05 листопада 2024 р. Справа № 480/6404/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2024, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, повний текст складено 21.08.24 по справі № 480/6404/24
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 березня 2024 року № 280318280706, прийняте Головним управлінням ДПС в Сумській області про застосування штрафу у розмірі 118118,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 березня 2024 року № 280418280706, прийняте Головним управлінням ДПС в Сумській області про застосування штрафу у розмірі 102437,00 грн.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 повернуто позивачу позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення і додані до неї документи.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 та передати позовну заяву на розгляд Сумського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував первинне подання позовної заяви, яке здійснено в місячний строк та повернуто у зв'язку з неналежним оформленням ордера адвоката.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Згідно з абзацом 1 ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявнику) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору та відсутністю клопотання про поновлення строку.
30.07.2024 на виконання ухвали представником позивача надано заяву про усунення недоліків, а саме платіжного доручення.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 продовжено строк на усунення недоліків шляхом подання заяви із зазначенням підстав пропуску строку на звернення до суду.
12.08.2024 надано клопотання про поновлення строку.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 повернуто позивачу позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення і додані до неї документи.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином не підтверджено поважності пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви в частині з підстав пропуску строку звернення до суду, колегія суддів, з огляду на доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, приписи процесуального закону пов'язують початок перебігу строку звернення до суду або з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або з дня, коли особа могла дізнатися їх порушення.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.
Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Водночас п. 56.19 ст. 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження, відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Згідно із пп. 56.17.3 п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України, процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
З аналізу вказаних норм вбачається, що за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2021 року у справі №823/2363/18, досліджуючи питання поважності причин строку звернення до суду, дійшов висновку, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім мого, Верховний Суд у зазначеній постанові звернув увагу, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Зважаючи на зазначене, слід вказати, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Колегія суддів звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Згідно з ч. 5 ст. 45 КАС учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом, які б унеможливили своєчасне звернення за захистом до суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.
Оскільки судом встановлено, що позивач оскаржував вказане рішення контролюючого органу в адміністративному порядку та за результатами розгляду скарги позивача, Державна податкова служба прийняла рішення від 31.05.2024, яке отримано скаржником засобами поштового зв'язку 10.06.2024, то звертаючись до суду з позовом 19.07.2024 через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 пропустила строк передбачений законодавством України.
Зазначаючи в апеляційній скарзі про вчасне первинне подання позовної заяви до Сумського окружного адміністративного суду та її повернення через відсутність підпису на ордері представника належними доказами не підтверджено. Також, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що наведені скаржником обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду ґрунтуються на суб'єктивному ставленні позивача до наведених ним обставин, які не можуть сприйматись як об'єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у визначені строки.
З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та залишає без змін судове рішення.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Таким чином, колегія суддів зауважує, що враховуючи, що строк звернення до суду з цим позовом є пропущеним та до суду не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку позивачем, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви скасуванню не підлягає.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 241,243, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 по справі № 480/6404/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий