04 листопада 2024 року м. Чернігів Справа № 620/14300/24
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Скалозуб Ю.О. перевіривши матеріали адміністративної справи
за позовомОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
провизнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 24.10.2024 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 21.06.2024 в розмірі, що не відповідає чинному законодавству, а також зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення за період 2020-2024 роки із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня календарного року, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, а з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до положень абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р № 1078.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи, в тому числі, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України.
Приписами частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Закон №2352-ІХ набув чинності 19.07.2022.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.08.2024 у справі №580/9690/23.
Суд наголошує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Як встановлено судом, позивач виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 21.06.2024 та оскаржує дії відповідача щодо невірного нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 21.06.2024, а також індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2022, проте звернувся до суду з даним позовом 24.10.2024 (згідно штампу поштового відділення). Тобто позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом у справі про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Так, позивач зазначає, що строк звернення до суду розпочинає відлік з моменту отримання повідомлення від роботодавця про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.
Разом з тим, грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 21.06.2024 не є належними при звільненні працівникові сумами, як і індексація грошового забезпечення, що є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), а тому ці суми є щомісячними виплатами військовослужбовцю про розмір яких відомо останньому під час проведення безпосередньої виплати.
Норма статті КЗпПУ, на яку посилається позивач не зобов'язує повідомляти роботодавця при звільненні працівника про всі нараховані та виплачені суми за весь період його роботи (служби).
Досліджуючи питання сум, що належать працівникові при звільненні, суд звертає увагу, що такі виплати визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260. До таких виплат належать: грошове забезпечення (до складу цієї виплати входить виплата за місяць проходження служби в якому звільняється військовослужбовець. До неї включається посадовий оклад, надбавки, доплати та винагороди на які має право військовослужбовець); грошова компенсація за недоотримане речове майно; компенсація за невикористані відпустки (всі види відпусток, такі як щорічна основна, додаткова та інші, на які мав право військовослужбовець під час проходження військової служби); одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби; допомога на оздоровлення (військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року).
Враховуючи викладене вище, суд не визнає вказані позивачем обставини поважними, що має наслідком залишення позову в частині вимог щодо виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 21.05.2024, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2022 без руху з наданням позивачу десятиденного строку на усунення вказаного недоліку шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших поважних підстав пропуску цього строку, підтверджених належними доказами.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Роз'яснити, що в разі не усунення недоліків позовної заяви вона буде повернута позивачеві.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно із ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.О. Скалозуб