05 листопада 2024 року (14:25) Справа № 280/9336/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калашник Ю.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
07.10.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 24.05.2020 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 24.05.2020 в загальній сумі 70 684,41 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою суду від 14.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 22.10.2024 позовну заяву залишено без руху. В ухвалі зазначено про необхідність подання до суду належним чином оформленої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для його поновлення та надати докази, що підтверджують поважність пропуску строку звернення до суду, з огляду на наявність довідки від 01.02.2022 №32 про суми грошового забезпечення та індексації, нараховані та виплачені ОСОБА_1 за період з 27.06.2016 по 24.05.2020.
29.10.2024 представником позивача суду надано заяву про виконання ухвали суду. У заяві зазначено, що на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків діяла частина 2 ст. 233 КЗпП в редакції, якою строк звернення працівника до суду із позовом про стягнення заробітної слати не обмежувався будь-яким строком. Також у заяві зазначено про важливість доступу до правосуддя.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає наступне.
Так, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначено про необхідність подання до суду належним чином оформленої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для його поновлення та надати докази, що підтверджують поважність пропуску строку звернення до суду, з огляду на наявність довідки від 01.02.2022 №32 про суми грошового забезпечення та індексації, нараховані та виплачені ОСОБА_1 за період з 27.06.2016 по 24.05.2020.
Проте, вимоги ухвали не виконані, доказів поважності пропуску звернення до суду не надано та у заяві не наведено.
Представник позивача у посилається на те, що на момент звільнення позивача зі служби строк звернення до суду будь-яким строком не обмежувався.
З цього приводу суд зазначає таке.
Як зазначає Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 по зразковій справі №260/3564/22, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, дійсно, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Проте, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, на момент звернення до суду із цим позовом (07.10.2024) є чинною вже нова редакція ст.233 КЗпП України, яка обмежує строк звернення до суду трьома місяцями з дня, коли особа дізналась про порушення своїх прав. А тому, твердження представника позивача про те, що на момент звільнення позивача зі служби ст. 233 КЗпП строк звернення до суду не обмежувався, не є підставою для поновлення строку звернення до суду.
Так, судом встановлено, що про можливе порушення своїх прав та інтересів в частині нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 до 24.05.2020 позивач був обізнаний ще 2022 році, про що свідчить наявність Довідки від 01.02.2022 №32 про суми грошового забезпечення та індексації, нараховані та виплачені ОСОБА_1 за період з 27.06.2016 по 24.05.2020, яку позивач надав до матеріалів справи №280/2330/22.
Таким чином, позивачем порушено тримісячний строк звернення до суду із цим позовом, при цьому жодних причин поважності пропуску строку звернення до суду представником позивача не наведено.
Щодо посилань позивача на рішення Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №640/8348/21, то суд зазначає, що момент виникнення спірних правовідносин у справі №640/8348/21 діяла ч.2 ст.233 КЗпП, відповідно до якої разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проте, на момент звернення позивача до суду із цим позовом - 07.10.2024, ст. 233 КЗпП не містить такої норми, внаслідок змін, внесених Законом № 2352-IX від 01.07.2022.
Тому посилання представника позивача на рішення Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №640/8348/21 судом до уваги не приймається.
Враховуючи вищеописане, суд убачає, що позивачем порушено строк звернення до суду.
Щодо посилань представника позивача не неможливість обмеження доступу до правосуддя, то суд зазначає таке.
Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду зазначеній у постанові від 04.10.2018, справа № 800/304/17.
Мета строку: 1) дотримання принципу правової визначеності; 2) дисциплінування учасників судочинства; 3) досягнення юридичної визначеності у публічних відносинах; 4) стимулювання учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків; 5) обмеження часу, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно з частиною першою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною другою вказаної статті визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Отже, особі гарантується право на звернення до суду.
Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс на інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії").
Отже, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах. Після завершення зазначених строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеній у постанові від 12.09.2019 №826/3318/17.
Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеній у постанові від 29.11.2019 справа №607/1402/16-а.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
У цьому випадку позивачем порушено строк звернення до суду на 2 роки, при цьому не наведено жодних підстав поважності такого тривалого пропуску строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У відповідності до ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає заяву без розгляду.
За приписами п.8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Аналізуючи викладені вище обставини та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Згідно із ч.4 ст. 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241, 246, 248 КАС України, суд -
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду, - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. ст. 292-297 КАС України.
Суддя Ю.В.Калашник