05 листопада 2024 року Справа № 280/5952/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), представник - адвокат Кушнір Ольга Михайлівна (вул. Водограйна, 5/81, м. Запоріжжя, 69118), до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
25.06.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), представник позивача - адвокат Кушнір Ольга Михайлівна, до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 19.06.1989 по 04.07.1989, оскільки відсутня дата наказу про звільнення; з 07.07.1989 по 26.03.1991, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення (08.05.1991); з 01.08.1992 по 21.01.2006, оскільки запис про звільнення засвідчений печаткою підприємства «ВИРОБНИЧО-БУДІВЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ Запорізької облспоживспілки України», що не відповідає назві підприємства після перейменування 03.12.2004 - «Підприємство споживчої кооперації «Виробничо-торгівельне підприємство «УНІВЕРСАЛ» Запорізької обласної спілки споживчих товариств»;
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.05.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 19.06.1989 по 04.07.1989, з 07.07.1989 по 23.06.1991, з 01.08.1992 по 21.01.2006 в повному обсязі;
зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.05.2025 про призначення пенсії за віком та призначити пенсію за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 19.06.1989 по 04.07.1989, з 07.07.1989 по 23.06.1991, з 01.08.1992 по 21.01.2006 в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням відповідача йому було відмовлено в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При прийнятті спірного рішення відповідачем не були враховані певні періоди роботи, оскільки записи в трудовій книжці НОМЕР_1 містять окремі недоліки. Проте позивач вважає такі дії відповідача протиправними, так як на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Вказує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 26.06.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання ухвали суду, 08.07.2024 від відповідача надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
09.07.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи, тому у ГУ ПФУ в Одеській області були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії. Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача період роботи з 19.06.1989 по 04.07.1989 ГУ ПФУ в Одеській області діяло в межах чинного законодавства, оскільки відсутня дата наказу про звільнення з роботи та період роботи з 05.05.1991 по 12.02.1992. Також, в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 18.09.1981 під порядковим номером 18 міститься запис про прийняття на роботу до «Підприємство споживчої кооперації «Виробничо-торгівельне підприємство «УНІВЕРСАЛ» від 01.08.1992 та під номером 19 - запис про звільнення засвідчено печаткою підприємства «ВИРОБНИЧО- БУДІВЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ Запорізької облспоживспілки України» від 21.01.2006. При цьому відповідач зазначає, що чинним законодавством України передбачено можливість підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці. Проте, жодних допустимих доказів, передбачених п. 3 Порядку № 637 позивачем до відповідача під час звернення за призначенням пенсії надано не було. Таким чином, враховуючи вищевикладене вважає позовні вимоги безпідставними та такими що суперечать нормам діючого законодавства. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
03.05.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 60 років.
14.05.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та надав: військовий квиток НОМЕР_2 , трудову книжку НОМЕР_3 , паспорт, ідентифікаційний номер, довідку підприємства споживчої кооперації «Виробничо-торгівельне підприємство «Універсал» Запорізької обласної спілки споживчих товариств» від 29.04.2024 №12; та додані до неї: довідку про заробітну плату для обчислення пенсії, копію наказу №1/1-к від 01.08.1992 «Производственно-строительного комбината облпотребсоюза».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - ГУ ПФУ в Одеській області, яке було уповноважене розглянути подану позивачем заяву від 14.05.2024.
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 21.05.2024 №08350021871 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу - 31 років, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відмовляючи у призначенні пенсії відповідач посилається на те, що за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача склав 30 років 10 місяців 23 дні.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.09.1981, а саме:
- з 19.06.1989 по 04.07.1989, оскільки відсутня дата наказу про звільнення;
- з 07.07.1989 по 26.03.1991, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення (08.05.1991) (хоча суд зазначає, що датою звільнення у трудовій книжці позивача значиться 23.06.1991 по закінченню відпустки (арк. 11 трудової книжки));
- з 01.08.1992 по 21.01.2006, оскільки запис про звільнення засвідчений печаткою підприємства «ВИРОБНИЧО-БУДІВЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ Запорізької облспоживспілки України», що не відповідає назві підприємства після перейменування 03.12.2004 - «Підприємство споживчої кооперації «Виробничо-торгівельне підприємство «УНІВЕРСАЛ» Запорізької обласної спілки споживчих товариств». Довідка про стаж роботи за період з квітня 1992 року по грудень 2000 року №12 від 29.04.2024 не містить дат прийняття та звільнення, номерів та дат наказів. Зазначений період зарахований згідно даним, наявним в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5. Зарахування до страхового стажу періоду роботи у 1992-2000 роках згідно довідки про заробітну плату від 29.04.2024 №13 можливо після підтвердження первинними документами.
Зазначене рішення було надіслано позивачу разом з супровідним листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.05.2024 за вих.№0800-0213-8/45011.
Вважаючи дії та рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Обчислення загального страхового стажу особи здійснюється органами Пенсійного фонду України у відповідності до норм ст. 24 Закону №1058-IV, якою визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, виходячи із суми сплачених страхових внесків.
Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою, документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як було встановлено судом, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 18.09.1981:
- з 19.06.1989 по 04.07.1989, оскільки відсутня дата наказу про звільнення;
- з 07.07.1989 по 26.03.1991, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення;
- з 01.08.1992 по 21.01.2006, оскільки запис про звільнення засвідчений печаткою іншого підприємства (на думку відповідача).
З огляду на це суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивача - 18.09.1981.
Щодо зазначених недоліків в трудовій книжці позивача, то суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивача у спірний період та отримання ним загального трудового стажу.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Крім того, на підтвердження періоду роботи позивача з 01.08.1992 по 21.01.2006 ним до заяви було додано:
- довідку про заробітну плату для обчислення пенсії вих.№13 від 29.04.2024;
- копією наказу №1/1-к від 01.08.21992;
- довідкою №12 від 29.04.2024, виданою Підприємством споживчої кооперації «Виробничо-торгівельне підприємство «Універсал» Запорізької обласної спілки споживчих товариств», якою підтверджено, що позивач дійсно працював на посаді водія 2 класу в період з квітня 1992 по грудень 2000 року, згідно архівних відомостей з нарахування заробітної плати, за фактично відпрацьований час в «Будівничо-монтажному управлінні» Запорізької ЗООС. У вказаній довідці також зазначається, що у зв'язку з частими реорганізаціями, переїздами та перевезеннями архівних документів, деякі книги наказів та особові справи частково не збереглись, тому підтвердження надано на підставі відомостей по нарахуванню заробітної плати за фактично відпрацьований час.
Підсумовуючи вищевикладене відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи вищезазначені періоди роботи позивача.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
На думку суду, рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії №083850021871 від 21.05.2024 не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним.
Разом з тим суд вважає, що в даному випадку протиправним є саме рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії №083850021871 від 21.05.2024, а не його дії щодо відмови у зарахуванні стажу.
Таким чином вимога позивача про визнання протиправними дії відповідача щодо не зарахування до його страхового стажу певних періодів роботи заявлена необґрунтовано, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо вимог зобов'язального характеру то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 та інших.
Для належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне, зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 19.06.1989 по 04.07.1989, з 07.07.1989 по 23.06.1991, з 01.08.1992 по 21.01.2006 та повторно розглянути заяву позивача від 14.05.2025 про призначення пенсії за віком.
Вимога позивача про зобов'язання відповідача призначити йому пенсію за віком заявлена передчасно, в зв'язку з чим не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
З урахуванням зазначених норм, судовий збір сплачений позивачем, підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення - ГУ ПФУ в Одеській області.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), представник - адвокат Кушнір Ольга Михайлівна (вул. Водограйна, 5/81, м. Запоріжжя, 69118), до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії №083850021871 від 21.05.2024;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 19.06.1989 по 04.07.1989, з 07.07.1989 по 23.06.1991, з 01.08.1992 по 21.01.2006 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2024 про призначення пенсії за віком.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «05» листопада 2024 року.
Суддя Р.В. Кисіль