04 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/24619/23 пров. № А/857/13798/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року, ухвалене суддею Морською Г.М. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/24619/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій,-
19 жовтня 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування до стажу служби в поліції вислуги років в ДУ "Центр пробації", що становить в календарному обчисленні 13 (тринадцять) років 6 (шість) місяців 21 (двадцять один) день, у пільговому обчисленні 18 (вісімнадцять) років (00) місяців 27 (двадцять сім) днів; зобов'язати зарахувати до стажу служби в поліції вислугу років в ДУ "Центр пробації", що становить в календарному обчисленні 13 (тринадцять) років 6 (шість) місяців 21 (двадцять один) день, у пільговому обчисленні 18 (вісімнадцять) років (00) місяців 27 (двадцять сім) днів.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України у Львівській області щодо неврахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції вислугу років в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, що становить в календарному обчисленні 13 (тринадцять) років 6 (шість) місяців 21 (двадцять один) день.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції вислугу років в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, що становить в календарному обчисленні 13 (тринадцять) років 6 (шість) місяців 21 (двадцять один) день.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовити.
Скаржник наполягає на тому, що, вирішуючи питання щодо обчислення стажу служби в поліції, слід застосовувати положення ч.2 ст.78 Закону України "Про Національну поліцію", якою встановлено вичерпний перелік складових такого стажу служби в поліції.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що з 05.12.2022 ОСОБА_1 прийнята на службу до Національної поліції України, де проходить службу на час звернення до суду.
До призначення у поліцію ОСОБА_1 з 12.05.2009 до 02.12.2022 проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Відповідно до витягу з наказу Державної установи «Центр пробації» від 30.11.2022 №663/к, ОСОБА_1 було звільнено зі служби. Вислуга років на день звільнення ОСОБА_1 у календарному обчисленні становить 13 (тринадцять) років 6 (шість) місяців 21 (двадцять один) день, у пільговому обчисленні 18 (вісімнадцять) років 00 (нуль) місяців 27 (двадцять сім) днів.
Відповідно до записів послужного списку позивача:
-з 12.05.2009 по 24.01.2012 обіймала посаду Інспектор молодший ІІ категорії ВРіО Львівського слідчого ізолятора;
- з 24.01.2012 по 20.07.2012 - Інспектор Жовківського районного підрозділу Городоцького міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції УДДУПВП у Львівській області;
- з 20.07.2012 по 16.10.2015 - Інспектор Жовківського РП Городоцького міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції УДПтСУ у Львівській області (у зв'язку з організаційно-штатними змінами);
- з 16.10.2015 по 01.01.2017 - Інспектор Жовківського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції УДПтСУ у Львівській області (у зв'язку з організаційно-штатними змінами);
- з 01.01.2017 по 04.10.2017 - Інспектор Жовківського районного відділу з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції;
- з 17.10.2017 по 10.05.2018 - Старший інспектор Жовківського районного відділу з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції;
- з 01.06.2018 по 02.12.2022 Старший інспектор Жовківського районного відділу філії у Львівській області.
Представником позивача скерований адвокатський запит від 28.07.2023 щодо зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції пільгової вислуги років до її календарної вислуги років, яка надає право на призначення пенсії.
ГУНП у Львівській області листом від 02.08.2023 № Ш-84/аз/03/13-2023 вказало на відсутність правових підстав для зарахування до стажу служби в поліції ОСОБА_1 періоду проходження служби у вказаній установі. Станом на 01.08.2023 стаж служби в поліції позивачки становить 00 років 07 місяців 25 днів.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернулась до суду за захистом свого порушеного права на зарахування спірних періодів до стажу служби в поліції.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, є Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон № 580-VIII ).
В розумінні статей 1 і 2 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Частинами першою та другою статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.1 ст.78 Закону України «Про Національну поліцію» стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною другою статті 78 Закону «Про Національну поліцію» передбачено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 12 липня 2018 року №2509-VIII); 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу незарахування стажу роботи в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (на час звільнення в ДУ «Центр пробації») до стажу служби в поліції.
Як зазначалось судом, з 12.05.2009 по 02.12.2022 позивач проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на різних посадах.
Згідно із пунктом 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року № 1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
При цьому, частина п'ята статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про пробацію» від 5 лютого 2015 року 160-VIII визначено, що права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.
Системний аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а у подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною першою статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Таким чином, на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується діяЗакону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, у тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Питання наявності правових підстав для зарахування поліцейському стажу служби вже досліджувалося Верховним Судом.
Так, у постанові від 07.10.2020 по справі №826/16143/18, де предметом спору було зарахування стажу служби в органах податкової міліції до стажу служби в поліції, Верховний Суд аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження статусу такої служби.
Така правова позиція надалі була підтримана Верховним Судом у постановах від 13.08.2021 у справі №440/1564/20, від 11.11.2021 у справі №280/1546/21, від 02.06.2022 у справі №280/8419/20, від 22.12.2022 по справі №380/8659/20.
Позиція щодо зарахування вислуги років в Державній кримінально-виконавчій службі України до стажу служби у Національній поліції України викладена Верховним Судом в постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20.
Згадані висновки суду касаційної інстанції в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення даного спору.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що суб'єкт владних повноважень, відмовляючи у зарахуванні періоду служби позивача в ДУ «Центр пробації», право на зарахування якого гарантоване приписами ст.78 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII, діяв не у спосіб, визначений чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність, внаслідок якої порушив право позивача на зарахування таких періодів до стажу служби в поліції.
Суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визначення відповідачу зобов'язання зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи у поліції стаж роботи в органах ДКСВ України за період з 12.05.2009 до 02.12.2022 у календарному обчисленні.
Приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №380/24619/23, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Оскільки рішення суду в частині відмовлених позовних вимог знаходиться поза межами апеляційного оскарження, таке рішення апеляційному перегляду в цій частині не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного суду України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі № 380/24619/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний