Справа № 120/35/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
05 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, інфляційних втрат та 3% річних,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з відповідача 20000 грн компенсації на відшкодування моральної шкоди, 14096,18 грн інфляційних втрат та 2810,65 грн 3% річних.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 позов задоволено частково, ухвалено:
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 2440,65 грн та 3% річних в розмірі 471, 43 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних мало буди здійснено судом за три останні роки до подачі позовної заяви, а не за шість місяців.
Позивач вважає обґрунтування позовних вимог про стягнення моральної шкоди достатнім для прийняття судом рішення про їх задоволення.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.
Зауважив, що оскільки на спірні правовідносини положення ст.625 Цивільного кодексу України не поширюється, виплата компенсації за невиданий продовольчий пайок врегульована спеціальним законом - Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким інфляційні втрати та три проценти річних за компенсацію невиданого продовольчого пайка не передбачені, а тому такі вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Також позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволення позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Обґрунтування апеляційної скарги аналогічні доводам відзиву на апеляційну скаргу позивача.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 15.05.2007 у справі №2-а-835-2007 з Військової частини НОМЕР_1 стягнуто на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11.03.2000 по 31.12.2006 в сумі 31 172,5 грн
На підставі заяви позивача, ДВС у Замостянському районі м. Вінниці 21.03.2007 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-а-835-2007.
Водночас рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 15.05.2007 у справі №2-а-835-2007 досі залишається невиконаним.
У зв'язку простроченням виконання рішення суду про стягнення на користь позивача грошової компенсації продовольчого пайка, позивач просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду, інфляційні втрат та 3% річних.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що статті 625 ЦК України є застосовною до спірних правовідносинах, які виникли у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем судового рішення про стягнення на користь позивача коштів. Відповідач порушив грошове зобов'язання з перерахунку та відповідно виплати грошової компенсації продовольчого пайка, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України. На користь позивача слід стягнути інфляційні втрати в розмірі 2440,65 грн та 3% річних в розмірі 471,43 грн.
Позивачем не надано суду жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із бездіяльністю відповідача щодо виконання рішення суду, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я. Враховуючи відсутність у матеріалах справи згаданих доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення із відповідача моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 4 ст. Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 зазначає, що ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.
Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).
Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №160/1004/22 дійшов висновків, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відтак, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав.
Таким чином, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми ст. 625 ЦК України.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання з перерахунку та відповідно виплати грошової компенсації продовольчого пайка, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України.
При цьому, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних можливе виключно в межах визначеного КАС України строку звернення до суду з цим позовом, а саме за період з 29.06.2022 до 29.12.2022.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Втрати від інфляції розраховуються за формулою (сума боргу) * (сукупний індекс інфляції)/100-(сума боргу), де: (сума боргу) - сума простроченого боргу; (сукупний індекс інфляції) - добуток щомісячних індексів за відповідний період.
Так, за період з 29.06.2022 року по 29.12.2022 року сукупний індекс інфляції склав 107,830% (100,70% Ч 101,10% Ч 101,90% Ч 102,50% Ч 100,70% Ч 100,70%).
Відтак, розрахунок інфляційних втрат наступний: 31 172,50 грн (сума боргу) * 107,830% (сукупний індекс інфляції)/100% - 31 172,50 грн (сума боргу) = 2 440,65 грн.
Таким чином, на користь позивача слід стягнути інфляційні втрати в розмірі 2 440, 65 грн.
Розрахунок 3% річних здійснюється за наступною: формулою (сума боргу) * (процентна ставка (%)) / 100%*(кількість днів)/(кількість днів у році), де: (сума боргу) - сума простроченого боргу; (процентна ставка (%)) - проценти річних; (кількість днів) - кількість днів прострочення зобов'язання; (кількість днів у році) -кількість днів у календарному році.
Отже, 3 % річних за період з 29.06.2022 по 29.12.2022 становлять 471,43 грн (31 172,50 грн *3,000% /100%*184 (кількість днів)/365 (днів у році)).
Таким чином, на користь позивача слід стягнути 3% річних в розмірі 471, 43 грн.
Стаття 56 Конституції України гарантує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У постанові від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у такому випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
Верховний Суд у постанові від 11.08.2023 у справі № 300/64/19 вказав, що саме лише визнання судом протиправними дій, рішення чи бездіяльності відповідного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між його діями/рішеннями та заподіяною моральною шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяння цієї шкоди, між протиправністю дій/рішень та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним їх наслідком.
Для відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, доведенню підлягає, що протиправні дії/рішення чи бездіяльність заподіювача є причиною, а негативні наслідки, які виникли у потерпілої особи - безумовним їх наслідком.
Причинно-наслідковий зв'язок між рішеннями/діями відповідних органів та заподіянням моральної шкоди полягає в тому, що ця шкода є наслідком саме протиправності таких дій/рішень чи бездіяльності, а не якихось інших обставин, тобто перебувати у взаємозв'язку із предметом позову.
Реалізація права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішенням чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, не може і не повинна бути інструментом збагачення такої особи за рахунок бюджетних коштів, а покликана виключно забезпечити компенсацію завданої моральної шкоди, у цьому випадку реальних душевних страждань.
Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань, яких він зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із бездіяльністю відповідача щодо виконання рішення суду, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.