29 жовтня 2024 року Справа № 160/24681/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю: представника позивача - Дрожак Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та Державної судової адміністрації України про залишення позовної заяви без розгляду та залучення до участі у справі третіх осіб по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
12.09.2024 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102, 00 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно, у вигляді базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року - 2270, 00 грн., на 01 січня 2022 року - 2 481, 00 грн., на 01 січня 2023 року - 2 684, 00 грн., на 01 січня 2024 року - 3 028, 00 грн. з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та матеріальної допомоги за 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік та 2024 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно.
17.09.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
23.09.2024 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну відповідно до якого вказано на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
03.10.2024 року від Державної судової адміністрації України надійшла заява відповідно до якої вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з даним позовом, у спорах, пов'язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, у тому числі щодо спорів про належні до виплати суми заробітної плати (грошового забезпечення) та інші виплати, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби, встановлюється місячний строк. Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин. Таким чином, відповідач вважає, що строк звернення до суду позивачем пропущений.
Також, у заяві від 03.10.2024 року Державною судовою адміністрацією України заявлено клопотання про залучення до участі у справі Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в обґрунтування якого зазначено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Отже, функціонування судової влади прямо залежить від наявності затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України на відповідний рік. Міністерство фінансів України доводить до головних розпорядників коштів державного бюджету інструкції з підготовки бюджетних пропозицій та орієнтовні граничні показники видатків державного бюджету. Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України. Таким чином, під час формування бюджетного запиту головні розпорядники бюджетних коштів здійснюють обрахунки своїх потреб з суми, яку доведено Міністерством фінансів України до відома. У цій сумі вже закладено розмір прожиткового мінімуму на відповідний рік.
15.10.2024 року у підготовчому судовому засіданні надано позивачу час для підготування письмових пояснень з приводу заяви Державної судової адміністрації України про залучення третіх осіб та посилань відповідачів відносно строку звернення до суду, у зв'язку з чим оголошено перерву у підготовчому провадженні.
23.10.2024 року від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що позивач має право, як професійний суддя, на належний рівень матеріального забезпечення, і таке право не може бути апріорі обмежено будь-яким строком. Доводи відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду, є необґрунтованими, оскільки щонайменше до 19 липня 2022 року Кодекс Законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Раніше дізнатися про порушення своїх прав позивач не міг, оскільки ТУ ДСА фактично не визнають того, що виплата суддівської винагороди проводиться з порушеннями, вони цього не афішують, не повідомляли позивача про це письмово, не вказували у розрахункових листках що існує недоплата, тож довідатись про порушення своїх прав за умови, коли відповідачі не визнають такі порушення, вкрай складно. Також, проти залучення третіх осіб позивач заперечує, оскільки Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України не є розпорядниками бюджетних коштів щодо виплати суддівської винагороди. Запит на обсяги фінансування робить саме ДСА, тобто відповідач, на початку бюджетного року, тож саме до їх компетенції віднесено повноваження з виплати винагороди судді. А Міністерство фінансів України є лише центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну бюджетну політику і виконує координаційну функцію між органами. Виплата винагороди здійснюється суддям безпосередньо з рахунків ТУ ДСА, тому спірні правовідносини не впливають на обсяг та зміст прав і обов'язків Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України, що виключає їх участь як третьої особи по справі. Тому позивач повністю заперечує проти залучення третіх осіб до участі у справі.
29.10.2024 року у підготовчому судовому засіданні відповідачі належним чином повідомлені про дату, час та місце не з'явились, в прохальній частині відзиву на позовну заяву, відповідачем-1 заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Представник позивача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду та залучення до участі у справі третіх осіб, при цьому посилаючись на доводи наведені у додаткових поясненнях.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи доводи сторін та вирішуючи фактично клопотання відповідачів про залишення позову без розгляду, з підстав того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).
Так, у п.2.1. мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи №280/6779/22, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин.
В цій частині справи також слід врахувати вказані у пунктах 44-45 постанови Верховного Суду у справі №280/6779/22 висновки про подовження на підставі пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Так, предметом оскарження є зокрема бездіяльність відповідача, щодо виплати суддівської винагороди у належному розмірі.
Суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Верховний Суд у постанові від 01.04.2021 у справі №280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Також, визначення терміну «триваюче правопорушення» надано у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №242/924/17, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2022 у справі №140/1770/19. Відповідно до позиції Верховного Суду у справі №242/924/17, «триваюче» правопорушення це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом.
Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом певного проміжку часу. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Аналогічне визначення триваючому правопорушенню викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №464/2638/17. Верховний Суд у постанові від 25.11.2021 у справі №826/6064/17 встановив, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) по відношенню до позивача.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 17.11.2021 у справі №554/10413/15-а зазначив, що триваюче правопорушення повинне бути припинено та усунуто на майбутнє. З огляду на це, строк звернення до суду не застосовується до вимог, спрямованих на захист від триваючого порушення.
У постанові від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005 Верховний Суд наголосив на тому, що бездіяльність на відміну від дії не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим, неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Крім того, логічним, також, є висновок, що застосування тримісячного строку до порушень нарахування та виплати належної суми заробітної плати, не має значення під час продовження трудових відносин до їх завершення, з огляду на встановлений статтею 233 КЗпП України, початок перебігу такого строку, також, з моменту повного розрахунку при звільненні працівника, в тому числі, щодо належних сум заробітної плати за минулі періоди, протягом всього часу перебування у трудових відносинах із відповідачем.
Щодо клопотання відповідача-2 про залучення третіх осіб, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Згідно з частиною четвертою статті 49 КАС України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Частиною п'ятою статті 49 КАС України встановлено, що про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
З аналізу наведених норм статті 49 КАС України слідує, що підставою для залучення особи до участі у справі як третьої особи є наявність реальної можливості впливу рішення суду, яке буде ухвалене за результатами розгляду такої справи, на права чи обов'язки такої особи, при цьому суду слід чітко встановити на які саме права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Заявником жодним чином не обґрунтовано, яким чином рішення суду, що буде ухвалено у цій справі, може вплинути на права, законні інтереси та обов'язки Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України.
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачем та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області, а також Державною судовою адміністрацією України, на яких законом покладено обов'язок фінансування та виплати позивачу суддівської винагороди.
Водночас відносини між відповідачами та Міністерством фінансів України і Кабінетом Міністрів України щодо надання бюджетних асигнувань, затвердження і виконання кошторису тощо за своєю правовою природою є бюджетними правовідносинами, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), та які безпосередньо не стосуються спірних правовідносин і не впливають на виконання рішення суду за результатом розгляду цього спору.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що у задоволенні клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, слід відмовити.
Керуючись статтями 49, 119, 121, 122, 248 КАС України, суд,
У задоволенні клопотань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та Державної судової адміністрації України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
У задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залучення третіх осіб - відмовити.
Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та окремо оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 05.11.2024 року.
Суддя М.В. Дєєв