05 листопада 2024 р. Справа № 440/9435/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава по справі № 440/9435/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань
про поновлення на посаді, визнання протиправним та скасування наказу,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, в якій просила суд:
1. Врахувати, що на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 ЗУ "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору за подання даного позову.
2. Не обмежувати доступ до суду та поновити строк на звернення до суду з даним позовом. Причини пропуску визнати поважними.
3. Ухвалити рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді державної служби в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, шляхом визнання протиправним та скасування наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18.03.2020 № 149/ОС-20 "Про звільнення".
4. Розглянути справу в порядку загального позовного провадження.
5. Витребувати в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань оригінал наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18.03.2020 № 149/ОС "Про звільнення" та оригінали наказів Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України стосовно переведення державних службовців Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
6. Звернути увагу що у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 Департамент з питань виконання кримінальних покарань не повністю виконав рішення у справі № 640/8379/20 і виплатив ОСОБА_1 заробітну плату не за увесь період навчання у Національній академії державного управління при Президентові України, і тому суд повинен поновити ОСОБА_1 на роботі в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, щоб було повністю виконане рішення у справі № 640/8379/20. Без задоволення даного позову не може бути повністю виконане рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2020 у справі № 640/8379/20, яке набрало законної сили, і не може бути вирішена справа № 640/12615/19.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 визнано неповажними підстави, вказані позивачем у позовній заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про поновлення на посаді, визнання протиправним та скасування наказу залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Недоліки необхідно було усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду: заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів на їх підтвердження.
Згідно Довідки Полтавського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа, ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 про залишення позовної заяви без руху доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 12.08.2024 об 21:55.
22.08.2024 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 (вх. № 49718/24 від 23.08.2024) про усунення недоліків.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про поновлення на посаді, визнання протиправним та скасування наказу повернуто особі, яка її подала, а саме - позивачу. Копію ухвали направлено особі, яка її подала, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Позивач не погодилась з ухвалою суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема, зазначила, що у даній ухвалі суд зовсім не дослідив її доводи, що раніше із даним позовом вона не могла звернутися через зайнятість у цивільних справах і кримінальних провадженнях. Також зовсім не дослідив, що поліція саботувала розгляд кримінальних проваджень через те, що особа, яка перешкоджає доступу до приватної власності і місця роботи її матері, є колишнім працівником міліції, а керівник дільничних інспекторів, який розглядав усі їх заяви до поліції, був прямо зацікавлений, щоб її мати не працювала у своєму приватному стоматологічному кабінеті, тому що зять цього начальника дільничних інспекторів також приватний стоматолог у Решетилівці, якому її мати конкурентка та не дослідив доказів, поданих нею у доповненнях до заяви про усунення недолік стосовно того, що голова Решетилівського районного суду Полтавської області ОСОБА_2 має намір таємно заволодіти її квартирою і вона змушена була вживати додаткових зусиль та витрачала багато часу для захисту її з ОСОБА_3 квартири та бізнесу і власності її матері ОСОБА_3 .
Суддя Удовіченко С.О. не оцінив усі доводи її позовної заяви.
Хоча не були досліджені усі наведені позивачем докази на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку і не досліджені докази на підтвердження того, що у законному порядку вона строк навіть не пропустила, тому що стосовно слухачки НАДУ при Президентові України жодні накази про звільнення не приймалися і вона звернулася до суду тоді, коли дізналася про неповну ліквідацію Адміністрації ДКВС України і порушення її прав через неповну ліквідацію Адміністрації ДКВС України, але 28.08.2024 суд постановив ухвалу про повернення її позовної заяви.
Позивач зауважила, що суддя Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О. з метою залишити її без засобів до існування вчинив дії, спрямовані на втрату оригінальної справи № 440/9435/24 з додатками:
1. Позбавив її доступу до правосуддя і не постановив ухвали про відмову поновити пропущений процесуальний строк. Замість ухвали про відмову поновити пропущений строк, яка в апеляційному порядку на підставі п. 7 ч. 1 ст. 294 КАС України може бути оскаржена окремо від рішення суду, суддя Удовіченко С.О. постановив ухвалу про повернення позовної заяви.
2. Усупереч п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України суддя Удовіченко С.О. поставив відмітку про набрання законної сили ухвалою, яка підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Постановкою відмітки про набрання законної сили ухвалою про повернення позовної заяви, він перебрав на себе повноваження судді апеляційної інстанції, тому що на підставі ч. 2 ст. 325 КАС України тільки ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підпису.
3. Хоча на підставі ст. 60 Конституції України ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази, але апарат Полтавського окружного адміністративного суду виконав явно злочинне усне розпорядження судді Удовіченка С.О. надіслати на її поштову адресу позовні матеріали.
4. На підставі ч. 1 ст. 376-1 КК України позбавлення суду апеляційної інстанції переглядати судове рішення суду першої інстанції на підставах оригіналу позовної заяви з додатками є втручанням в діяльність судді (колегії суддів) з метою перешкодити виконанню ним (ними) службових обов'язків (кримінально-карне діяння).
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 року по справі № 440/9435/24 та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2024 клопотання ОСОБА_1 про продовження процесуального строку задоволено. Продовжено строк розгляду цієї адміністративної справи на строк 15 (п'ятнадцять) днів для надання ОСОБА_1 додаткових пояснень щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 312 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та додаткові пояснення, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 визнано неповажними підстави, вказані позивачем у позовній заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про поновлення на посаді, визнання протиправним та скасування наказу залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Недоліки необхідно було усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду: заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів на їх підтвердження.
Роз'яснено позивачу, якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заву.
Роз'яснено позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.
Згідно Довідки Полтавського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа, ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 про залишення позовної заяви без руху доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 12.08.2024 об 21:55.
22.08.2024 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 (вх. № 49718/24 від 23.08.2024) про усунення недоліків.
У заяві ОСОБА_1 зазначила, що 12.08.2024 21:25 ухвала Полтавського окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без руху надійшла у її Електронний кабінет ЄСІТС.
Повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду протягом встановленого законом строку, а наведені позивачем у заяві обставини носять суб'єктивний характер та отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, тому підстави для поновлення строку не є поважними тому заява про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Частиною 2 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу, частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, законодавством регламентовано місячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Оскільки початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Тобто, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем оскаржується наказ Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18.03.2020 № 149/ОС-20 "Про звільнення" та як наслідок поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді державної служби в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань.
Однак, ОСОБА_1 звернулася до суду лише 07.08.2024, тобто більш ніж через 4 роки після звільнення.
Позивачем у позовній заяві та у заяві від 22.08.2024 заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, з обгрунтуванням поважних, на її думку, підстав для поновлення такого строку.
Так, ОСОБА_1 у заяві від 22.08.2024 зазначила, що суддя під час вирішення питання відкриття провадження не дослідив доводів її позовної заяви на підставі яких строк повинен бути поновлений:
1. Не досліджено, що на час оформлення оскаржуваного наказу позивач була слухачкою Національної академії державного управління при Президентові України, а не провідним спеціалістом державної служби, якого згідно оскаржуваного наказу звільнили. Доказом цьому є наказ Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 16.09.2019 №125/ОС-19 "Про навчання ОСОБА_1 ", копія якого додана до позову, та копія архівної довідки Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 15.08.2024 № 010-17/809: "Видана ОСОБА_1 в тому, що вона дійсно 01.09.2019 була зарахована слухачкою денної форми навчання Національної академії державного управління при Президентові України за спеціальністю "Публічне управління та адміністрування" галузь знань "Публічне управління та адміністрування" за державним замовленням (наказ академії № 410-ос від 30.07.2019).
В грудні 2020 р. ОСОБА_1 закінчила повний теоретичний і практичний курс денної форми навчання Національної академії державного управління при Президентові України за спеціальністю "281 - Публічне управління та адміністрування", присвоєно освітній ступінь "магістра" та отримала диплом магістра відповідного зразка. З 31.12.2020 була відрахована зі складу слухачів Національної академії державного управління при Президентові України у зв'язку із закінченням навчання (наказ академії № 918-ос від 22.12.2020 § 2).
Студентам денної форми навчання Національної академії державного управління при Президентові України, які закінчили навчання за державним замовленням, була надана відпустка на 30 (тридцять) календарних днів та виплачена місячна стипендія за рахунок стипендіального фонду (наказ академії № 918-ос від 22.12.2020 § 3)".
Отже, неможливо визначити початок відліку розумного строку для оскарження оскаржуваного наказу:
1) чи потрібно рахувати з дати оформлення оскаржуваного наказу - 18.03.2020, коли вона була слухачкою НАДУ при Президентові України, а звільнявся провідний спеціаліст державної служби,
2) чи потрібно обраховувати з 31.12.2020, коли у зв'язку із закінченням навчання була відрахована із слухачів НАДУ при Президентові України,
3) чи з 31.01.2021, коли у позивача закінчилася відпустка у зв'язку із закінченням навчання,
4) чи потрібно обраховувати із 02.05.2022, коли Шостий апеляційний адміністративний суд розглянув вчасно подані зауваження на протокол судового судового засідання у строк, який у 28,8 разів перевищує, передбачений КАС України,
5) чи потрібно обраховувати з 23.09.2022, коли не будучи слухачкою НАДУ при Президентові України, після приїзду позивача з ФРН, куди вона евакуювалася на початку війни, Департамент з питань виконання кримінальних покарань видав трудову книжку на прохідній Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з дозволу начальника Відділу юридичного забезпечення Авілової Т.К.,
6) чи потрібно обраховувати з 03.08.2024, коли на порталі prokadry.com.ua за посиланням: https://prokadry.com.ua/article/3707-qqq-17-m5-lkvdatsya-pdprimstvazvlnennya-pratsvnikv вона озна-йомилася із інтернет-статтею юриста і члена Експертної ради "Експертус Кадри" Віктора Кирпенка "Ліквідація підприємства: звільнення працівників", у якій було зазначено про таке поняття як "удавана" ліквідація і дізналася про порушення прав "удаваною" ліквідацією Адміністрації ДКВС України.
2. Не досліджено постанову Верховного Суду від 29.08.2022 по справі № 500/1912/22 (№ у ЄДРСР - 106545406), яку подала як доказ необхідності поновлення строку для звернення до суду. Верховний Суд зазначив: "Протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".
3. Не досліджено зазначення у позовній заяві, що 04.11.2019 року Хорольський районний суд Полтавської області по справі 548/1869/19 не мав наміру обмежити позивачу доступ до суду і через правову необізнаність позивача поновив пропущений на 11,5 років строк для подання позивачем заяви про прийняття спадщини (№ у ЄДРСР - 85374254), а по справі № 548/2407/18 Хорольський районний суд Полтавської області поновив цей строк, який був пропущений більше, ніж на 13 років (№ у ЄДРСР - 79237545).
4. Не досліджено зазначення у позовній заяві, що поліція саботувала розгляд кримінальних проваджень.
4. Не досліджено дати отримання трудової книжки, що це було 23.09.2022 під час повномасштабної війни.
5. Не досліджено, що 03.08.2024 на порталі prokadry.com.ua за посиланням: https://prokadry.com.ua/article/3707-qqq-17-m5-lkvdatsya-pdprimstva-zvlnennyapratsvnikv позивач ознайомилася із інтернет-статтею юриста і члена Експертної ради "Експертус Кадри" Віктора Кирпенка "Ліквідація підприємства: звільнення працівників", у якій було зазначено про таке поняття як "удавана" ліквідація та що з метою захисту працівників від звільнення під час такої "удаваної" ліквідації, законодавець ввів у КЗпП термін "повна ліквідація".
6. Не досліджено обставину, що на підставі статті 47 КЗпП України вона фактично звільнена з посади провідного спеціаліста державної служби 23.09.2022, коли правонаступником Адміністрації ДКВС України - Департаментом з питань виконання кримінальних покарань видана трудова книжка.
7. Не досліджено роздруківку із ЄДРСР, поданої, про те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2021 по справі № 640/8319/20 не набрало законної сили.
26.08.2024 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про доповнення до заяви від 22.08.2024 (вх. № 49940/24 від 26.08.2024) про усунення недоліків в яких позивач зазначила, що не мала фізичної можливості звернутися із даним позовом через зайнятість в інших справах та просила під час розгляду питання поновлення строку на звернення до суду з даним позовом дослідити всі документи, які були додані до позовної заяви, заяви про усунення недоліків та доповнень до заяви про усунення недоліків.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду у справі № 440/9435/24 та оцінюючи доводи зазначені ОСОБА_1 на підтвердження поважності підстав для поновлення строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки виклав Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №420/1782/23, де вказав, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Надаючи оцінку доводам позивача відносно того з якого часу необхідно обраховувати початок строку для оскарження наказу, а саме чи потрібно рахувати з дати оформлення оскаржуваного наказу - 18.03.2020, коли вона була слухачкою НАДУ при Президентові України, а звільнявся провідний спеціаліст державної служби; чи потрібно обраховувати з 31.12.2020, коли позивач у зв'язку із закінченням навчання була відрахована із слухачів НАДУ при Президентові України; чи з 31.01.2021, коли у неї закінчилася відпустка у зв'язку із закінченням навчання; чи потрібно обраховувати із 02.05.2022, коли Шостий апеляційний адміністративний суд розглянув її вчасно подані зауваження на протокол судового судового засідання у строк, який у 28,8 разів перевищує, передбачений КАС України; чи потрібно обраховувати з 23.09.2022, коли позивач не будучи слухачкою НАДУ при Президентові України, після приїзду з ФРН, куди вона евакуювалася на початку війни, Департамент з питань виконання кримінальних покарань видав її трудову книжку на прохідній Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з дозволу начальника Відділу юридичного забезпечення Авілової Т.К.; чи потрібно обраховувати з 03.08.2024, коли на порталі prokadry.com.ua за посиланням: https://prokadry.com.ua/article/3707-qqq-17-m5-lkvdatsya-pdprimstvazvlnennya-pratsvnikv вона ознайомилася із інтернет-статтею юриста і члена Експертної ради "Експертус Кадри" Віктора Кирпенка "Ліквідація підприємства: звільнення працівників", у якій було зазначено про таке поняття як "удавана" ліквідація і дізналася про порушення прав "удаваною" ліквідацією Адміністрації ДКВС України, колегія суддів зазначає наступне.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 990/102/22.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При визначенні початку строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Вищевказані правові висновки відображені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 при розгляді справи № 9901/141/20.
Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 у справі №260/611/21 зазначив, що "... реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. При цьому, отримання позивачем листа відповідача від 10 грудня 2020 №1723/02-12 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку".
Позивачем до позовної заяви долучено супровідний лист Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 10.02.2020 № 5/1-1034/гр до якого додано попередження про припинення державної служби та звільнення із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до постанови КМУ від 24.01.2020 № 20 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції".
За приписами частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
З урахуванням цих обставин ОСОБА_1 мала високу вірогідність і повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів при звільненні у березні 2020 року.
Більш того, після закінчення в грудні 2020 року повного теоретичного і практичного курсу денної форми навчання Національної академії державного управління при Президентові України та завершення у січні 2021 відпустки, ОСОБА_1 не могла не знати про своє звільнення не виконуючи трудових обов'язків та не отримуючи заробітної плати.
При цьому, як зазначено судом вище, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Крім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 у своїй же заяві від 22.08.2024 зазначила, що трудову книжку отримала 23.09.2022.
У рядку № 5 даної трудової книжки наявний запис від 18.03.2020 про звільнення з посади у зв'язку з ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" з припиненням державної служби, згідно наказу № 149/ос-20 від 18.03.2020.
Надаючи оцінку посиланням ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 29.08.2022 по справі № 500/1912/22, як на безумовну підставу для поновлення строку звернення до суду, судова колегія зазначає наступне.
Питання поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04.04.2023 у справі № 140/1487/22, від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18, від 23.12.2022 у справі № 760/5369/19, від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, від 02.06.2022 у справі у №757/30991/18-а.
Так, у вищевказаних постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Колегія суддів звертає увагу на те, що Полтавський окружний адміністративний суд не припиняв роботи у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, безперервно здійснював свою діяльність, забезпечував усім особам, у тому числі й позивачу, можливість реалізації права на судовий захист. В умовах воєнного стану доступ до суду є безперешкодним та безперервним у межах режиму роботи суду.
Крім того, як зазначила ОСОБА_1 в позовній заяві з ФРН остання повернулася 22.09.2022.
Більш того, наказ Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18.03.2020 № 149/ОС-20 "Про звільнення" винесено до введення в Україні воєнного стану.
Стосовно посилань ОСОБА_1 на те, що 03.08.2024 на порталі prokadry.com.ua за посиланням: https://prokadry.com.ua/article/3707-qqq-17-m5-lkvdatsya-pdprimstva-zvlnennyapratsvnikv вона ознайомилась із інтернет-статтею юриста і члена Експертної ради "Експертус Кадри" Віктора Кирпенка "Ліквідація підприємства: звільнення працівників", у якій було зазначено про таке поняття як "удавана" ліквідація та що з метою захисту працівників від звільнення під час такої "удаваної" ліквідації, законодавець ввів у КЗпП термін "повна ліквідація", то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ознайомлення з даною інформацією не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.
Щодо посилань позивача на рішення Хорольського районного суду Полтавської області, суд зазначає, що за приписами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відносно тверджень ОСОБА_1 про те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2021 по справі № 640/8319/20 не набрало законної сили, то, як правомірно зазначив суд першої інстанції, згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2021 по справі № 640/8319/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про поновлення на роботі - залишено без задоволення (https://reestr.court.gov.ua/Review/101693192).
При цьому, ухвалою Верховного Суду від 24.01.2022 по справі № 640/8319/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2021 у справі № 640/8319/20 повернуто особі, яка її подала (https://reestr.court.gov.ua/Review/103033496).
Вищевказане спростовує доводи позивача, що рішення по справі № 640/8319/20 не набрало законної сили та те, що про останнє не було відомо.
Водночас, судова колегія зауважує, що розгляд справи № 640/8319/20 не перешкоджав ОСОБА_1 оскаржити у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк наказ від 18.03.2020 № 149/ОС "Про звільнення".
Як зазначено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2021 по справі № 640/8319/20 "... наказ Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18.03.2020 №149ЮС-20, позивачкою не оскаржено.
Поряд з викладеним, апелянт стверджує про наявність підстав для поновлення на роботі, посилаючись, зокрема, на наказ від 16.09.2019 №125/ОС-19 «Про навчання ОСОБА_1 », який не стосується правовідносин щодо звільнення та поновлення останньої".
Таким чином про оскаржуваний наказ позивачу було достименно відомо ще при розгляді справи 640/8319/20.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Отже, суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Надаючи оцінку іншим доводам позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист, для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Однак, вказані позивачем обставини не можуть визнаватися поважними, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, які не дозволяли вчасно реалізувати право на судовий захист, для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Як вже було зазначено вище, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 521/21851/16-а, від 04.03.2020 року у справі №2040/5999/18.
Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною відповідним Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» [GC], №26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі "Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства" [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі "Z. та інші проти Сполученого Королівства" [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12 липня 2001 року у справі за заявою №42527/98 «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44).
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
Оцінюючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем будь-яких об'єктивних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду, не зазначено та, відповідно, належних та допустимих доказів не надано.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду протягом встановленого законом строку, а наведені позивачем у заяві обставини носять суб'єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду. Отже, підстави для поновлення строку не є поважними, а тому заява про поновлення строку звернення до суду є такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Також пунктом 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина 5 статті 169 КАС України).
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовна заява підлягає поверненню позивачеві.
Отже, колегія суддів переглянувши ухвалу суду першої інстанції, вважає, що при її прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції, при вирішенні питання наявності факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, поважних причин пропуску такого строку та, відповідно, можливості поновлення процесуального строку, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно частини 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 року по справі № 440/9435/24 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 по справі № 440/9435/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко