справа № 369/13520/23
провадження № 22-ц/824/15433/2024
головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.
29 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики,
У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів сплачених за договором підряду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 5 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір бн щодо виконання робіт.
Пунктом 1.1. договору передбачено, що виконавець зобов'язується своїми власними силами і засобами, та на свій ризик виконати та передати в установлені цим договором строки роботи з електропостачання потужністю не менше ніж 3400 кВт по ІІ категорії протягом 1 року з дати укладення договору, на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з призначенням для будівництва багатоквартирних будинків із вбудованими нежитловими приміщеннями у АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.3. договору сторони передбачили, що строки та вартість виконання робіт узгоджено сторонами в додатку №1 до цього договору.
Згідно з пунктом 4.1. договору виконавець приступає до виконання робіт після підписання цього договору.
За змістом пункту 4.2. виконавець виконує роботи протягом одного року з дати підписання цього договору.
Відповідно до додатку №1 від 8 листопада 2021 року до договору було визначено види робіт, їх вартість та деталізовані строки виконання.
Розпискою за власноручними підписами сторін від 8 листопада 2021 року підтверджується факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів в еквіваленті 136 000 доларів США на виконання умов договору.
Вказував, що з моменту укладення договору минув як загальний строк виконання робіт за договором підряду, так і окремо визначений щодо виконання робіт за етапом виготовлення технічних умов, відповідач не виготовив предмет робіт (технічні умови для виконання робіт) та не передав його замовнику за договором.
З огляду на обставини, що склалися, 14 липня 2023 року на адресу відповідача засобами ДП "Укрпошта" було направлено претензію щодо розірвання договору та про повернення коштів, сплачених за договором.
У цій претензії відповідача було проінформовано про відмову від договору та про його розірвання з підстав, передбачених частиною 2 статті 849 ЦК України. За наведених умов, договір підряду відповідно є розірваним з 14 липня 2023 року, разом із тим, таку вимогу відповідачем виконано не було, грошові кошти не було сплачено на користь позивача.
Враховуючи викладене, просив суд стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 136 000 доларів США, сплачені за договором підряду, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 178,85 доларів США та судовий збір у розмірі 13 420 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 червня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, сплачених за договором підряду, задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 136 000 доларів США, 178,85 доларів США процентів за користування чужими грошовими коштами та суму сплаченого судового збору у розмірі 13 420 грн.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Соронович А.А. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом при дослідженні матеріалів справи не було визначено правову природу розписки, не було проаналізовано розмір суми, зазначеної у розписці. Вважає, що розписка містить розбіжності між її цифровим та словесним відображенням, а тому не може бути належним доказом щодо наявності заборгованості у розмірі, вказаному у позовній заяві.
Посилається на те, що згідно з підставою отримання грошових коштів, визначеною у розписці, такі були отримані в рамках "супроводу технічних умов по об'єкту", однак судом не було встановлено, що саме передбачає за собою такий "супровід" та чи в рамках договірних зобов'язань, врегульованих саме договором від 5 листопада 2021 року, передбачалось його здійснення.
Вважає, що наведене ставить під сумнів фактичну волю сторін, розмір переданих коштів (якщо такі передавались) та відношення даної розписки до правовідносин, врегульованих договором від 5 листопада 2021 року.
Вказує, що судом також не було досліджено, чи дійсно розписка була написана відповідачем. Натомість встановлення такого факту має визначальне значення для даної справи, адже наведене попередньо ставить під сумнів достовірність розписки (у розумінні статті 79 ЦПК України), як доказу, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи, а тому відповідачем подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Зазначає, що оскільки позивач відмовився від договору на підставі приписів частини другої статті 849 ЦК України, він має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, що виключає можливість застосування приписів статті 1212 ЦК України, на підставі якої позивач звернувся до суду, а тому судом при прийнятті рішення до спірних правовідносин, за умови встановлення відповідних обставин, мали бути застосовані належні норми матеріального права - глави 82 "Відшкодування шкоди", главу 61 "Підряд" розділу III "Окремі види зобов'язань" книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України та відповідний спосіб захисту.
Вказує, що викладене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року № 369/6839/21, та у постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 910/1913/14.
Посилається на те, що суд першої інстанції допустив неповне дослідження доказів та з'ясування обставин справи, не визначив характер спірних правовідносин, які вбачаються, зокрема, з тексту розписки на якій ґрунтуються позовні вимоги, її достовірність, зміст способу захисту, обраного позивачем, а також: наявність або відсутність підстав для застосування у вказаній справі положень цивільного законодавства про кондикційні зобов'язання.
18 вересня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Кузнєцова К.В., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що розпискою за власноручними підписами сторін від 8 листопада 2021 року підтверджується факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів в еквіваленті 136 000 доларів США на виконання умов договору.
Зазначає, що жодного повідомлення відповідача про неможливість своєчасного виконання робіт та про обставини, що унеможливлюють виконання робіт позивач не отримував.
Вважає, що така правова підстава, що існувала на момент укладення договору, як умови договору щодо сплати авансу за договором підряду, перестала існувати після його розірвання 14 липня 2023 року.
Вважає, що оскільки зобов'язання сторін припинені внаслідок розірвання договору, передані підряднику грошові кошти в якості авансу підлягають поверненню згідно статті 1212 ЦК України як такі, правова підстава щодо подальшого утримання яких відпала.
Вказує, що судом першої інстанції правильно оцінено існування правової підстави для припинення договірних відносин, які і стали підставою для задоволення позову та стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 136 000 доларів США, 178,85 доларів США процентів за користування чужими грошовими коштами та суму сплаченого судового збору у розмірі 13 420 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник Кузнєцов К.В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Соронович А.А. просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
28 жовтня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням на лікарняному.
Вирішуючи клопотання відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з урахуванням наступного.
Так, в судове засідання, призначене на 29 жовтня 2024 року, з'явився представник відповідача адвокат Соронович А.А. Відтак, інтереси відповідача були представлені адвокатом.
Апеляційним судом також враховано, що стороною відповідача викладено свої доводи і міркування щодо незгоди з оскаржуваним судовим рішенням у апеляційній скарзі. Ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності відповідача.
Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Крім того, відповідач не маючи змоги з'явитись у судове засідання, не був позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням про розгляд справи в режимі відео конференції.
Враховуючи наведене, клопотання не підлягає задоволенню, оскільки причини, за яких сторона не змогла з'явитись до суду, не визнані поважними.
Судом також враховано думку інших учасників справи, у тому числі і представника відповідача, який не заперечував щодо можливості розгляду справи без відповідача однак за участі представника відповідача.
Також звертаючись до суду із апеляційною скаргою, стороною відповідача було заявлено клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити такі питання: чи виконано рукописний текст документа в оригіналі розписки від 8 листопада 2021 року ОСОБА_1 особисто, чи іншою особою з наслідуванням його підпису та почерку? чи виконані рукописний текст у розписці від 8 листопада 2021 року, а також підпис у договорі б/н від 8 листопада 2021 року однією особою або різними?
В обґрунтування клопотання сторона відповідача вказувала, що позивач у позові посилається на складення відповідачем розписки про отримання ним 136 000 доларів США, яка була додана до позовної заяви, однак відповідачем жодних документів, згідно з якими він отримував від позивача грошові кошти в зазначеному розмірі, не складалися та не підписувалися.
У задоволенні указаного клопотання слід відмовити з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як висновками експертів.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Учасники справи зобов'язані подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об'єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Верховний Суд звертав увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи в розумні строки. Це свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні саме в суді першої інстанції.
Зазначене підтверджується численною, сталою і незмінною практикою Верховного Суду, яка наведена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі №646/857/18 (провадження № 61-5330св24).
Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції, а не чекати, коли їм буде відмовлено у захисті, та потім вишукувати нові докази і долучати їх до апеляційної скарги чи здобувати на стадії апеляційного розгляду.
У цій справі у клопотанні сторона відповідача просить призначити у справі почеркознавчу експертизу, а отже просить здобути новий доказ на стадії апеляційного перегляду.
При цьому, під час вирішення справи в суді першої інстанції сторона відповідача не зверталась до суду із клопотанням про призначення експертизи.
Підстави для призначення експертизи на стадії апеляційного провадження, за відсутності обґрунтування неможливості звернення до суду першої інстанції з відповідним клопотанням, скаржником не наведені. Скаржником також не зазначені обставини, які свідчать, що у суді першої інстанції відповідач звертався з клопотанням про призначення експертизи, та йому судом було безпідставно відмовлено у задоволенні такого клопотання.
Як слідує із матеріалів справи, позивач обґрунтовував свій позов наявністю між сторонами договірних зобов'язань, які зі сторони відповідача не були виконані в частині виконання послуг. Оскільки позивачем були сплачені кошти за послуги, які не були виконані у встановлені строки, позивач просить повернути вказані кошти. Позивачем до позову були надані докази щодо спроби вирішення питання у досудовому порядку, а саме направлення претензії щодо розірвання договору з підстав неналежного виконання та щодо повернення коштів, сплачених позивачем за договором від 14 липня 2023 року. До позову надані докази направлення претензії відповідачеві за адресою, яка відповідає адресі відповідача, що вказана у апеляційній скарзі відповідача. Додані також докази направлення та отримання відповідної претензії адресату (а.с. 17-27, Т.1).
Відповідач ОСОБА_1 також був обізнаний про розгляд справи в суді, про що свідчать направлення судом йому судової повістки, супровідного листа про направлення йому копії ухвали суду від 07 вересня 2023 року, повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було отримане згідно із наявною відміткою (а.с. 50,52,53). У справі наявний ордер на надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Петренком А.В. (а.с.57), клопотання адвоката Андрія Петренка про ознайомлення з матеріалами цієї справи (а.с. 56) та розписка про ознайомлення адвоката А.В. Петренка про дату засідання розгляду справи (а.с. 55, 63,83).
Таким чином, відповідач був обізнаний про наявність спору та підстав, які були наведені в обгрунтування позовних вимог, а саме повернення отриманих за розпискою грошових коштів, які були попередньо сплачені у рахунок виконання договірних зобов'язань.
Відтак, на переконання колегії апеляційного суду, у разі ненаписання розписки та непідписання такої розписки та договору відповідач мав освідомлювати таку обставину та заперечувати її ще з часу отримання претензії, чи з часу ознайомлення його представника з матеріалами справи.
Однак, у суді представником відповідача було заявлене лише клопотання про витребування оригіналу розписки. Клопотання про витребування оригіналу договору заявлене не було. Позивач погодився надати оригінал розписки, копія якої наявна у матеріалах справи, для огляду в судовому засіданні. З'ясувавши відсутність інших клопотань суд першої інстанції запитав думку учасників справи щодо можливості закриття підготовчого провадження, проти чого учасники справи не заперечили. 26 березня 2024 року підготовче засідання було закрите.
Відповідні обставини зафіксовані у протоколі судового засідання (а.с. 80,81). Матеріали справи зауважень щодо протоколу не містять.
У судове засідання, яке було призначене на 03 червня 2024 року, ні відповідач, ні його представник не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про наявність поважних причин, що перешкоджали прийняти участь у судовому засіданні не повідомляли.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що сторона відповідача в суді першої інстанції не заперечувала обставину написання розписки та підписання цієї розписки та договору відповідачем та не заявляла клопотання чи про наміри заявити клопотання після надання оригіналу розписки про призначення експертизи.
Ні у клопотанні про призначення судової почеркознавчої експертизи від 31 липня 2024 року, поданої із апеляційною скаргою, ні у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції адвокат відповідача Соронович А.А. не зазначив про наявність перешкод заявити в суді першої інстанції відповідне клопотання про призначення експертизи.
Основні доводи клопотання про призначення експертизи ґрунтуються на неналежному дослідженні розписки на предмет її достовірності та належності, що відноситься до стадії оцінки судом доказів, а не порушення судом першої інстанції права відповідача в частині здобуття доказів на стадії підготовчого засідання.
Тому колегія апеляційного суду дійшла висновку, що слід відмовити стороні відповідача у задоволенні клопотання про призначення експертизи, оскільки стороною відповідача порушено процедуру здобуття доказів на стадії апеляційного провадження, яка не була ініційована в суді першої інстанції, проте нові докази приймаються судом лише у виняткових випадках, а учасник справи не заявив виключних обставин, що перешкоджали здобути такі докази в суді першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у справі №759/13234/18 від 08 лютого 2023 року, у якій Верховний Суд констатував порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв'язку із здобуттям на стадії апеляційного перегляду доказів, які без поважних причин не були подані в суді першої інстанції на стадії підготовчого провадження.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представником відповідача було також указано про неотримання відзиву на апеляційну скаргу. Судом апеляційної інстанції було перевірено та встановлено своєчасне направлення стороні відповідача відзиву на апеляційну скаргу. Позиція сторони позивача, викладена у відзиві на апеляційну скаргу, була висловлена під час судового розгляду. Клопотання про відкладення розгляду справи до ознайомлення із відзивом на апеляційну скаргу адвокат відповідача не заявив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов та стягуючи із відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 136 000 доларів США, 178,85 доларів США процентів за користування чужими грошовими коштами, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір є розірваним в односторонньому порядку, правова підстава для утримання відповідачем грошових коштів, які були сплачені позивачем, була відсутня, і такі грошові кошти відповідач був зобов'язаний повернути.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 5 листопада 2021 року між ОСОБА_2 , як замовником, та ОСОБА_1 , як виконавцем, було укладено договір бн, відповідно до умов якого, а саме пункту 1.1. договору передбачено, що виконавець зобов'язується своїми власними силами і засобами, та на свій ризик виконати та передати в установлені цим договором строки роботи з електропостачання потужністю не менше ніж 3400 кВт по ІІ категорії протягом 1 року з дати укладення договору, на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з призначенням для будівництва багатоквартирних будинків із вбудованими нежитловими приміщеннями у АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.3. договору сторони передбачили, що строки та вартість виконання робіт узгоджено сторонами в додатку №1 до цього договору.
Згідно з пунктом 4.1. договору виконавець приступає до виконання робіт після підписання договору.
За змістом пункту 4.2. виконавець виконує роботи протягом одного року з дати підписання договору.
За змістом умов укладеного договору від 5 листопада 2021 року він являє собою договір підряду на виконання визначених ним робіт.
Відповідно до додатку №1 до договору від 05 листопада 2021 року, який був підписаний сторонами 8 листопада 2021 року, було визначено види робіт, їх вартість та деталізовані строки виконання. Було зокрема передбачено, що технічні умови для виконання робіт вартістю в еквіваленті 136 00 тис доларів США мало бути виконано в строк 2-3 тижні.
Розпискою за власноручним підписом відповідача від 8 листопада 2021 року підтверджується факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів в еквіваленті 136 000 доларів США на виконання умов договору.
Розписка, додаток №1 до договору, були скріплені підписом, який відповідає підпису на основному договорі зі сторони виконавця ОСОБА_1 .
Як слідує із матеріалів справи та не спростовано стороною відповідача, з моменту укладення договору минув як загальний строк виконання робіт за договором підряду, так і окремо визначений строк виконання робіт за етапом виготовлення технічних умов, відповідач не виготовив предмет робіт (технічні умови для виконання робіт) та не передав його замовнику за договором.
Відповідачем не було жодним чином повідомлено позивача про неможливість своєчасного виконання робіт та про обставини, що унеможливлюють виконання робіт.
14 липня 2023 року, позивачем на адресу відповідача засобами ДП "Укрпошта" було направлено претензію щодо розірвання договору та про повернення коштів, сплачених за договором.
Таким чином, договір підряду розірвано 14 липня 2023 року.
Вимогу позивача відповідачем виконано не було, грошові кошти не було сплачено на користь позивача.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами виникли договірні зобов'язання щодо виконання робіт за завданням замовника, що регулюються положеннями Цивільного кодексу про підряд. У зв'язку з наведеним судом було правильно застосовані загальні положення що регулюють договірні зобов'язання та спеціальні положення, що регулюють підрядні правовідносини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Так у цій справі відповідач, як було встановлено судом першої інстанції, зобов'язався своїми власними силами і засобами, та на свій ризик виконати та передати в установлені цим договором строки роботи з електропостачання потужністю не менше ніж 3400 кВт по ІІ категорії протягом 1 року з дати укладення договору, на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з призначенням для будівництва багатоквартирних будинків із вбудованими нежитловими приміщеннями у АДРЕСА_1 .
До договору від 05 листопада 2021 року було додано додаток №1, який був підписаний сторонами 8 листопада 2021 року, у якому було визначено види робіт, їх вартість та деталізовані строки виконання. Було зокрема передбачено, що технічні умови для виконання робіт вартістю в еквіваленті 136 00 тис доларів США мало бути виконано в строк 2-3 тижні.
Судом апеляційної інстанції було досліджено надані стороною позивача оригінали договору, додатку №1 та розписки. Зокрема, розписка про тримання виконавцем робіт від позивача, як замовника робіт, попередньої оплати робіт у оригіналі була вчинена на зворотній стороні додатку №1, який теж скріплений підписом виконавця. Відтак, колегія апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розписка про отримання коштів (її правова природа) безпосередньо стосується зобов'язань, які слідують із договору від 05 листопада 2021 року. У розписці, так само як і в умовах договору співпадають виконавець та замовник у зобов'язані, вид виконання робіт, що відповідає виготовленню технічних умов, які передбачені у додатку №1 до договору.
У п. 2.1 договору від 05 листопада 2021 року визначено, що ціна договору складає вартість робіт за цим договором, яка складає орієнтовну суму в розмірі 29 397 720 грн, така ж сама сума вартості робіт визначена і в додатку №1 до договору.
Крім цього, у додатку №1 визначено перелік, вартість та строки виконання робіт щодо окремо визначених робіт, що не суперечить та узгоджується із умовами визначеного предмету основного договору.
З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було досліджено правову природу розписки, а також, що судом першої інстанції не встановлено, чи в рамках договірних зобов'язань, врегульованих саме договором від 05 листопада 2021 року, передбачалось здійснення супроводу технічних умов по об'єкту, є безпідставними. Стороною відповідача жодних доводів, підтверджених доказами, про наявність інших зобов'язань, на виконання яких складено розписку, до матеріалів справи не надано.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Апеляційна скарга не містить також доводів про оспорення самого договору від 05 листопада 2021 року, які б були заявлені в суді першої чи апеляційної інстанції, з підстав неукладеності, недійсності чи нікчемності.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Обставин, за яких договір, що є предметом спору у цій справі, слід визнати нікчемними, стороною відповідача не заявлені та судом не встановлені.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Матеріали справи не містять доказів того, що сторона відповідача зверталася до суду із позовом та ставила перед судом питання про визнання договору від 05 листопада 2021 року та додатку №1 недійсним чи неукладеним. Крім того, як убачається із змісту апеляційної скарги, стороною відповідача не заперечується виникнення на підставі укладеного договору та додатку до нього підрядних правовідносин.
Згідно з частиною 3 статті 651 ЦК у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У п. 9.1 договору від 05 листопада 2021 року, що є предметом цього спору, застережено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язав. У пункті 9.3 договору також застережено, що одностороння відмова від виконання умов цього договору не допускається.
Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
У цьому спорі, строки виконання підрядних робіт були обумовлені у додатку №1 до договору.
За змістом статті 847 ЦК України підрядник зобов'язаний своєчасно попередити замовника про наявність обставин, що не залежать від підрядника, які загрожують якості або придатності результату роботи.
Матеріали справи не містять жодних обставин, які свідчать про правомірність відмови відповідача, як виконавця (підрядника), від виконання своїх зобов'язань за договором в односторонньому порядку.
Згідно із частиною 2 статті 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Оскільки договором передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не передбачена, позивач, як сторона договору, а саме замовник, вчинив дії щодо розірвання договору за ініціативою замовника шляхом направлення відповідної претензії до відповідача. Як вже було встановлено у цій постанові судом апеляційної інстанції, відповідачем претензія була отримана. Відповідач не заперечував щодо припинення дії договору ні шляхом направлення заперечень на претензію, ні в суді першої інстанції, ні в доводах апеляційної скарги. Жодних доказів виконання договору, чи доводів щодо наміру відповідача продовжити виконання договору стороною відповідача не надано. Тобто, жодних доводів, що основний договір не є розірваним, сторона відповідача не наводить.
У відповідній частині апеляційної скарги сторона відповідача не погоджується із застосуванням судом першої інстанції норм ст. 1212 ЦК України, вважаючи, що для спірних правовідносин слід було застосувати положення глави 82 "Відшкодування шкоди", глави 61 "Підряд'розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України. Тобто, на переконання сторони відповідача позивач має право не на стягнення безпідставно отриманих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, а на стягнення збитків відповідно до ст. 849 ЦК України.
У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що:
1) суд знає право;
2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;
3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Деталі пояснила Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19.
Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон.
Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Як уже було встановлено у цій справі, між сторонами цього спору виникли правовідносини підряду. Сторона відповідача цю обставину визнає, оскільки вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення глави 61 "Підряд" ЦК України. Доказів наявності інших правовідносин не наводить. Презумпцію чинності договору, за яким у сторін виникли зобов'язання з договору підряду, не спростовує.
Сторона відповідача, як вже було наведено у мотивувальній частині в цій постанові, не заперечує та не спростовує факту невиконання відповідачем робіт за договором та не заперечує і не спростовує факту ініціювання позивачем припинення договору внаслідок невиконання відповідачем робіт у встановлені договором строки та отримання відповідної претензії відповідачем, що підтверджено наданими до позову доказами.
Застосовуючи положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України колегія апеляційного суду враховує наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Суд першої інстанції вирішуючи спір посилався на постанови Верховного Суду від 04 листопада 2022 року у справі №910/13391/20, від 24.11.2021 у справі № 910/17235/20, від 01 червня 2021 року у справі №916/2368/18, від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, у яких Верховним Судом зроблено висновки про те, що відмова замовника від договору підряду відповідно до положень ч. 2 ст. 849 ЦК України є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу, виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України
Зокрема, висновки, викладені у цих постановах, на які послався суд першої інстанції, викладено з огляду на встановлені судами обставини відмови замовника в односторонньому порядку від договору підряду.
Не залежно від того, чи було заявлено окремо в суді вимогу про розірвання договору підряду Верховний Суд у наведених постановах дійшов висновку, що: "Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене.
Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін."
У даній справі судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач використав надане ч. 2 ст. 849 ЦК України право на односторонню відмову від договору, що було реалізоване шляхом направлення претензії на адресу відповідача, і реалізація такого права доведена матеріалами справи, а відтак, визначене законом право не може бути обмежене.
Крім того, у самому договорі від 05 листопада 2021 року, який є предметом цього спору, наявна умова п. 4.5, якою передбачено, що у разі необґрунтованого припинення виконання робіт за цим договором з ініціативи виконавця, він зобов'язаний протягом 3-х банківських днів з дня отримання письмової вимоги замовника повернути грошові кошти сплачені виключно виконавцю за цим договором.
Колегія апеляційного суду не погоджується із запереченнями сторони позивача. викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідна умова має застосовуватись виключно в тому випадку, якщо роботи були розпочаті виконавцем і припинились виконуватись, оскільки визначальною є обставина отримання виконавцем коштів від замовника та невиконання взятих на себе зобов'язань щодо виконання робіт.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі ст. 1212 ЦК України вказувала Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
У цій справі, відмова замовника від договору є підставою для вимоги про повернення невикористаної частини авансу на підставі ст. 1212 ЦК України.
Аналогічні висновки викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2018 у справі № 910/13332/17, інформації щодо відступу від якої на час розгляду цієї справи немає.
Отже є правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки договір є розірваним в односторонньому порядку, правова підстава для утримання відповідачем грошових коштів відсутня, і такі грошові кошти він зобов'язаний повернути.
Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для врахування у цій справі висновків Верховного Суду у постанові Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року № 369/6839/21 та у постанові Верховного Суду України від 25 березня 2015 року у справі № 910/1913/14.
Так, у справі № 369/6839/21 Верховний Суд погодився із апеляційним судом, який встановивши, що між сторонами існували договірні відносини, а саме правовідносини, пов'язані з виконанням відповідачем будівельних робіт, притаманні договору підряду, а кошти були отримані відповідачем у зв'язку з виконанням ним обов'язків у цих правовідносинах, правильно скасував рішення районного суду й дійшов обґрунтованого висновку про те, що отримані ОСОБА_2 кошти не мають характер безпідставно отриманих, оскільки договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положення статті 1212 ЦК України.
У наведеній справі не було встановлено обставин відмови замовника від договору підряду відповідно до положень ч. 2 ст. 849 ЦК України.
У іншій справі № 910/1913/14, на яку посилався відповідач, Верховним Судом України викладено правову позицію, відповідно якої приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
У наведеній справі також не було встановлено обставин відмови замовника від договору підряду відповідно до положень ч. 2 ст. 849 ЦК України, оскільки обставини, які було наведено у підтвердження вимог позову полягали у тому, що позивачем було сплачено за договором суму у більшому розмірі.
Колегія суддів не може погодитись також із доводами апеляційної скарги про те, що позивачем не надано інших доказів отримання відповідачем коштів у сумі 136 000 доларів США, окрім розписки, та доводами, що судом не було проаналізовано розмір суми, зазначеної у розписці. На переконання відповідача розписка містить розбіжності між її цифровим та словесним відображенням, а тому не може бути належним доказом щодо наявності заборгованості у розмірі.
Як убачається із змісту розписки, в ній зазначено, що виконавець отримав від замовника у цифровому виразі "136.000 (знак долара) 00 центів", а в дужках прописом указано "(сто тридцать шесть долларов США 00 центов)". Тобто, цифровий вираз суми не відповідає словесному, який не містить слово "тисяч".
Проте відповідна обставина не може бути самостійною підставою для відмови у позові без тлумачення змісту розписки.
Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі №126/3476/16-ц (провадження № 61-24371св18).
З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови правочину, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the dominant influence of one of the party).
Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань [див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження №61-17583св20)].
Висновок щодо необхідності застосування принципу contra proferentem при тлумаченні пунктів 4, 5 договорів купівлі-продажу квартир в будинку АДРЕСА_2 , укладених із ЗАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця", було висловлено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).
Об'єднана палата Касаційного цивільного у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) не встановила підстав для відступу від попередніх висновків.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин - це дія особи, яка відображає її внутрішню волю. Якщо волевиявлення виражене не чітко, можливе різне тлумачення волі сторін правочину. Тому виникає необхідність у встановленні особливих правил тлумачення волі сторони правочину.
Статтею 213 ЦК визначено суб'єктів тлумачення правочину та правила тлумачення правочину.
Суб'єктом тлумачення правочину насамперед є його сторона (сторони).
Правила тлумачення правочину мають застосовуватися і в разі автентичного тлумачення правочину його сторонами, і в разі тлумачення правочину судом.
Але якщо в разі автентичного тлумачення ця норма має рекомендаційний характер, то в разі випадку тлумачення змісту правочину судом застосування правил частин третьої, четвертої статті 213 ЦК є обов'язковим.
Відповідно до цих норм при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з'ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо і в такий спосіб неможливо визначити справжню волю осіб, які вчинили правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, які мають істотне значення.
На переконання колегії суддів такі доводи сторони відповідача спростовуються додатком №1 від 8 листопада 2021 року до договору, в якому було визначено види робіт, їх вартість та деталізовані строки виконання. Було зокрема передбачено, що технічні умови для виконання робіт складають вартість в еквіваленті 136 000 тис. доларів США, що мало бути виконано в строк 2-3 тижні.
Таким чином, саме розмір в еквіваленті 136 000 тис. доларів США відповідає іншим доказам у справі в сукупності. При цьому докази, що стороною відповідача були виконані роботи на суму 136 доларів США, чи що саме така сума коштів була повернута на вимогу замовника, також відсутні.
Відтак, враховуючи наявність у розписці вартості робіт, яка відповідає іншим доказам у справі, якими сторони узгодили об'єми та вартість виконання робіт, мету написання розписки та мету укладення правочину, поведінку сторін, колегія апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для тлумачення договору на користь дійсності розміру саме в еквіваленті 136 000 тис. доларів США, що відповідає іншим доказам у справі в сукупності та меті укладення правочину. Судом також враховано, що розписка написана саме виконавцем, тобто саме виконавець допустив різне написання суми в цифровому виразі та прописом.
Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача суми, яка була сплачена позивачем як замовником відповідно до частини 2 ст. 849 ЦК України.
Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Разом з тим, відповідачем ні суду першої інстанції ні апеляційному суду не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог.
Із доводів позову також вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача проценти у розмірі 178,85 доларів США за період з 14 липня 2023 року по 24 серпня 2023 року.
Відповідно до частини 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.
Відповідно до ч. 1 статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розрахунок процентів судом здійснювався за такою формулою: 136 000 доларів США х 3 х 16 (днів прострочення) / 365 / 100 = 178,85 (сума процентів станом на дату подання позову).
Апеляційна скарга сторони відповідача не містить доводів щодо незгоди із сумою відсотків, визначеною судом у розмірі 178,85 доларів США. Контррозрахунок відповідачем надано не було.
Підстав для визнання заявленого позивачем та перевіреного судом першої інстанції розміру відсотків неправильним, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального права.
Викладені у апеляційній скарзі доводи апелянта не спростовують правильність висновку суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, тому ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 268, 374, 375, 379, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2024 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба