04 листопада 2024 рокуСправа №160/20096/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (далі - відповідач), в якій позивач просить:
-визнати неправомірними дії відповідача Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (ЄДРПОУ 14316899) щодо ненарахування та невиплати втрати частини грошових доходів позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у зв'язку з порушенням строків їх виплати;
-зобов?язати відповідача Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (ЄДРПОУ 14316899) нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-11 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на суму виплати компенсації за недоотримане речове майно за період з 31.07.2023 року по 07.06.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» та з 31.07.2023 його було виключено зі списків особового складу установи, усіх видів забезпечення. Однак повного розрахунку не було проведено, а саме: невчасно виплачена компенсація за неотримане за час проходження служби речове майно. Остаточна виплата компенсації за неотримане речове майно була проведена лише 07.06.2024, тобто з порушенням строків, що складає 11 місяців з моменту звільнення. 18.06.2024 позивач звернувся з письмовим зверненням до відповідача щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159. Однак звернення відповідачем було проігноровано. Позивач зазначає, що основною умовою для виплати громадянину компенсації згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 є порушенням встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією, добровільно чи на виконання рішення суду, у зв'язку з чим просить задовольнити позовній вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/20096/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому заперечує проти позовних вимог, зважаючи на наступне. Позивач проходив службу в Державній кримінально - виконавчій службі України з 04.11.1999 по 31.07.2023. На підставі наказу від 26.07.2023 №227/ОС-23 позивачу була оформлена Довідка №32 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок установи грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 23217,46 грн. (з урахуванням утримань військового збору), було повністю виплачено. Відповідач вказує, що з пунктом 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення. Разом з цим, даним Порядком не врегульовано питання, щодо строків виплати даної компенсації. Натомість, зазначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується після звільнення зі служби та на підставі особистої заяви з проханням оформити довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та провести нарахування та виплату даної компенсації. Таким чином, виплата грошової компенсації позивачу за неотримане в період служби речове майно особистого користування у день звільнення - 31.07.2023 неможлива. Відповідно, невиплата ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування, не може вважатись, як не проведення з позивачем повного розрахунку при звільнені. Відповідно до статті 1 Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру Грошова компенсація за неотримане речове майно має разовий характер і виплачується після звільнення зі служби та на підставі особистої заяви у зв'язку із неотриманням особою речового майна на день звільнення, отже не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Зазначене додатково свідчить про те, що виплата даної компенсації не може підпадати під дію та бути підставою для застосування ст.116 КЗпП України. Отже, виплата компенсації за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), а тому підстави для задоволення позовної заяви немає.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України (ID-картка) № НОМЕР_2 , виданого 24.08.2023, орган, що видав 5112; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач проходив службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)».
Згідно з витягом з наказу Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 26.07.2023 №227/ОС-23 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника УВП з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення установи, звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) - з 31.07.2023.
Зі змісту наведеного наказу вбачається, що питання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна вирішено не було.
Перерахування відповідачем коштів, як грошової компенсації за неотримане речове майно на картковий рахунок позивача здійснено 10.05.2024 у сумі 16110,81грн. та 07.06.2024 у сумі 6674,85 грн., відповідно до виписок по картковому рахунку.
17.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за недоотримане речове майно відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Відповіді відповідача на зазначену заяву матеріали справи не містять.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за неотримане речове майно, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Статтею 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, який враховується судом згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)» та його звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) - з 31.07.2023.
При звільненні зі служби питання виплати грошової компенсації за неотримане речове майно не вирішено. Перерахування відповідачем грошової компенсації за неотримане речове майно на картковий рахунок позивача здійснено 10.05.2024 у сумі 16110,81грн. та 07.06.2024 у сумі 6674,85 грн.
Обґрунтовуючи протиправність дій відповідача у спірних правовідносинах, позивач наполягає, що остаточна виплата компенсації за неотримане речове майно була проведена лише 07.06.2024, а не в день звільнення, тобто з порушенням строків, що складає 11 місяців з моменту звільнення, а відтак він має право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159.
Однак, такі доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації згідно із Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у випадку, якщо такі виплати не мають разового характеру.
Суд зазначає, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу частини, при цьому умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби, що у сукупності обумовлює її разовий характер.
За таких обставин, компенсація вартості за неотримане речове майно не є доходом у розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки має іншу правову природу, а також разовий характер.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що правових підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за неотримане речове майно відповідно до Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159 у відповідача не було.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (код ЄДРПОУ 143168899, місцезнаходження: 50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд.2) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова