05 листопада 2024 року Справа № 160/23357/24 ЗП/280/142/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Конишевої О.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 34824364)
Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ. вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році, у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році, у розмірі - 3028грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році, у розмірі 3028 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначає, що є суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду. При цьому, суддівська винагорода нарахована та виплачена відповідачем-1 за період з 1 травня 2024 року по 30 липня 2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року, у розмірі 2102 грн. Водночас, позивач посилається на те, що відповідно до приписів Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2024 рік у розмірі 3028 грн. Таким чином, позивач стверджує, що розмір виплаченої йому винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призвело до зменшення розміру суддівської винагороди та порушення його прав та гарантій. Просить позов задовольнити.
Відповідач 1 позовну заяву не визнав. У відзиві вказує, що оскільки Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» були передбачені відповідні обмеження, виплата без обмежень вважається порушенням бюджетного законодавства, яке тягне за собою відповідальність. Зазначає, що з 18.04.2020 Дніпропетровський окружний адміністративний суд, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). Вважає, що відповідач діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідач 2 проти позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що ДСА України та Суд у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань. Зазначає, що реалізовуючи свої повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, у спірних правовідносинах ДСА України позбавлена можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності. Питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Закон №1402-VIII визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році. Отже, оклад судді складається з розрахункової величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб", розмір якого встановляється на 1 січня календарного року та відповідного коефіцієнту (множника), який залежить від інстанції. При цьому Закон №1402-VIII не дає визначення "прожиткового мінімуму для працездатних осіб" та не вказує нормативно-правового акту, яким необхідно керуватись для визначення розміру такої розрахункової величини. Відповідач зазначає, що Державній судовій адміністрації України виділялися з Державного бюджету бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди з розрахунку з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн, відповідно до Закону №3460-ІХ. Таким чином, виплата суддівської винагороди за 2024 році за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2 102 грн, а не з іншого розміру. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду Третього апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 справу за підсудністю передано до Запорізького окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 07.101.2024 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначити підготовче засідання на 21.10.2024 року.
Ухвалою суду від 21.10.2024 у клопотанні відповідача 2 про залучення в якості третьої особи Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України, відмовлено, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 04.11.2024.
Позивач та відповідач 1 просили розглядати без їх участі, відповідач 2 не з'явився у судове засідання, клопотань до суду не надсилав.
Приписами ч. 4 ст. 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач є суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду з 24.07.2009 по теперішній час.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 02.07.2009 №500/2009 позивача призначено на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Наказом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.200 №242-к позивача зараховано до штату цього суду з 24.07.2009 року.
Відповідно до наданої відповідачем 1 інформаційної довідки від 23.09.2024 №210, прожитковий мінімум, який застосовувався при визначенні базового розміру посадового окладу судді протягом спірного періоду становив 2102,00 грн.
У період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року позивач отримала суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення у меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством України.
Вважаючи, що застосування таких обмежень при нарахуванні належних мені виплат за вказаний період є протиправними з наступних підстав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме, Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року № 11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".
Цим Законом, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі Закон №966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Разом з тим, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, є також вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Відповідачем 1 у спірному періоді для розрахунку базового розміру посадового окладу позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
При цьому, суд зауважує, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», є неправомірною.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028 грн.
Застосовуючи практику Верховного Суду щодо аналогічних правовідносинах, суд зазначає, що у постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, Верховний Суд, розглядаючи спір у подібних правовідносинах щодо обчислення суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн, дійшов таких висновків: виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач (ТУ ДСА України) як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.
Верховним Судом зазначено, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
Суд зазначає, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивачки.
Із урахуванням статусу ДСА України (співвідповідача у справі) як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі щодо розміру суддівської винагороди, яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на такий висновок суду, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі на 2024 рік- 3028,00 грн.
Як наслідок, належним способом відновлення порушеного права є, зокрема, зобов'язання ДСА України провести фінансування виплати позивачі суддівської винагороди за спірний період з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі на 2024 році - 3028,00 грн.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 34824364), Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ. вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) -задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році, у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році, у розмірі - 3028 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році, у розмірі 3028грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 05.11.2024.
Суддя О.В. Конишева