05 листопада 2024 року Справа № 280/7581/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 22.07.2024 за № 083850022508 відповідача про відмову у призначенні пенсії відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в призначенні пенсії за віком позивачу .;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду та зарахувати позивачу до загального страхового стажу:
- період навчання з 01.09.1978 по 15.07.1981 роки згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.07.1981 року;
-періоди роботи з 16.07.1981 по 11.09.1981 рік, з 06.10.1981 року по 10.05.1982 рік, з 19.06.1984 року 24.12.1985 рік, з 28.10.1986 року по 27.08.1990 рік, з 31.08.1990 рік по 15.11.1990 рік, з 16.01.1991 року по 05.05.1991 рік, з 14.05.1991 року по 09.02.2002 рік згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.07.1981 року;
період служби в армії з 05.05.1982 року по 23.05.1984 рік згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 05.05.1982 року та з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.07.1981 року.
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України від 16.12.1993 № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням 22.07.2024 за № 083850022508 відповідача повідомило його про те що відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, за наявності страхового стажу 30 років. Після перегляду пенсійної справи з урахуванням рішення суду страховий стаж особи складає 24 роки 2 місяці 10 днів. До страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1978 року по 15.07.1981 рік, періоди роботи з 16.07.1981 по 11.09.1981 рік, з 06.10.1981 року по 10.05.1982 рік, з 19.06.1984 року 24.12.1985 рік, з 28.10.1986 року по 27.08.1990 рік, з 31.08.1990 рік по 15.11.1990 рік, з 16.01.1991 року по 05.05.1991 рік, з 14.05.1991 року по 09.02.2002 рік згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.07.1981 року та період 05.05.1982 року по 23.05.1984 рік згідно військового квитка НОМЕР_2 від 05.05.1982 року, оскільки згідно п.2.23 Постанови № 22-1 від 25.11.2005 року «Про затвердження порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку пенсій) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає кваліфікований електронний підпис. Відповідно до наданих документів копію військового квитка та трудової книжки зарахувати до пенсійної справи не має можливості. Зобов'язання зарахувати зазначені періоди в рішенні суду відсутні. Стаж зараховано частково згідно уточнюючих довідок та реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (згідно рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року у справі № 280/475/24) у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач зазначає, що прийняте рішення за № 083850022508 від 22.07.2024 року є незаконним та відповідач зобов'язаний зарахувати спірні періоди, зазначені у військовому квитку та трудовій книжці, до страхового стажу позивача. Наявні в його трудовій книжці записи про спірні періоди були внесені до трудової книжки позивача у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58, і враховуючи норми Порядку № 63 тому не можуть викликати сумнівів у своїй достовірності га не потребують підтвердження іншими документами. Просив позов задовольнити.
Ухвалою судді від 19.08.2024 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві відповідно до якого зазначено, що відповідно до приписів Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5 до Порядку № 637). Отже, відповідач вважає, що правових підстав для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 16.07.1981 немає, оскільки записи не відповідають вимогам Інструкції № 58. Уточнюючі довідки про роботу, видані на підставі первинних документів, та відповідні довідки про реорганізацію позивачем не надано. Просить у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 23.12.2023 звернувся на офіційну електронну адресу до ГУ ПФУ у Запорізькій області із заявою про призначення пенсії.
Листом від 09.01.2024 за № 631-23007/Н-02/8-0800/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило, зокрема, наступне: «Враховуючи, що Ви звернулися в рамках Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян», для визначення права на призначення пенсії радимо скориставшись онлайн сервісами вебпорталу Пенсійного фонду України попередньо зареєструвавшись (https://portal.pfu.gov.ua) з використанням кваліфікаційного електронного підпису подати заяву на призначення пенсії з додаванням сканованих оригіналів документів, які повинні відповідати оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), у розділі «заява на призначення пенсії» з використанням кваліфікаційного електронного підпису або звернутися безпосередньо до будь - якого діючого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) на території України з заявою та повним пакетом документів...».
Позивач не погодившись з рішенням відповідача та з вимогою вчинити певні дії, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024, яке набрало законної сили 11.07.2024 , по справі № 280/475/24 позовну заяву задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1;
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняти до розгляду заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.12.2023 згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2024 у справі № 280/475/24 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишено без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №280/475/24 без змін.
Відповідно до положень статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини встановлені Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024, яке набрало законної сили 11.07.2024 , по справі № 280/475/24, не доказуються не доказуються при розгляді даної справи в силу положень статті 78 КАС України.
Надалі, рішенням про відмову у призначенні пенсії відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.07.2024 за № 083850022508 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на наступне.
Виконуючи рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року у справі № 280/475/24 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2024, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області була повторно розглянута заява позивача від 23.12.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням правових висновків суду.
Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, за наявності страхового стажу 30 років.
Відповідач у рішенні зазначив, що після перегляду пенсійної справи з урахуванням рішення суду страховий стаж особи складає 24 роки 2 місяці 10 днів.
До страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 01.09.1978 року по 15.07.1981 рік, періоди роботи з 16.07.1981 по 11.09.1981 рік, з 06.10.1981 року по 10.05.1982 рік, з 19.06.1984 року 24.12.1985 рік, з 28.10.1986 року по 27.08.1990 рік, з 31.08.1990 рік по 15.11.1990 рік, з 16.01.1991 року по 05.05.1991 рік, з 14.05.1991 року по 09.02.2002 рік згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.07.1981 року та період 05.05.1982 року по 23.05.1984 рік згідно військового квитка НОМЕР_2 від 05.05.1982 року, оскільки згідно п.2.23 Постанови № 22-1 від 25.11.2005 року «Про затвердження порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку пенсій) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає кваліфікований електронний підпис. Відповідно до наданих документів копію військового квитка та трудової книжки зарахувати до пенсійної справи не має можливості. Зобов'язання зарахувати зазначені періоди в рішенні суду відсутні. Стаж зараховано частково згідно уточнюючих довідок та реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (згідно рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі № 280/475/24) у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною першою статті 4 Закону №1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 року.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Судом досліджено трудову книжку ОСОБА_1 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.07.1981, у якій наявні відповідні записи, а саме:
- позивач був учнем у Запорізькому професійно-технічному училищі № 127 у період з 01.09.1978 року по 15.07.1981 року.
Окрім того ОСОБА_1 працював:
- у Запорізькому спеціалізованому управлінні «Електромонтаж» № 459 у період з 16.07.1981 року по 11.09.1981 року;
- у Запорізькій спеціалізованій автобазі № 16 у період з 06.10.1981 року по 10.05.1982 року;
- служив в армії з 05.05.1982 року по 23.05.1984 року;
- у Запорізькому обласному управлінні Міністерства автомобільного транспорту УРСР у період з 19.06.1984 року по 24.12.1985 року;
- у «Дослідний » завод КТІСМ» при Запорізькому конструкторсько-технологічному інституті сільськогосподарського машинобудування» 28.12.1985 року по 01.09.1986 року;
- у ««Дослідний » завод КТІСМ» при Запорізькому конструкторсько-технологічному інституті сільськогосподарського машинобудування» (на іншій посаді) у період з 01.09.1986 року по 21.10.1986 року;
- у Автомобільній колоні 2196-2 Запорізького автоуправління (Запорізьке автотранспорте підприємство 22354/Запорізьке автотранспортне підприємство 12354) у період з 28.10.1986 року по 27.08.1990 року;
- водієм у кооперативі «Праздник» у період з 31.08.1990 року по 15.11.1990 року;
- у Запорізькому виробничому об'єднанні «Моторобудівник» ім. 50-річчя Великої жовтневої соціалістичної революції у період з 16.01.1991 року по 05.05.1991 року;
- у Запорізькому АТП 12360 (Запорізькому автомобільному транспортно-експедиційному комбінаті НОМЕР_3 /Відкритому акціонерному товаристві Запорізький автомобільний транспортно-експедиційний комбінат 12360) з 14.05.1991 року по 09.02.2002 року;
- у ВАТ «ЕКСПОТРАНС» у період з січня 1998 року по січень 2002 року;
- у АТ «МОТОР СІЧ» у період з березня 2002 року по червень 2003 року;
- у ТОВ «ЕТАЛОН - 1» у період червня 2003 року;
- у ПРАТ «ОРЛАН-ТРАНС» у період з жовтня 2003 року по листопад 2003 року;
- у ТОВ «ОРЛАН-ТРАНС-ГРУП» (статус юридичної особи: порушено справу про банкрутство (санація) у період з липня 2003 року по січень 2004 року;
- у ТОВ «Елізіум» у період 01.06.2006 по 31.08.2006 роки;
- у ПРАТ «МУШКЕТІВСЬКА АВТОБАЗА» у період з квітня 2005 року по лютий 2006 року (м. Донецьк).
- у АТ «Мотор Січ» у період з 01.11.2006 по сьогодні.
Із наведених записів можливо встановити періоди, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах, місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.
Окрім того, вказане підтверджується наданими первинними документи, а саме:
- листом АТ «МОТОР СІЧ, з якого вбачається, що позивач був працевлаштований на підприємстві у періоди з 16.01.1991 року по 05.05.1991 року, з 13.03.2002 року до 02.06.2003 року, з 01.11.2006 року і дотепер;
- листом ТОВ «КТІСМ», , з якого вбачається, що позивач працював водієм 2 класу з 01.09.1986 року по 20.10.1986 року
- листом АТ «МОТОР СІЧ, з якого вбачається, що позивач був працевлаштований на підприємстві в Запорізькому виробничому об'єднанні «Моторобудівник» ім. 50-річчя Великої жовтневої соціалістичної революції (тодішня назва АТ «МОТОР СІЧ» у періоди з 16.01.1991 року по 05.05.1991 року;
-листом ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАВОД АГРОТЕХНІЧНИХ МАШИН, я якого вбачається, що позивач був працевлаштований на даному підприємстві у період з 28.12.1985 року по 31.08.1986 року.
Крім того, позивачем вжто інші можливі дії з метою підтвердження його страхового стажу та працевлаштування на вказаних вище підприємствах, а саме перстеником позивача було направлено адвокатські запити: від 14.11.2023 Начальнику Архівного управління ЗМР, надано відповідь, що документи стосовно працевлаштування позивача у період з 01.09.1978 по 01.01.2004 відсутні на зберіганні в архівному управління Запорізької міської ради, тому надати запитувані відомості немає можливості; від 14.11.2023 керівнику Державного архіву Запорізької області, на який було надано відповідь, що документи із підприємств, перелічених у адвокатському запиті, стосовно працевлаштування позивача, до Державного архіву Запорізької області не надходили, у зв'язку із чим, надати довідку для нарахування мені пенсії немає можливості; від 15.11.2023 керівнику ТОВ «АТП 12354», на який було надано відповідь, що в розпорядженні ТОВ «Автотранспортне підприємство 12354», яке змінило власника в 2021 році, немає архівних документів ПАТ «Автотранспортного підприємства 12354»; від 13.11.2023 у Директору ТОВ «ЕТАЛОН - 1», однак відповідь так і не було надано.
Окрім того, довідка ОК-5 від 03.11.2023 містить дані позивача щодо суми заробітку для обчислення пенсії, визначення страхового стажу, сплати страхових внесків за звітні роки з 1998 року по 2023 рік. Довідка ОК-7 від 03.11.2023 містить відомості про суми заробітної плати позивача, з якої сплачується єдиний соціальний внесок, та страховий стаж за звітні роки з 2011 року по 2023 рік.
Так на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та Іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення мене конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд констатує, що доводи відповідача для відмови позивачу у призначення пенсії «оскільки згідно п.2.23 Постанови № 22-1 від 25.11.2005 року «Про затвердження порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку пенсій) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додаються скановані копії оригіналів документів», є помилковими та необґрунтованими. Позивач склав і підписав заяву, долучив увесь пакет необхідних документів до неї (зокрема, сканований вигляд трудової книжки), скріпив цей файл своїм ЕЦП.
Крім того, Рішенням суду у справі № 280/475/24 суд прийшов до наступного «Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що подана позивачем заява не відповідає формі, визначеній Порядком, а тому така розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян», оскільки зміст поданої позивачем заяви очевидно дає змогу оцінити намір заявника, його вимоги та обґрунтування таких вимог. Про намір заявника свідчать також додані до заяви документи на підтвердження його права на призначення пенсії.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 в справі №537/3480/17 дійшов висновку про те, що зазначаючи про недотримання порядку звернення до Пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, суд апеляційної інстанції припустився формалізму, оскільки, по-перше, зі змісту заяви встановлено, що вона містить всю необхідну інформацію, що передбачена і заявою встановленого зразка, а по-друге, з огляду на відповідь УПФ, неналежне форма заяви не була підставою для відмови…
При цьому, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що зміст поданої позивачем заяви очевидно дає змогу оцінити намір заявника - призначення пенсії, його вимоги та обґрунтування таких вимог. Про намір заявника свідчать також додані до заяви документи на підтвердження його права на призначення пенсії».
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.
Відповідачем не спростовано те, що позивач у спірні періоди працював, а тому за даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за неналежне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Крім того, фактично позивачу вже вдруге відмовлено в призначені пенсії через невірну процедуру подачі заяви, що як вже було зазначено вище є помилковими доводами відповідача.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізький області про відмову в призначенні позивача пенсії за віком від 22.07.2024 року за № 083850022508 є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком від 23.12.2023 та доданих до неї документів, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1978 по 15.07.1981 та періоди роботи з 16.07.1981 по 11.09.1981 рік, з 06.10.1981 по 10.05.1982, з 19.06.1984 24.12.1985, з 28.10.1986 по 27.08.1990, з 31.08.1990 рік по 15.11.1990 рік, з 16.01.1991 по 05.05.1991, з 14.05.1991 по 09.02.2002 рік згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.07.1981, та період служби в армії з 05.05.1982 по 23.05.1984 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 05.05.1982 та з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.07.1981, що у сукупності дає право на призначення пенсії за віком (страховий стаж більше 30 років)
Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач набув пенсійного віку 06.09.2023 (60 років), а за призначенням пенсії звернувся 23.12.2023 (із пропуском трьохмісячного строк з дня набуття такого права), тому згідно із ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія йому мала бути призначена з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 23.12.2023.
Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу: період навчання з 01.09.1978 по 15.07.1981 та періоди роботи з 16.07.1981 по 11.09.1981 рік, з 06.10.1981 по 10.05.1982, з 19.06.1984 24.12.1985, з 28.10.1986 по 27.08.1990, з 31.08.1990 по 15.11.1990, з 16.01.1991 по 05.05.1991, з 14.05.1991 по 09.02.2002 рік згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.07.1981, та період служби в армії з 05.05.1982 по 23.05.1984 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 05.05.1982 та з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.07.1981, у зв'язку із чим призначити та виплатити позивачу пенсію за віком, відповідно до вимог ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 23.12.2023, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи з'ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Щодо вирішення питання розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку із розглядом судом цього позову.
За подання цього позову позивач сплатив судовий збір у сумі - 968,96 грн. (3028,00 грн. * 0,4 *0,8), який підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Вимоги позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. підлягають задоволенню частково з урахуванням наступного.
Згідно з п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України: «До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу».
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України: «Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави».
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України: «Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи».
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України: «Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами».
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України: «При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа».
Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі надавав, зокрема, адвокат Тивоненко Д.Р. на підставі ордеру від 13.01.2024 на надання правової допомоги, Договором № 03/11 від 03.11.2023 про надання правничої допомоги (далі - Договір), Додатком № 2 від 10.08.2024 до Договору, Актом № 2 від 12.08.2024 про надані послуги до Договору
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України: «Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою».
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України: «Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду».
На виконання вимог ч. 7. ст. 139 КАС України, адвокат та позивач домовились, що порядок сплати гонорару адвоката відбуваються у такому порядку і строки - безготівковий переказ або готівкою, протягом 30 (тридцяти) робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням по Справі.
Тобто, позивач отримує послуги адвоката протягом розгляду цієї справи у суді першої інстанції, що підтверджується відповідними доказами, у т.ч. актами наданих послуг, а зобов'язаний їх оплатити лише після набрання рішенням суду законної сили.
Правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу також підтверджується й судовою практикою у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20, від 02.10.2019 року у справі № 815/1479/18.
Суд зауважує, що у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Дослідивши подані докази суд доходить висновку, що з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), характеру спору у справі, розгляду справи у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 7000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139,241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.07.2024 № 083850022508 (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-б; код ЄДРПОУ: 20490012) про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу: період навчання з 01.09.1978 по 15.07.1981 та періоди роботи з 16.07.1981 по 11.09.1981 рік, з 06.10.1981 по 10.05.1982, з 19.06.1984 24.12.1985, з 28.10.1986 по 27.08.1990, з 31.08.1990 по 15.11.1990, з 16.01.1991 по 05.05.1991, з 14.05.1991 по 09.02.2002 рік згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.07.1981, та період служби в армії з 05.05.1982 по 23.05.1984 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 05.05.1982 та з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.07.1981, у зв'язку із чим призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до вимог ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 23.12.2023.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968, 96 грн. та витрати на правничу допомогу з розмірі 7000, 00 грн. грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова