Справа № 120/3894/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
04 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача 1 щодо не встановлення належних сум заробітку при звільненні станом на 05.01.2024, що належать позивачу, як працівнику Збройних Сил України (далі - ЗСУ), нарахованих в період з 01.03.2022 до 06.07.2022 за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.02.2023 № 25;
- визнати протиправними дії відповідача 2 щодо невиплати сум заробітку при звільненні станом на 05.01.2024, що належать позивачу, як працівнику ЗСУ, нарахованих в період з 01.03.2022 до 06.07.2022 за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.02.2023 № 25;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 оформити розпорядчий наказ та подати його до військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати позивачу, як працівнику ЗСУ, заробітної плати за квітень 2022 року в сумі 20000 грн, за травень 2022 року в сумі 20000 грн, за червень 2022 року в сумі 20000 грн та за період з 01.07.2002 до 05.07.2022 в сумі 3225,18 грн;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_2 виплатити позивачу, як працівнику ЗСУ, заробітну плату за квітень 2022 року в сумі 20000 грн, за травень 2022 року в сумі 20000 грн, за червень 2022 року в сумі 20000 грн та за період з 01.07.2002 до 05.07.2022 в сумі 3225,18 грн.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року провадження у справі закрито.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 до 09.10.2018 проходив військову службу та був звільнений з військової служби у запас з виключенням зі списків військової частини з 12.10.2018 відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
18.10.2018 отримав мобілізаційний припис (ОР-1) та наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 09.10.2018 № 194 був зарахований до оперативного-резерву першої черги військової частини НОМЕР_3 (штаб Повітряних сил України) з внесенням відповідних записів у військовий квиток.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 167 від 23.10.2018 ОСОБА_1 з 26.10.2018 призначено на посаду штурмана-інструктора відділу контролю з підготовки пошуково-рятувальних сил.
Відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_4 № 18 від 31.01.2022 та № 27 від 11.02.2022 позивач з 01.02.2022 був відряджений до військових частин НОМЕР_5 та A1356.
Під час перебування позивача у відрядженні, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан.
З початком загальної мобілізації в Україні, наказом ТВО командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 48 від 01.03.2022 (пунктом 1.16) полковника ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і призначено на посаду старшого льотчика авіаційної ланки авіаційної ескадрильї з 01.03.2022.
В подальшому, з метою уточнення причин та умов, що сприяли призову на військову службу за мобілізацією 01.03.2022 до військової частини НОМЕР_6 ОСОБА_1 , командиром військової частини НОМЕР_6 призначено службове розслідування (наказ № 130 від 13.05.2022).
Під час проведення службового розслідування комісією було встановлено, що старший льотчик авіаційної ланки авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_6 полковник ОСОБА_1 для призову на військову службу по мобілізації не звернувся до комплектуючого ІНФОРМАЦІЯ_1 та не надав керівному складу і посадовим особам відділення персоналу військової частини НОМЕР_6 інформацію про своє дійсне перебування на посаді працівника ЗСУ. За результатами службового розслідування комісія дійшла висновку, що відповідні дії ОСОБА_1 призвели до його призову на військову службу по мобілізації та одночасного (з 01.03.2022) перебування останнього на посаді працівника ЗСУ - старшого інструктора-пілота відділу контролю підготовки пошуково-рятувальних сил та засобів військової частини НОМЕР_1 , що є порушенням ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Відтак комісія запропонувала, з метою приведення до вимог нормативно-правових актів та недопущення нанесення збитків державі, скасувати пункт 1.16 наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 01.03.2022 № 48 щодо призову на військову службу по мобілізації полковника ОСОБА_1 та інші накази, які набули чинності у зв'язку призовом його на військову службу по мобілізації.
На підставі матеріалів службового розслідування командир військової частини НОМЕР_6 (з основної діяльності) прийняв наказ № 48 від 17.06.2022, яким начальнику стройової частини відділення персоналу штабу, окрім іншого, наказав:
- відпрацювати проект наказу командира в/ч НОМЕР_6 (по стройовій частині) про скасування пункту 1.16 наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 01.03.2022 № 48 в частині щодо призову полковника ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації;
- підготувати проект наказу командира в/ч НОМЕР_6 (з адміністративно-господарської діяльності) про внесення змін до наказів, які набули чинності у зв'язку з проходженням військової служби по мобілізації полковником ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_6 (з основної діяльності) від 17.06.2022 № 48, командир військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) видав наказ № 169 від 17.06.2022 про скасування пункту 1.16 наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 01.03.2022 № 48 щодо зарахування до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду за штатами воєнного часу полковника ОСОБА_1
Вважаючи накази командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 17.06.2022 за № 48 та № 169 неправомірними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Рішенням ВОАС від 27.10.2022 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_6 задоволено. Визнано протиправними та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_6 від 17.06.2022 за № 48 "Про результати службового розслідування" та пункт 6 наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 17.06.2022 за № 169. Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_6 поновити на військовій службі ОСОБА_1 з поновленням йому всіх видів забезпечення.
Постановою СААС від 15.03.2023 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_6 задоволено. Вищезазначене рішення ВОАС від 27.10.2022 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до моменту припинення статусу працівника військової частини НОМЕР_1 позивач не міг бути призваний на військову службу під час мобілізації навіть за його згодою, що свідчить про безпідставність прийняття наказу від 01.03.2022 № 48, а також про необхідність його скасування для приведення у відповідність до вимог чинного законодавства України правовідносин позивача з військовою частиною НОМЕР_1 та військовою частиною НОМЕР_6 . Зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 відбулось всупереч встановленого порядку та законодавства і не може свідчити про проходження ним у вищевказаний період (з 01.03.2022) військової служби під час роботи у військовій частині НОМЕР_1 та перебуванні у відрядженні.
Ухвалою Верховного Суду від 06.06.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову СААС від 15.03.2023 у справі № 120/4713/22 повернуто особі, яка її подала.
Крім того, судом встановлено, що 20.06.2022 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було складено колегіальний акт № 1 від 20.06.2022 про відсутність на роботі працівника ЗСУ ОСОБА_1 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2022 № 3 проведено службову перевірку щодо обставин порушення виконавської та трудової дисципліни працівником ЗСУ ОСОБА_1 .
Відповідно до висновків, викладених у доповідній записці від 01.07.2022 за вх. АІ 134 № 493, ОСОБА_1 без попереднього його звільнення з посади працівника ЗСУ не підлягав мобілізації на військову службу. Крім того, оскільки ОСОБА_1 вибув з військової частини НОМЕР_6 17.06.2022, а до військової частини НОМЕР_1 прибув лише 21.06.2022, не доповівши безпосередньому начальнику про неможливість прибуття вчасно, службовою перевіркою встановлено відсутність ОСОБА_1 на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.
За наслідками службової перевірки командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ від 06.07.2022 № 117, яким ОСОБА_1 звільнено з посади інструктора в статусі працівника ЗСУ з підготовки льотного складу ЗСУ із застосуванням учбової та бойової техніки з 06.07.2022 відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вважаючи звільнення з роботи незаконним, позивач звернувся до суду.
Рішенням ВОАС від 30.11.2022 у справі № 120/6178/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 117 від 06.07.2022 щодо звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інструктора-пілота відділу контролю підготовки пошуково-рятувальних сил та засобів військової частини НОМЕР_1 з 06.07.2022. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у період з 06.07.2022 по 30.11.2022 включно в сумі 95076,70 грн. Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інструктора-пілота відділу контролю підготовки пошуково-рятувальних сил та засобів військової частини НОМЕР_1 та стягнення користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 19732,90 грн. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття наказу про нарахування і виплату заробітної плати ОСОБА_1 . Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату заробітної плати, з урахуванням уже фактично виплачених сум, починаючи з 01.03.2022. В решті позовних вимог (що стягнення компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу) відмовлено.
Постановою СААС від 01.02.2023 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення ВОАС від 30.11.2022 - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 04.05.2023 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на вищевказаній судові рішення відмовлено.
На виконання рішення суду у справі № 120/6178/22 військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) від 30.11.2022 № 192, яким з 06.07.2022 працівника ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого інструктора-пілота відділу контролю підготовки пошуково-рятувальних сил та засобів військової частини НОМЕР_1 .
Також згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2023 № 25 здійснено перерахунок та виплату працівнику ОСОБА_1 заробітної плати, з урахуванням уже фактично виплачених сум, з 01.03.2022 до 06.07.2022, виходячи з посадового окладу (тарифний розряд 14) - 7001,00 грн, безперервний стаж роботи станом на 01.03.2022 - 40 років 6 місяців 15 днів. Крім того, відповідно до наказу Міністра оборони України від 25.08.2016 року № 438 та наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 31.12.2021 року № 189 ОСОБА_1 виплачено надбавку за класну кваліфікацію 1 класу у розмірі 40% від посадового окладу з урахуванням уже фактично виплачених сум, з 01.03.2022 до 06.07.2022.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 15.04.2024 № 7 щодо здійснення перерахунку і виплати заробітної плати ОСОБА_1 згідно з рішенням ВОАС від 30.11.2022 та постанови СААС від 01.02.2023 у справі № 120/6178/22, за період з березня 2022 року по червень 2022 року позивачу нарахована та виплачена заробітна плата:
за березень 2022 року 23 роб. дні, сума 24844,72 грн, утримано податки 4844,72 грн, на картковий рахунок - 20000 грн у березні 2022 року;
за квітень 2022 року 20 роб. дні, сума 11551,65 грн, утримано податки 2252,57 грн, підлягає виплаті 9299,08 грн;
за травень 2022 року 23 роб. дні, сума 11551,65 грн, утримано податки 2252,57 грн, підлягає виплаті 9299,08 грн;
за червень 2022 року з 01.06 по 20.06. - 7351,05 грн, утримано податки 1433,45 грн, підлягає виплаті 5917,60 грн;
за червень 2022 року у період з 21.06 по 30.06. - 5571,85 грн;
за липень 2022 року у період з 01.07. по 06.07. - 3587,81 грн.
Перерахована та нарахована заробітна плата за період з 01.04.2022 по 20.06.2022 виплачена ОСОБА_1 єдиним платежем 11.05.2023 згідно з платіжною інструкцією № 1003 від 08.05.2023 та складала 24515,76 грн. За червень-липень 2022 року нараховану заробітну плату ОСОБА_1 отримав через касу військової частини НОМЕР_2 (згідно з відомістю № 227 від 28.07.2022).
Крім того, судом встановлено, що після поновлення на роботі за рішенням суду трудові відносини між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 продовжились та тривали до 05.01.2024.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2024 № 1ад до ОСОБА_1 , як працівника Збройних Сил України, відповідно до п. 3 ст. 40, ст. 147 КЗпП України застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади старшого інструктора-пілота відділу контролю підготовки пошуково-рятувальних сил та засобів.
Не погодившись з вказаним наказом, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про його скасування та про поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою ВОАС від 05.03.2024 провадження в адміністративній справі № 120/1290/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання наказу протиправним та поновлення на роботі закрито з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).
Зазначена ухвала сторонами не оскаржувалась та набрала законної сили.
27.03.2024 позивач звернувся до суду з цим позовом про оскарження дій відповідачів щодо не встановлення, не нарахування та не виплати належної суми заробітку, що належать позивачу, як працівнику ЗСУ, при звільненні з роботи станом на 05.01.2024, нарахованих в період з 01.03.2022 до 06.07.2022 за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.02.2023 № 25.
Таким чином, оцінивши встановлені обставини справи та наявні у ній докази, суд доходить висновку, що спір між сторонами виник у зв'язку з не проведенням, на думку позивача, остаточного розрахунку при звільненні 05.01.2024, за період роботи з 01.03.2022 до 06.07.2022. При цьому доводи позивача на підтримку заявлених позовних вимог фактично зводяться до неналежного виконання рішення суду у справі № 120/6178/22, яким військову частину НОМЕР_1 зобов'язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату заробітної плати, з урахуванням уже фактично виплачених сум, починаючи з 01.03.2022. Зокрема, як вважає позивач, виданий військовою частиною НОМЕР_1 на виконання судового рішення наказ № 25 від 13.02.2023 передбачає нарахування та виплату заробітної плати у меншому розмірі, без врахування факту проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_6 , а відтак необхідністю обчислення середнього заробітку у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби в порядку ст. 119 КЗпП України.
Втім, беручи до уваги безпосередню пов'язаність факту звернення позивача до суду з цим позовом із фактом його звільнення з роботи 05.01.2024 (подання позову обґрунтовується не проведенням остаточного розрахунку при звільненні), та враховуючи ухвалу ВОАС від 05.03.2024 у справі № 120/1290/24, яка набула статусу остаточного судового рішення, суд приходить до переконання, що вирішення цього спору перебуває поза межами компетенції адміністративного суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Водночас в силу положень пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є зокрема участь в такому спорі суб'єкта із владними повноваженнями (владними управлінськими функціями).
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 року у справі № 822/160/16, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Згідно правової позиції Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Верховного Суду від 04.09.2018 № 826/1934/17).
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.
За частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.
Велика Палата Верховного Суду у іншій постанові від 27.02.2019 у справі № 815/6096/17 вказала на те, що при наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з тим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.
В ухвалі від 05.03.2024 у справі № 120/1290/24, яка набрала законної сили, а відтак в силу приписів ст.ст. 14, 370 КАС України є обов'язковою для учасників справи, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 в межах спірних правовідносин не проходив військову службу, а перебував у трудових відносинах з відповідачем в статусі цивільного працівника, займаючи посаду старшого інструктора-пілота відділу контролю підготовки пошуково-рятувальних сил та засобів військової частини НОМЕР_1 .
Тобто, в цьому випадку позивач не був ні військовослужбовцем, ні державним службовцем, не проходив іншої діяльності на державних політичних посадах чи у державних колегіальних органах, а був виключно цивільним працівником, якого прийняли на роботу (а не на службу) у військову частину НОМЕР_1 , для виконання трудових обов'язків, визначених для займаної посади, з обов'язком дотримуватися Правил внутрішнього трудового розпорядку, діючих для працівників відповідача.
Також у вказаній ухвалі суд зауважив, що до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення відповідно до п. 3 ст. 40, ст. 147 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Тобто між сторонами спору мали місце саме трудові відносини, а не відносини публічної служби, як обов'язкового елементу можливості розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства.
Відтак у справі № 120/1290/24 суд констатував, що між сторонами відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження чи звільнення, а є виключно трудовий спір, у якому військова частина НОМЕР_1 виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах, обумовлених положеннями трудового законодавства.
Отже, спір, що виник у зв'язку зі звільненням працівника (позивача ОСОБА_1 ) з посади, трудова діяльність на якій не пов'язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Як вже зазначалося вище, справи за № 120/1290/24 та № 120/3894/24 є пов'язаними, а спірні правовідносини між сторонами хоч і стосуються періоду з 01.03.2022 до 06.07.2022, а втім, фактично виникли (оновилися) саме у зв'язку із звільненням позивача з роботи, адже, як сам зазначає позивач у позовній заяві, він не погоджувався із нарахуваннями, що були здійсненні за наказом № 25 від 13.02.2023, але вважав невиплачену йому суму виплатами, які будуть здійсненні у майбутньому. Відтак, доки трудові відносини продовжувалися, позивач мав очікування на проведення розрахунку з ним, який так і не відбувся, не зважаючи на звільнення 05.01.2024.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що вимоги позивача про донарахування та виплату йому заробітної плати не стосується сфери публічно-правових відносин (проходження публічної служби), а спір між сторонами виник з трудових правовідносин, які перебувають поза межами адміністративної юрисдикції.
Положеннями частини першої, другої статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 9 Конституції України та статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовувати у своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" (рішення від 12 жовтня 1978 року) вказав на те, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом
При цьому суд враховує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що ініційований позивачем спір має приватно - правовий характер і на вирішення такого спору не поширюється компетенція адміністративного суду.
Отже, провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства) з одночасним роз'ясненням заявнику можливості звернутися за захистом своїх прав та інтересів в порядку цивільного судочинства до відповідного місцевого загального суду (враховуючи предмет спору та суб'єктивний склад сторін).
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями статей 382, 383 КАС України встановлено можливість здійснення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі, у тому числі право особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду, звертатися до суду з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відтак, у разі якщо позивач вважає, що відповідач не виконав або неналежним чином виконав рішення суду у справі № 120/6178/22 в частині здійснення йому перерахунку та виплати заробітної плати починаючи з 01.03.2022, то є можливість реалізувати свої права, визначені вищенаведеними нормами процесуального закону.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.