04 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/4410/24 пров. № А/857/22510/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі № 380/4410/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (навчальний центр) Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
місце ухвалення судового рішення м. Львів
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїМричко Н.І.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (навчальний центр) Національної гвардії України, в якому просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Навчального центру імені В.Вишиваного Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 на час звільнення 19 січня 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 61905,00 грн та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік у розмірі 61905,00 грн;
визнати протиправною бездіяльність Навчального центру імені В.Вишиваного Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 на час звільнення 19 січня 2024 року, у повному розмірі одноразової додаткової винагороди у розмірі 172516,45 грн.
зобов'язати виплатити та стягнути з Навчального центру імені В.Вишиваного Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 ) грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 61905,00 грн. та матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік у розмірі 61905,00 грн на користь ОСОБА_1 , невиплачених на час звільнення 19.01.2024 року.
зобов'язати виплатити та стягнути з Навчального центру імені В. Вишиваного Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 ) невиплачену одноразову додаткову винагороду у розмірі 172516,45 грн на користь ОСОБА_1 , невиплаченої на час звільнення 19.01.2024 року
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі № 380/4410/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимог задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що позивач подавши рапорт про виплату йому грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік діяв згідно вимог п.2 Розділу ХІХ Інструкції №200. Проте у період часу із 02.01.2024 (час подання рапорту) по 19.04.2024 (час звільнення із військової служби) відповідач жодного разу не повідомляв позивача про те, що він для отримання допомоги на оздоровлення за 2024 рік має вибути у відпустку. Також, звертає увагу на те, що відповідач у 2023 році виплатив позивачу допомогу на оздоровлення, при тому що жодного дня у щорічній відпустці за 2023 рік позивач не був. Вказує, що він набув право на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, вживши всіх необхідних заходів для її отримання. При цьому, відповідачем протиправно таку не виплачено та не надано жодних доказів щодо результатів розгляду рапорту позивача про її отримання. Щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, то позивач зазначає, що така виплачується у розмірі від 15000 до 30000 грн. Тобто вказана межа нижче якої додаткова винагорода не може бути виплачена, що становить згідно Додатку до Постанови №168 для осіб офіцерського керівного складу 25000 грн. Окрім того, судом першої інстанції не враховано того, що позивач згідно своїх функціональних обов'язків (начальника відділення), зобов'язаний був організовувати виконання навчальних планів і програм навчальних дисциплін, брати участь та проводити навчальні заняття, а також здійснювати щоденний контроль за їх проведенням, а тому щомісячна додаткова винагорода згідно Постанови №168 та Наказу №729 мала становити 30000 грн.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що для надання військовослужбовцю Національної гвардії України допомоги на оздоровлення необхідна наявність одночасно двох умов: (1) подання військовослужбовцем рапорту про надання такої допомоги та (2) вибуття військовослужбовця у щорічну основну відпустку.
Суд вказав, що у матеріалах справи відсутні докази, що у 2024 році позивач вибував у щорічну основну відпустку. Відтак не вибуваючи у щорічну основну відпустку позивач не набув права на виплату одноразової грошової допомоги на оздоровлення у 2024 році.
Щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових, то суд зазначив, що надання військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов'язком державного органу, яке залежить від обсягів асигнувань, що виділяються на їх утримання.
Щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, то суд дійшов висновку, що така виплачена позивачу відповідно до Постанови № 168 пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у Навчальному центрі імені В.Вишиваного Національної гвардії України
Наказом начальника Навчального центру імені В.Вишиваного Національної гвардії України від 19.01.2024 № 21 позивача та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Позивач вважаючи протиправним не нарахування і невиплату позивачу на час звільнення грошової допомога на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік та у повному розмірі одноразової додаткової винагороди відповідно до Порядку № 168 за червень-грудень 2023 року, звернувся з цим позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Згідно з частиною 2 статті19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII.
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (надалі Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 затверджено про Інструкцію порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі - Інструкція № 200), що визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини).
Згідно з пунктом 1 Розділу ХІХ Інструкції № 200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (у тому числі слухачам, ад'юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
За приписами пункту 2 Розділу ХІХ Інструкції № 200 допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командирові (начальнику) - на підставі наказу командира (начальника) вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям, які вибувають у щорічну основну відпустку повної тривалості або другу її частину (у тому числі у дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік), якщо військовослужбовці раніше не скористалися правом на отримання цієї допомоги.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що згідно Інструкції № 200 військовослужбовці, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Як встановлено з матеріалів справи, наказом начальника Навчального центру імені В.Вишиваного Національної гвардії України від 19.01.2024 № 21 позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Враховуючи зазначене вище слідує, що право на отримання грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення мають право отримати військовослужбовці, які вибувають у щорічну основну відпустку протягом поточного року на підставі наказу командира військової частини. Оскільки військовослужбовець, позивач ОСОБА_1 звільнився 19 січня 2024 року, пробувши на займаній посаді не повний календарний місяць початку поточного року, у зв'язку з чим, останній не набув права на щорічну основну відпустку протягом поточного року, як і права на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік.
Таким чином колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік.
Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, колегія суддів зазначає наступне.
Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. за №704 визначено, зокрема, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п.2). Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 5 вказаної вище Постанови було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, і допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розділом ХХ Інструкції №200 врегульовано питання виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Так, пунктом першим встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.
Згідно з пунктом 2, матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.
Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.
Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.
Аналізуючи викладене, варто зазначити, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).
При цьому, Законом №2011-XII не визначено порядку та розміру виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а згідно ч.4 ст.9 цього Закону, Міністру оборони України надано повноваження стосовно визначення порядку виплати грошового забезпечення, в тому числі й матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Постановою №704 і Інструкцією №200 встановлено лише граничний розмір виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який повинен не перевищувати місячного грошового забезпечення, а право керівників державних органів надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань обмежене розміром асигнувань, що виділяються на утримання таких державних органів.
Таким чином, Законом №2011-XII делеговано Міністру оборони України повноваження щодо визначення порядку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які обмежені лише граничним розміром такої виплати та розміром виділених асигнувань на утримання військовослужбовців.
Як слідує з матеріалів даної справи, позивачу матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024р. не виплачувалась.
01.02.2023р. Міністром оборони України прийнято окреме доручення №2683/з, відповідно до вимог п.6 якого, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
- поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
- захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C; безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (або втрачених кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або ж визнані безвісно відсутніми.
Крім того, Згідно рішення Міністра оборони України від 16.01.2024 № 183/уд матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:
онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено наявність підстав, які є обов'язковою передумовою для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2024 році, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині є правомірним.
Стосовно неналежного нарахування i не виплати одноразової додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, колегія суддів вказує на наступне.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 1.1 Постанови кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова 168) військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць відповідно до переліку посад керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), затвердженого керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Згідно абзацу п'ятого підпункту першого пункту 2 Особливостей виплати військовослужбовцям Національно гвардії України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 01.09.2023 №729, (далі - Наказ №729) визначено, що на період воєнного стану додаткова винагорода виплачується у розмірі від 15000 до 30000 гривень військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць відповідно до переліку посад керівного та інструкторсько- викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах).
Відповідно до пункту 9 Наказу №729 документами, що підтверджують здійснення підготовки та навчання персоналу військовослужбовцями, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) Національної гвардії України, є: наказ начальника закладу освіти (підрозділу) про початок проведення навчання (курсу підготовки) або витяг із нього; розклад занять (зведений розклад занять), затверджений керівником закладу освіти на відповідний період, або витяг із нього; журнал обліку бойової підготовки або витяг із нього; індивідуальний план роботи викладача або витяг із нього; рапорт керівника навчального підрозділу із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), дат та кількості (фактичного часу) проведених занять, а для керівника військової частини (навчального центру, навчального підрозділу) - рапорт його першого заступника (заступника).
Таким чином, на період воєнного стану додаткова винагорода виплачується у розмірі від 15000 до 30000 гривень військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) (у розрахунку на місяць пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу).
Так, згідно Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 розмір додаткової винагороди особи, які обіймають посади інструкторсько-викладацького складу (тимчасово виконують обов'язки за посадами) навчальних підрозділів (навчальний взвод, навчальна рота (батарея), відділ, відділення, навчальний курс, школа); особи, які обіймають посади начальників (заступників) або керівників (заступників) циклових комісій (груп підготовки) становить 30000 грн.
Відтак, розмір додаткової винагороди слід обчислювати у розрахунку на місяць пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу від суми 30000 грн.
Згідно з витягами зі зведеного розкладу занять до Навчального центру імені В.Вишиваного Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 ) та журналами обліку відвідування занять та успішності судом встановлено:
- в червні 2023 року позивач виконував завдання з підготовки та навчання особового складу 7 днів: 19.06.2023, 20.06.2023, 21.06.2023, 22.06.2023, 23.06.2023, 24.07.2023;
- в липні 2023 року позивач виконував завдання з підготовки та навчання особового складу 8 днів: 18.07.2023, 20.07.2023, 17.07.2023, 19.07.2023, 21.07.2023, 28.07.2023, 29.07.2023;
- в серпні 2023 року позивач виконував завдання з підготовки та навчання особового складу 5 днів: 21.08.2023, 22.08.2023, 24.08.2023, 25.08.2023;
- у вересні 2023 року позивач виконував завдання з підготовки та навчання особового складу 15 днів: 06.07.2023, 07.07.2023, 09.07.2023, 09.07.2023, 12.07.2023, 13.07.2023, 14.07.2023, 15.07.2023,18.07.2023, 19.07.2023, 20.07.2023,22.07.2023,23.07.2023, 25.07.2023, 26.07.2023;
- у жовтні 2023 року позивач виконував завдання з підготовки та навчання особового складу 3 днів: 07.10.2023, 16.10.2023, 19.10.2023.
З врахуванням викладеного додаткова винагорода виплачена позивачу відповідно до Постанови № 168 пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць від суми 30000 грн.
Щодо графіку організації навчання на 2023 рік, на який посилається позивач у апеляційній скарзі, необхідно зазначити що даний графік стосується усього Навчального центру, а не лише відділення циклових комісій спеціальних дисциплін начальником якого був позивач.
Також апелянт зазначає, що він здійснював організацію та контроль проведення занять, які здійснювали підпорядковані йому циклові комісії, однак колегія суддів зазначає, що це були його прямі посадові обов'язки, за які йому нараховувалося відповідне грошове забезпечення.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 на час звільнення 19 січня 2024 року, у повному розмірі одноразової додаткової винагороди.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі № 380/4410/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос