05 листопада 2024 р.Справа № 643/6156/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Московського районного суду м. Харкова від 06.08.2024 (суддя: Афанасьєв В.О., м. Харків) по справі № 643/6156/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України третя особа Інспектор 2 взводу 3 роти батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Панчоха Лілія Володимирівна
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Московського районного суду м.Харкова з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі по тексту - відповідач, ДПП НП України), третя особа - Інспектор 2 взводу 3 роти батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Панчоха Лілія Володимирівна, в якому просить суд скасувати постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2314376 від 04.06.2024, якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, провадження закрити та стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
В обґрунтування адміністративного позову вказує, що спірна постанова не відповідає вимогам закону, оскільки була винесена з порушенням установленого порядку накладення адміністративних стягнень, ґрунтується на неповному та необ'єктивному розгляді справи про адміністративне правопорушення, за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт неправомірних дій, а, отже, не підтверджує наявність адміністративного правопорушення та інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Вказує, що постанова не містить достовірних даних про дійсні обставини справи, зокрема, місце вчинення правопорушення, в якому в цю дату та час були встановлені «ІНФОРМАЦІЙНО-ВКАЗІВНІ ЗНАКИ» 5.49, 5.51 «Початок населеного пункту» 5.50, 5.52 «Кінець населеного пункту», 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» 3.31 «Зона обмеження максимальної швидкості», відповідно до ДСТУ 4100:2021 Безпека дорожнього руху. Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування.
Зазначає, що поліцейський під час фіксування швидкості на приладі TruCam тримав його в руках, чим порушив положення ст. 40 Закону України «Про національну поліцію», якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання ПДР.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06.08.2024 по справі № 643/6156/24 позов задоволено.
Скасовано постанову серії ЕНА №2314376 інспектора взводу 2 роти 3 батальйону патрульної поліції в місті Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Панчоха Лілії Володимирівни від 04.06.2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП, - закрито.
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 484,48 грн..
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 06.08.2024 року по справі № 643/6156/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що факт правопорушення підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення, винесеною компетентною службовою особою в межах своїх повноважень, фотознімком приладу TruCam та відеозаписом з приладу TruCam, а також відеозаписом з нагрудної камери інспектора.
Зазначає, що на фотознімку з приладу TruCam вказано адресу, дату та час, номерний знак авто та швидкість руху - 76 км/год. Вимірювання здійснювалось з відстані 228 м. В постанові зазначено технічний прилад, яким здійснено фотофіксацію, а саме «TruCam ТС001161». Більше того, на знімку 1717513529_9I000_0604_150529 з приладу LTI 20/20 TruCam зафіксовані географічні координати місця фіксації швидкості автомобіля «Toyota Camry Hybrid», н.з. НОМЕР_1 (50°22 06.16 пн. ш. 30°54 46.46 сх. д.). З карти місцевості з онлайн сервісу GooglMaps, яка, згідно з позицією Верховного Суду (постанова у справі № 420/4540/22), є допустимим та достовірним доказом, вбачається, що вищезазначені координати знаходяться саме в межах м. Бориспіль. Звертає увагу, що всі необхідні знаки встановлені відповідно до ДСТУ 4100-2014. «ЗНАКИ ДОРОЖНІ. Загальні технічні умови. Правила застосування».
Звертає увагу суду, що безпосередньо під час розгляду справи на місці зупинки транспортного засобу позивачем не оспорювався факт встановлення чи відсутності дорожнього знаку 5.49 «Початок населеного пункту» та дорожнього знаку 5.50» Кінець населеного пункту». На відео з нагрудної камери працівників поліції вбачається, що по обидва боки дороги знаходиться міська забудова: Епіцентр, кафе, мийка, житлові будинки, тобто щільна забудова. На першій секунді відео з приладу LTI 20/20 TruCam зафіксовано дорожній знак 5.50 «Кінець населеного пункту», а транспортний засіб позивача рухається перед встановленим знаком на зустріч працівникам поліції.
Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином/
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 04.06.2024 поліцейським взводу №2 роти №3 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП лейтенантом поліції Панчохою Л.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 340 грн. за порушення п. 12.4 ПДР України, відповідно до якої ОСОБА_1 04.06.2024 о 15 год. 05 хв., керуючи т.з. «Toyota Camry Hybrid», н.з. НОМЕР_1 , в Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 2, в населеному пункті рухався зі швидкістю 76 км/год., при цьому перевищив максимальне встановлене обмеження швидкості руху на 26 км/год.
Не погоджуючись з постановою серії ЕНА № 2314376 від 04.06.2024, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваної постанови.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання та регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За п. 1.3. Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).
Пунктом 1.5 Правил дорожнього руху України передбачено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Пунктом 2.3 "б" ПДР України визначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Згідно з п.12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частиною 1 ст.122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена відповідними частинами ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07.11.2015, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати всі обставини, що мають істотне значення для справи, чи є обставини, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність, які наслідки настали внаслідок правопорушення, з'ясувати дані про особу правопорушника. (ст. 280 КУпАП)
Разом з тим, пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На підтвердження вчиненого позивачем адміністративного правопорушення відповідачем надано відеофіксацію обставин події, що може свідчити про порушення позивачем вимог п. 12.4 ПДР України.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
При цьому, згідно з ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегією суддів встановлено, що спірна постанова не містить посилань на технічний пристрій, що підтверджує факт порушення позивачем правил дорожнього руху, що свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним постанови.
Відтак, оскаржувана постанова серії ЕНА № 2314376 від 04.06.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не відповідає вимогам частини 3 статті 283 КУпАП, адже не містить інформації про фіксацію правопорушення технічним засобом, що нівелює доказове значення наданого відповідачем відеозапису.
Відтак, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів порушення позивачем вимог ПДР України, у зв'язку з чим приходить до висновку, що оскаржувана постанова серії ЕНА № 2314376 від 04.06.2024 є неправомірною та підлягає скасуванню.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 06.08.2024 по справі № 643/6156/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ч .3 ст. 272 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) О.А. Спаскін Т.С. Перцова