадження (п. 1 ч. 2 ст. 131 КПК України) полягає у примусовому супроводженні підозрюваного, обвинуваченого чи свідка (ч. 2 ст. 139, ч. 3 ст. 140 КПК України) особою, яка виконує ухвалу слідчого судді чи суду (ч. 2 ст. 140 КПК України) про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час (ч. 1 ст. 140 КПК України). Підстави та порядок здійснення приводу, встановлені статтями 139-143, 323, 327 КПК України.
Таким чином, питання про незаконний привід розглядається в порядку кримінального судочинства лише в тому випадку, якщо такий привід є заходом забезпечення кримінального провадження.
І навпаки, діяння не можна кваліфікувати за статтею 371 КК України, якщо незаконний привід здійснюється не як захід забезпечення кримінального провадження.
Вказане також підтверджується самою структурою статті 371 КК України, де передбачено відповідальність не лише за завідомо незаконний привід, але й за завідомо незаконне затримання, домашній арешт або тримання під вартою, які є іншими заходами забезпечення кримінального провадження.
Зрештою, стаття 371 КК України розміщена у розділі кримінальних правопорушень проти правосуддя, а отже, нею захищаються саме конституційні засади здійснення судочинства.
У справі яка розглядається, з огляду на зміст та юридичну природу обставин, описаних у позовній заяві, предметом оскарження є, серед іншого, здійснення приводу позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не є заходом забезпечення кримінального провадження, а є заходом забезпечення мобілізаційного процесу, внаслідок чого вимога про визнання незаконним приводу не підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про об'єднання в одній позовній заяві вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
Як наслідок ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 320 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, що унеможливило доступ позивача до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241, 243, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №260/5486/24 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко