Справа № 686/26367/24
Головуючий у 1-й інстанції: Стефанишин С.Л.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
05 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С.
за участю:
секретаря судового засідання: Мокрак С.А.,
представника позивача: Гладія В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області до ОСОБА_1 про затримання для забезпечення примусового видворення,
в вересні 2024 року позивач, - Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про затримання для забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців, з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.09.2024 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з цим, представником відповідача подано заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника.
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 відбував покарання за вчинення злочинів за ст. 289, ч. 2, 189, ч. 2, 146, ч. 2, 70, 70, ч. 4 Кримінального кодексу України з 11.06.2006 до 05.12.2014 року, про що свідчать дані довідки про звільнення ХМЛ №23098.
УДМС у Хмельницькій області 26.09.2024 року щодо відповідача було складено протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч.1,3 ст.3, ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ №150 від 15.02.2012. Із зазначеними документами відповідач ознайомився, про що свідчить його особистий підпис у протоколі серії ПН МХМ №001352 від 26.09.2024 року.
Позивачем було встановлено, що документи, які б давали право на виїзд, а також документи, які б підтверджували законність перебування відповідача на території України відсутні.
За результатами перевірки відділом з питань паспортизації, реєстрації та еміграції, проведеної за наявними обліками територіальних органів ДМС встановлено, що відповідач за обліками щодо наявності паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у тому числі паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, процедури встановлення особи або визнання паспортів громадянина України недійсними, не значиться.
Крім того, відповідач посвідкою на постійне проживання та тимчасове проживання не документований, із заявами про продовження строку перебування, оформлення дозволу на імміграцію, а також набуття громадянства України не звертався. Однак, зазначені обставини не перевірені позивачем та суду не пред'явлено жодного доказу, який би свідчив про вжиття вище зазначених заходів.
Біженцем або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, відповідача не визнано.
Вважаючи, що на даний час у відповідача немає жодних законних підстав для перебування на території України, відповідач буде ухилятися від виїзду з підстав відсутності законних підстав для перебування іноземця на території України (передбачені ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; відсутності документів, які б надавали право на перетин кордону для виїзду з території України; відсутності фінансового забезпечення та законного джерела отримання коштів для перебування на території України та виїзду за її межі, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не спростовано заперечення відповідача щодо неодноразових звернень останнього до органів державної влади з метою отримання паспорту громадянина України.
Згідно даних свідоцтв про народження дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вбачається, що батьком дітей записаний ОСОБА_7 , національність - «українець». Тобто, відповідач перебуває у сімейних стосунках із громадянкою України ОСОБА_8 , однак офіційно шлюб не був зареєстрований.
Також, згідно даних посвідчень серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 сини відповідача - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , є учасниками бойових дій та беруть участь у захисті території України внаслідок російської агресії.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов до переконання що законність та обґрунтованість вимоги позивача щодо затримання для ідентифікації та забезпечення примусового видворення відповідача не обґрунтована суду, а отже підстави для задоволення заяви відсутні.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011.
Правовий та процесуальний режим вирішення питання щодо можливості затримання, примусове видворення відповідної особи, яка нелегально перебуває на території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, врегульовано статтею 30 Закону №3773, Типовим Положенням “Про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1110 від 17.07.2033 (далі - Типове положення) та статтями 288, 289 КАС України.
Відповідно до ч.3 ст.3 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно з ч.1 ст.23 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до ч.1, 2 ст.289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіального органу чи підрозділу, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства вчинили порушення законодавства України про державний кордон або про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, до завершення процедури розгляду такої заяви.
Згідно з ч.11, 12 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Вказані норми узгоджуються із нормами ч.3, 4 ст.30 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" якими передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для: - їх ідентифікації, - забезпечення їх примусового видворення, - реадмісії за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Як передбачено ч.13 ст.289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Тобто, у кожному конкретному випадку, якщо відповідний адміністративний позов про продовження строку затримання іноземця або особи без громадянства подано з метою ідентифікації особи, забезпечення примусового видворення чи реадмісії, повинні братись до уваги конкретні фактичні обставини, які доводять факт того, що особа дійсно не співпрацює під час процедури її ідентифікації; відсутня інформація з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства; відсутні документи, необхідні для ідентифікації особи.
Крім цього, відповідно до п.1 Типового положення, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства : стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Згідно з п.5 Типового положення, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування не може перевищувати шести місяців з дня фактичного затримання особи. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк чи прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, такий строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців.
Аналіз приведених вище нормативних положень дає підстави для висновку, що підставами позову про затримання чи продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства, зокрема, з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України, є обставини, які вказують на те, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію : а) ймовірно (за наявності обґрунтованих підстав вважати) буде ухилятися від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; б) або якщо існує ризик його (її) втечі; в) у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.
Згідно з ч.1 ст.31 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтв про народження дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вбачається, що батьком дітей записаний ОСОБА_7 , національність - «українець».
Також, згідно даних посвідчень серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 особи ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , є учасниками бойових дій та беруть участь у захисті території України внаслідок російської агресії.
Проте, колегія суддів зауважує, що з наявних матеріалів справи встановлено, що в свідоцтвах про народження зазначено особу " ОСОБА_7 ", а відповідач є " ОСОБА_1 ". Тобто, відсутні будь-які документи, які підтверджують, що ОСОБА_1 є дійсно батьком вказаних осіб, оскільки батьком зазначена інша особа.
Крім того, матеріали справи не містять інформації, що ОСОБА_1 перебуває в шлюбі з ОСОБА_8 .
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.76 та ч.1 ст.77 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На підставі вказаного, неможливо встановити, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки допустимих доказів на підтвердження обставин, настання яких передбачає застосування положень ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідачем до суду не надано.
Також, у позивача вказані докази відсутні, а судом не здобуто інших доказів, на підтвердження обставин, настання яких передбачає застосування положень ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та зумовили застосування статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В свою чергу, наявні в матеріалах справи докази, спростовують висновки суду першої інстанції і частині застосування до позивача ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Схожа правова позиція вже була викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 07.11.2019 у справі №367/2334/19, від 08.08.2019 у справі №362/1634/19, від 27.02.2020 у справі №585/2811/19.
При цьому, колегія суддів зазначає, що питання надання міжнародного захисту в Україні належить до повноважень Державної міграційної служби України, а позивач, залишивши територію України, не позбавлений можливості, перебуваючи у третій країні, звернутися до уповноважених органів України з відповідним пакетом документів для оформлення дозволу на імміграцію та отримання посвідки на тимчасове проживання у порядку, визначеному чинним законодавством.
Відповідач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав належних та допустимих доказів, які б унеможливлювали невиконання ним вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», або поважності причин такого порушення, у зв'язку з чим відповідач правомірно прийняв оскаржуване рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що згідно з вимогами законодавства та встановленням факту порушення ОСОБА_1 законодавства про правовий статус іноземців, а саме правил перебування іноземців в Україні, колегія суддів вважає обґрунтованим вимоги адміністративного позову про затримання для забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців, з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів зауважує, що на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, колегія суддів уважає, що здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 522/5683/22.
З урахуванням вищезазначеного, висновки суду першої інстанції по суті спору не відповідають встановленим у справі обставинам, що призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області задовольнити.
Затримати громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців, з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.272, 328, 329 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.