Справа № 420/22856/24
05 листопада 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 №4 від 19 червня 2024 року щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-ХІІ.
Ухвалою суду від 26.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 12 січня 2023 року у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, під час загальної мобілізації, солдат ОСОБА_1 , 24 серпня 1991 року був прийнятий до лав Збройних Сил України. Як вказав позивач, у зв'язку з тим, що на утриманні військовослужбовця ОСОБА_1 перебуває троє неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.11.2023 року солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складу) від 01 листопада 2023 року №86-РС звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із сімейними обставинами, перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 зарахований на облік до першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_6 та 19 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою про надання відстрочки від мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 21.06.2024 року за вих.№1254/1910 ОСОБА_1 отримав письмове повідомлення від Голови комісії першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_7 про те, що рішенням комісії №4 від 19.06.2024 року йому відмовлено у наданні відстрочки. Позивач, посилаючись на норми діючого законодавства та те, що він перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 та є вітчимом для малолітніх синів дружини - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які перебувають на його утриманні, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
22.08.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що представник позивача подала завідомо безпідставний позов до адміністративного суду у справі № 420/22856/24, який має повністю штучний характер, з метою уникнути призову на військову службу під час мобілізації адвокат використовує позовну заяву до адміністративного суду для створення позивачу штучної «відстрочки від призову» на період розгляду справи (від 4 до 6 місяців), що суперечить інтересам держави та національної безпеки України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності країни, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Відповідач зазначив, що оскільки у ОСОБА_1 відсутні підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, тому він підлягає призову військову службу на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 65 "Про загальну мобілізацію". Позивач з 14.11.2023 року був таким, що підлягав призову на військову службу по мобілізації відповідно Указу Президента України № 69/2022 «Про Загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року та ст. ст. 1, 2, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». ОСОБА_1 подав заяву про надання йому відстрочки від призову на військову службу від 19.06.2024 року (вхідний від 19.06.2024 року № 1844/1254) на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Відповідач, зазначивши, що позивач повинен був разом із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації надати до ІНФОРМАЦІЯ_8 докази, що на його утриманні перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, із зазначенням батьківства військовозобов'язаного, але позивач такі докази взагалі не надавав та посилаючись на норми діючого законодавства України, просить суд відмовити у задоволенні позову.
04.09.2024 до суду від представника відповідача надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник, посилаючись на обставини, викладені у адміністративному позові, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Наказом Військової частини НОМЕР_1 №320 від 10.11.2023 ОСОБА_1 , солдата, призваного по мобілізації, виключено зі списків особового складу частини і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.21).
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою у якій просив оформити у порядку, визначеному Постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, згідно п.3 ч.1 ст.23 Закону України Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Разом із заявою було подано наступні документи: паспорт та код РНОКПП заявника ; Свідоцтво про шлюб № НОМЕР_2 від 12.09.2023, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 ; Свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; Свідоцтво про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; Свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; посвідчення багатодітної сім'ї № НОМЕР_3 від 15.09.2023; довідка Саратського відділу УСЗН від 12.06.2024 №252; довідка Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області №478 від 12.06.2024 про склад сім'ї.
Згідно повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.06.2024 №1254/1910, за результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 19.06.2024 р. № 4 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причини відмови: відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Згідно переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", передбаченому додатком 5 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, документами, що підтверджують право на відстрочку за пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є, зокрема: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного. Із наданих до заяви документів вбачається, що заявник є батьком лише однієї дитини, тобто не має документального підтвердження наявності батьківства трьох і більше дітей.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан, який триває по теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.23 Закону України Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Постановою КМУ від 16 травня 2024 р. № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У відповідності до Переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (додаток №5 до Постанови №560) документами , що підтверджують право на відстрочку,є свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
В свою чергу, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України, якою визначено поняття "сім'ї", можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім'ї": членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін "сім'я" означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
Як вбачається з матеріалів справи, разом із заявою про відстрочку від призову, позивачем було подано наступні документи: паспорт та код РНОКПП заявника ; Свідоцтво про шлюб № НОМЕР_2 від 12.09.2023, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 ; Свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; Свідоцтво про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; Свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; посвідчення багатодітної сім'ї № НОМЕР_3 від 15.09.2023; довідка Саратського відділу УСЗН від 12.06.2024 №252; довідка Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області №478 від 12.06.2024 про склад сім'ї
В позовній заяві позивач зазначає, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей.
Частиною третьою статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ (далі - Закон № 2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин першої та другої статті 15 Закону № 2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин першої - третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
В площині норм Сімейного кодексу України (далі СК України), зокрема спірне питання стосується обов'язку вітчима утримувати неповнолітнього пасинка.
Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у ст.ст.14, 15 СК України.
Так, сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
У той же час, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Статтею 141 СК України, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 155 СК України унормовано, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не правозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
При цьому, якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Водночас, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 180 СК України).
Згідно з частиною 1 статті 260 Сімейного кодексу України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "усиновлений", "усиновитель". Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, позивач ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_8 , має право на участь у вихованні її двох дітей, при цьому, обов'язок щодо її утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Втім, згідно свідоцтв про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьком зазначених дітей є ОСОБА_10 , доказів позбавлення батька вказаних 2-х дітей батьківських прав та усиновлення дітей позивачем матеріали справи не містять.
В свою чергу, надана позивачем довідка Саратської селищної ради про склад сім'ї тільки підтверджує факт спільного проживання, а не обов'язок утримання позивачем дітей дружини. Водночас, сам факт проживання однією сім'єю про такі обставини не свідчить.
Суд зазначає, що вітчим має своїм обов'язком утримувати пасинків, які з ним проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу. При цьому, суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.
Звідси вбачається, що вітчим вважається таким, що зобов'язаний утримувати падчерку за сукупності таких умов: - пасинок проживає разом із вітчимом; - пасинок немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку утримання; - вітчим може надавати матеріальну допомогу.
Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає.
З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинку, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм СК України таку поведінку вітчима не можна назвати "утриманням", бо "утримання", це не "право", а безальтернативний та імперативно визначений "обов'язок" батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.
Також пасинки у спірному випадку не може вимагати у вітчима забезпечення їх утриманням, оскільки за законом такий обов'язок на нього не покладений.
Якщо мати дитини (пасинка) вбачає у поведінці свого колишнього чоловіка (батька дитини) ознаки, за наявності яких особа може бути позбавлена батьківських прав, то може скористатись відповідною процедурою. Крім того, у випадку позбавлення батька батьківських прав така дитина, за згоди самої ж дитини, може бути усиновлена. Вітчим у даному разі матиме право на усиновлення такої дитини. І лише після усиновлення, усиновлювач зобов'язаний утримувати неповнолітніх усиновлених дітей.
Таким чином, враховуючи викладені висновки, суд вважає, що спірне рішення відповідача є правомірним, оскільки позивач не надав достатніх доказів на підтвердження факту перебування на утриманні останнього трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 №4 від 19 червня 2024 року щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-ХІІ.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295, 382 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.