02 жовтня 2024 року
справа № 759/12152/19
провадження № 22-ц/824/5360/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В.
при секретарі: Бобко К.М.
учасники справи:
позивач - Київська міська рада
відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трубінська Олександра Олександрівна, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року, постановлене під головуванням судді Горбенко Н.О., у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трубінська Олександра Олександрівна, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
У липні 2019 року Київська міська рада звернулась до суду із вищевказаним позовом, в якому просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:096:0028, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25.05.2018 року №978;, витребувати у громадянки ОСОБА_2 земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:096:0028 та передати цю земельну ділянку у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київська місцева прокуратура № 8 листом від 11.03.2019 №43-1249 вих-19, повідомила Київську міську раду про вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Києва земельної ділянки площею 0,0955, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:096:0028 на підставі рішень Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.02.2016 року у справі №202/810/16-ц за ОСОБА_3 визнано право власності на нерухоме майно, а саме, житловий будинок загальною площею 198,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.01.2017 року у справі №202/810/16-ц, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.01.2017 року, визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0955 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:75:096:0028 за ОСОБА_3 .
На підставі зазначеного рішення державним реєстратором Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» м. Києва зареєстровано право приватної власності на вказану вище земельну ділянку, індексний номер: 33996221 від 23.02.2017 року. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.03.2017 року у справі №202/810/16-ц заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.02.2016 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.01.2017 року скасовано та призначено цивільну справу до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2017 року у справі №202/810/16-ц позовну заяву за позовом ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу на підставі договору дарування від 16.03.2017 року №236 прийнято рішення, яким право власності, на земельну ділянку загальною площею 0,0955 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 . В подальшому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.05.2018 № 978, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що зазначена ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза її волею та у спосіб, що суперечить положенням чинного законодавства України. Вказує, що на момент укладення договору купівлі-продажу у ОСОБА_1 було відсутнє право щодо відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_5 , оскільки ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.03.2017 року у справі №202/810/16-ц право власності на зазначену земельну ділянку за громадянином ОСОБА_3 скасовано, що в свою чергу призводить до втрати права розпорядження такою у громадянки ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_1 не набула права власності на земельну ділянку, тому і не мала права на її відчуження ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.
Також позивачем зазначено, що жодних звернень чи клопотань від ОСОБА_3 , ОСОБА_1 чи ОСОБА_5 щодо відведення земельної ділянки для будівництва не надходило, відповідний проект рішення про передачу (надання) земельної ділянки не готувався, а також на розгляд та затвердження до Київської міської ради не надходив. Відтак, земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:096:0028, вибула з власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради поза її волею та у спосіб, що суперечить вимогам Кодексу, а тому така земельна ділянка підлягає витребуванню у останнього набувача, а саме у ОСОБА_2 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року позовну заяву задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:096:0028, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25.05.2018 року №978.
Витребувано у громадянки ОСОБА_2 земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:096:0028 та передати цю земельну ділянку у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. Апелянт придбала земельну ділянку за відплатним договором купівлі-продажу та не знала і не могла знати на момент набуття нею права власності про обставини та підстави її набуття первісним власником ОСОБА_3 . Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, розташований на ній. Такий перехід відбувається незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки. Враховуючи той факт, що ОСОБА_2 є законним власником житлового будинку, земельна ділянка є невід'ємною частиною нерухомості, а тому не може бути витребувана із законного володіння ОСОБА_2 .
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник Київської міської ради проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позову суд першої інстанції виходив із відсутності належних, допустимих та достатніх доказв того, що ОСОБА_3 був власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:096:0028. Судом зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:096:0028 вибула з володіння (власності) територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, незаконно, проти волі власника та без відповідної правової підстави, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів повністю погодитись із таким висновком суду не може.
Судом встановлено, що 16 березня 2017 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) укладено договір дарування земельної ділянки, яким дарувальник передав обдаровуваній безоплатно у власність придатну для використання за цільовим призначенням земельну ділянку, площею 0,0955 га, кадастровий номер: 8000000000:75:096:0028, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 171, том 1).
25 травня 2018 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв належний продавцю на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах та за ціну, що визначені цим договором. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О., зареєстровано в реєстрі за № 979 (а.с. 143-145, том 1).
Крім того, суд встановлено, що 25 травня 2018 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв належну продавцю на праві власності земельну ділянку, загальною площею 0,0955 га, кадастровий номер 8000000000:75:096:0028, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах та за ціну, що визначені цим договором. Договір посвідчувався одночасно з Договором купівлі-продажу житлового будинку, який розташований на вказаній земельній ділянці, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О., зареєстровано в реєстрі за № 978 (а.с. 146-148, том 1).
Також встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2016 року у справі №202/810/16-ц (провадження №2/202/934/2016) розірвано інвестиційний договір від 20.06.2015 року за №01, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, а саме будинок загальною площею 198,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.01.2017 року у справі №202/810/16-ц, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.01.2017 року, визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0955 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:75:096:0028 за ОСОБА_3 .
16 березня 2017 року укладено договору дарування від 16 березня 2017 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана), за яким спірна земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_7 (а.с. 171, том 1).
22 березня 2017 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2016 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2017 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року (провадження №22-ц/803/7620/19) ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_3 передано за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.
22 вересня 2021 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва, який розглядав позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності, розірвано інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості від 20.06.2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . В іншій частині позовних вимог відмовлено, в задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено. В зазначеному рішенні суд зауважив, що матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_3 до органів місцевого самоврядування з приводу надання спірної земельної ділянки у власність чи користування в порядку діючого законодавства та на підставі викладеного відмовив у задоволенні позову у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 198,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскілки позивач звернувся до суду за відсутності порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, яке підлягає судовому захисту.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року залишено без змін.
03 лютого 2023 року постановою Верховного Суду рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року в частині вирішення позову третьої особи ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності залишено без змін.
Звертаючись до суду із позовом позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:75:096:0028, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25.05.2018 року та витребувати її у останньої.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, серед яких:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Встановлено, що спірна земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 16 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) (а.с. 171, том 1).
Судовими рішення у справі №202/810/16-ц судами було встановлено, що ОСОБА_3 звертаючись до суду із вимогою про визнання права власності на нерухоме майно, не надав відповідних документів, які підтверджують належність земельної ділянки під ним, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:096:0028, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, на момент укладення договору дарування ОСОБА_3 не був власником спірної земельної ділянки, а відтак не мав права нею розпоряджатись на користь ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що, з урахуванням того, ОСОБА_3 не був власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:096:0028, тому законність набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:096:0028 за ОСОБА_1 відсутня.
Разом із цим, в подальшому ОСОБА_1 відчужила спірне нерухоме майно на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно з особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Встановлено, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку за відплатним договором купівлі-продажу, укладеного 25 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ціною 80 000,00 грн.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 172664454, власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:096:0028 є ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 330 ЦК України у разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном , а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а також те, що для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Встановлено, що 25 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці.
За умовами цього договору продавець передає у власність, а покупець приймає відповідно до вимог цього договору належний продавцю на праві власності житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальна площа якого становить 198,4 кв.м. Житловий будинок знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:096:0028, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Продаж житлового будинку здійснюється за 447 000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 120 Земельного кодексу у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, втручання в право власності добросовісного набувача не може бути правомірним, якщо не буде дотримано принципу пропорційності (балансу суспільних та приватних інтересів).
Позбавлення майна, в даному випадку спірної земельної ділянки, може свідчити про порушенням такого балансу та покладення надмірного тягаря на особу, в якої майно витребувано на користь держави.
Разом із тим, у разі якщо об'єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини третьої статті 1212, частина друга статті 1213 ЦК України). (Відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року №910/2861/18).
Земельна ділянка не може бути витребувана, оскільки на ній знаходиться будинок, який належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі оплатного договору купівлі-продажу, право власності на яке який ніким не оспорене, тому обраний спосіб захисту про витребування земельної ділянки не є належним, натомість позивач вправі вимагати відшкодування вартості земельної ділянки на свою користь. Відтак позовна вимог про витребування спірної земельної ділянки задоволенню не підлягає.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц , від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 та багатьох інших.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла висновку про відмову у задоволенні вимоги щодо витребування земельної ділянки, тому саме по собі задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення порушених прав позивача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судом першої інстанції не в повній мірі досліджено усі обставини, неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового про задоволення позову..
Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року скасувати, постановити нове наступного змісту.
У задоволенні позову Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трубінська Олександра Олександрівна, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5763,00 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач
Судді