05 листопада 2024 р.Справа № 524/4332/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.09.2024 р. (ухвалене суддею Андрієць Д.Д.) по справі № 524/4332/24
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України в Полтавській області (в подальшому - УДМС України в Полтавській області), в якому просила скасувати постанову серії ПН МПТ № 002739 від 27.03.2024 р. про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24.09.2024 р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про імміграцію», Кодексу України про адміністративне правопорушення (в подальшому - КУпАП), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що постановою начальником відділу у місті Кременчуці Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області Твердоступ О.Є. серії ПН МПТ № 002739 від 27.03.2024 р. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено стягнення у видгляді штрафу в сумі 3400 грн., у зв'язку з виявленням факту порушення громадянкою РФ ОСОБА_1 законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживання особи за недійсними документами на право проживання в Україні, яка після досягнення 45-річного віку не звернулась із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання у встановленому законом порядку.
Згідно із квитанції від 27.03.2024 р. позивачка сплатила адміністративний штраф у розмірі 3400 грн.
Не погоджуючись із вищевказаною постановою відповідача, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова обґрунтована, у зв'язку з чим не підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п. 22 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов'язані мати дійсний паспортний документ.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. а також міжнародними договорами України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 р. затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (в подальшому - Порядок).
Згідно із п. 7 Порядку № 321, обмін посвідки здійснюється у разі: зміни інформації, внесеної до посвідки; виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; закінчення строку дії посвідки; непридатності посвідки для подальшого використання; досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства, документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія); набрання законної сили рішенням суду, яким визнано протиправним та скасовано рішення ДМС про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, на підставі якого дозвіл на імміграцію вважається чинним. У разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).
Відповідно до п. 18 Порядку № 321, у разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій). У разі коли у зв'язку із зміною прізвища та (або) власного імені чи по батькові, встановленням розбіжностей у записах необхідно обміняти паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, документи для обміну посвідки подаються не пізніше ніж через місяць після отримання нового паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства.
Згідно із п. 72 Порядку 321 Посвідка, вилучається, визнається недійсною та знищується у разі коли іноземець або особа без громадянства не звернулися для її обміну у строки, визначені пунктом 18 цього Порядку.
Частиною 1 статті 38 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судовим розглядом встановлено, що 02.10.2022 р. позивачці виповнилось 45 років, а з заявою про обмін посідки вона звернулась до відповідача лише 15.03.2024 р., що підтверджується копією заяви-анкети № 205041790, за якою позивачці рішенням від 27.03.2024 р. оформлено посвідку до 27.03.2034 р., тобто, з 02.11.2022 р. позивачка проживала на території України за недійсними документами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова відповідача про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності обґрунтована, у зв'язку з чим не підлягає скасуванню.
Доводи апелянтки, що правопорушення є триваючим (з 03.11.2022 р. по 28.03.2023 р.), а 28.03.2023 р. вчинення правопорушення припинилось, у зв'язку з прийняттям УДМС в Полтавській області Рішення № 10 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 17.08.2015 р., суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 28.03.2023 р. УДМС в Полтавській області прийнято Рішення № 10 про скасування рішення ВГІРФО УМВС України в Полтавській області від 12.02.2008 р. про надання дозволу на імміграцію громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 17.08.2015 р.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 р. по справі № 440/5586/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 р., визнано протиправним та скасовано рішення УДМС України в Полтавській області № 10 від 28.03.2023 р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 .
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що в спірних правовідносинах припинення проживання позивачки в Україні за недійсними документами є саме її звернення 15.03.2024 р. до відповідача з заявою про обмін посвідки, а після прийняття УДМС в Полтавській області Рішення № 10 від 28.03.2023 р. проживання позивачки в Україні за недійсними документами не припинилось.
Таким чином, оскільки позивачка в передбачений п. 18 Порядку № 321, строк, не звернулася до територіальних підрозділів УДМС з заявою про обмін посвідки, у зв'язку з досягненням нею 45 річного віку, то відсутні підстави для скасуванню оскаржуваної постанови.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.09.2024 р. - без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.09.2024 р. по справі № 524/4332/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич