65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"30" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2080/24
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу № 916/2080/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідачів:
1) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),
2) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ),
про стягнення 182 797,37 грн;
представники сторін:
від позивача - Трепшина К.О. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - не з'явився,
Позивач, Фізична особа-підприємець Олексюк Сергій Леонідович, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 (відповідач-1) та ОСОБА_2 (відповідач-2), в якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Договором поставки № СТБ-13575/01/20 від 13.01.2020 у розмірі 182 797,37 грн.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань за Договором поставки № СТБ-13575/01/20 від 13.01.2020.
Позивач вказує, що в період з 17.01.2020 по 17.08.2020 поставив відповідачу-1 товар на загальну суму 182 797,37 грн, в той час як відповідач-1, всупереч взятих на себе зобов'язань, не здійснювала грошових переказів на банківський рахунок позивача в якості оплати за поставлений товар. Також зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 за Договором поставки, 13.01.2020 року між ОСОБА_2 , як поручителем, ФОП ОСОБА_3 та ФОП Ткаченко Мариною Василівною було укладено Договір поруки № ПСТБ-13575/01/20, згідно якого відповідач-2 зобов'язалася відповідати перед ФОП Олексюком С.Л. за виконання ФОП Ткаченко М.В. своїх зобов'язань, що виникли за Договором поставки № СТБ-13575/01/20 від 13.01.2020.
Ухвалою від 14.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2080/24, яку з урахуванням клопотання позивача вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.06.2024, запропоновано відповідачам подати відзиви на позовну заяву, а також заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено відповідні строки на подання заяв.
22.05.2024 представник позивача звернувся до суду із заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 04.06.2024.
03.06.2024 представник відповідача-1 звернувся до суду із заявою про надання доступу до електронної справи та про відкладення судового засідання для забезпечення можливості подання відзиву на позовну заяву.
05.06.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прийняття участі у судовому засіданні за сімейними обставинами.
В подальшому судове засідання неодноразово відкладалось.
12.08.2024 від представника відповідача-1 до суду надійшли письмові пояснення по справі. У поданих поясненнях йдеться про те, що між позивачем та відповідачем-1 до введення воєнного стану в Україні існували договірні відносини за Договором поставки № СТБ-13575/01/20 від 13.01.2020, за умовами якого позивач поставляв відповідачу-1 товари будівельного призначення, що реалізовувались кінцевим покупцям в належному відповідачу-1 магазині у м. Каховка Херсонської області. У поясненнях представник відповідача-1, посилаючись на п. 2.4. Договору поставки, зазначає, що на його думку, у зв'язку із не оплатою відповідачем-1 поставленого товару більше 20 (двадцяти) банківських днів, на 21 (двадцять перший) банківський день у відповідача-1 виникло зобов'язання щодо повернення поставленого товару замість зобов'язання з оплати. Вважає відсутніми підстави для пред'явлення вимоги щодо стягнення простроченої оплати товару та водночас вказує, що наразі існують підстави для пред'явлення вимоги щодо зобов'язання повернути поставлений неоплачений товар. Разом з тим, зазначає, що з самого початку війни та до сьогоднішнього дня відповідач-1 у зв'язку з тимчасовою окупацією Каховського району Херсонської області не має доступу до належного їй магазину та товару, а після деокупації виникне можливість повернути позивачу поставлений товар.
Крім цього, представник відповідача-1 надав контррозрахунок суми заборгованості. За його розрахунком загальна сума вартості поставленого товару за видатковими накладними, копії яких додані до позовної заяви, складає 92 483,53 грн.
Також, представник відповідача-1 у своїх письмових поясненнях зазначив, що більша частина поставленого позивачем товару є оплаченою, однак відсутня можливість надати докази такої оплати у зв'язку з тимчасовою окупацією Каховського району Херсонської області.
22.08.2024 від представника позивача до суду надійшли додаткові письмові пояснення по справі, в яких було вказано про допущення технічної помилки при складанні позовної заяви, що призвело до зазначення неправильної ціни позову. У письмових поясненнях представник позивача зауважила, що ціна позову визначається із загальної вартості поставленого та неоплаченого товару та складає 92 483,53 грн. Просила врахувати допущену технічну помилку та позовну заяву задовольнити повністю, враховуючи зміну розміру позовних вимог. Крім того, просила не враховувати письмові пояснення представника відповідача-1, які вважає відзивом на позовну заяву, що поданий з пропуском строку.
У судовому засіданні 30.10.2024 представник позивача просила задовольнити позовні вимоги з урахуванням поданих нею письмових пояснень щодо помилки в розрахунку ціни позову.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, явку повноважних представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
З урахуванням вищевикладеного, суд виснував про можливість відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Щодо клопотання представника позивача про врахування судом зменшення розміру позовних вимог, яке заявлено у письмових поясненнях (вх. № 30872/24 від 22.08.2024), суд зазначає наступне.
За приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, провадження у цій справі було відкрито ухвалою суду від 14.05.2024, справу було вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, про що клопотав сам позивач. Станом на час звернення представником позивача із клопотанням про врахування судом зменшення розміру позовних вимог у справі вже відбулось декілька судових засідань (05.06.2024, 08.07.2024, 31.07.2024).
Відтак, відповідне клопотання суд з урахуванням приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України залишив без задоволення, оскільки воно було подано з пропуском процесуального строку, а справу суд розглядав, виходячи із первісно заявлених позивачем вимог про стягнення солідарно з відповідачів 182 797,37 грн.
28.10.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд вважає необхідним також зазначити, що частиною 4 статті 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.50, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд зазначає, що справу було розглянуто в розумний строк.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
13.01.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Олексюком Сергієм Леонідовичем як постачальником та Фізичною особою-підприємцем Ткаченко Мариною Василівною як покупцем укладено Договір поставки № СТБ-13575/01/20 (далі - Договір поставки), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар в асортименті, кількості та номенклатурі у відповідності з накладними, які є невід'ємною частиною Договору.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов'язань. Строк дії цього Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не надасть письмового повідомлення іншій стороні про свій намір змінити або припинити дію цього Договору щонайменше за 3 місяці до дати закінчення терміну дії. Повідомлення про припинення дії цього Договору має надаватися у письмовій формі цінним листом на поштову та юридичну адресу сторони (п. п. 6.1., 7.1. Договору поставки).
Відповідно до п. 1.2. Договору поставки право власності на товар переходить до покупця в момент його передачі покупцю (представнику покупця).
Ціна за одиницю товару та загальна вартість кожної партії товару визначається у накладній, яка є невід'ємною частиною цього Договору. Загальна вартість Договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма накладними (п. 2.1 Договору поставки).
Згідно з п. 2.2. Договору поставки оплата за товар здійснюється покупцем з відстрочкою платежу на 20 (двадцять) банківських днів з моменту поставки товару за накладною.
Відповідно до п. 2.4. Договору поставки у випадку не оплати товару протягом 20-ти (двадцяти) банківських днів, товар має бути повернуто протягом 5 (п'яти) календарних днів постачальнику силами та за рахунок покупця. Постачальник зменшує суму заборгованості покупця на вартість повернутого неоплаченого товару. За письмовою згодою постачальника термін оплати за товар може бути продовжено на наступні 20 (двадцять) банківських днів.
Відповідно до умов п. п. 3.1., 3.5. Договору поставка товару здійснюється на умовах EXW (склад постачальника) - м. Дніпро згідно правил Інкотермс-2010. Обов'язок постачальника по поставці товару вважається виконаним у момент передачі партії товару покупцю або перевізнику. Після отримання товару, покупець підписує накладну та направляє цінним листом на поштову адресу постачальника протягом 3 (трьох) календарних днів.
Пунктом 7.2. Договору поставки передбачено, що виконання цього Договору може бути забезпечено Договором поруки, Договором застави.
13.01.2020 року між ОСОБА_2 як поручителем, ФОП Олексюком Сергієм Леонідовичем як кредитором та ФОП Ткаченко Мариною Василівною було укладено Договір поруки № ПСТБ-13575/01/20 (далі - Договір поруки), відповідно до п. 1.1 якого поручитель, зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань, що виникли за Договором поставки № СТБ-13575/01/20 від 13.01.2020 року (Основний договір), укладеним між кредитором і боржником.
Поручитель відповідає за боржника у обсязі, визначеному Договорами поруки, за умови невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за Основним договором та додатками до нього. Поручитель відповідає за виконання боржником своїх обов'язків за Основним договором та додатками до нього, які існують на момент укладення Договору або будуть укладені в майбутньому, в тому числі за відшкодування боржником збитків та за сплату ним неустойки, штрафу, пені, передбачених Основним договором. (п. 1.2, 2.1 Договору поруки).
У разі порушення строків виконання боржником своїх зобов'язань за Основним договором, кредитор має право протягом п'яти років від дня настання строку виконання основного зобов'язання пред'явити вимогу до поручителя про виконання ним основного зобов'язання за боржника (п. 3.5 Договору поруки).
Пунктом 4.1 Договору поруки передбачено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до п.4.2 Договору поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання.
Пунктом 6.1 Договору поруки передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє протягом п'яти років із дня підписання, але не довше дії Основного договору.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач-1 - ОСОБА_1 припинила здійснювати підприємницьку діяльність (дата запису: 02.08.2023; номер запису: 2005000060005006971; підстава: власне рішення).
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач-1 прийняла товар на загальну суму 92 483,53 грн за наступними видатковими накладними:
- № БТ-000000298317 від 17.01.2020 на суму 12 870,26 грн (а.с. 20);
- № БТ-000000301478 від 27.01.2020 на суму 2 006,21 грн (а.с. 24);
- № БТ-000000302623 від 29.01.2020 на суму 4 025,54 грн (а.с. 21);
- № БТ-000000305247 від 05.02.2020 на суму 3 011,16 грн (а.с. 19);
- № БТ-000000305313 від 05.02.2020 на суму 4 041,77 грн (а.с. 28);
- № БТ-000000309055 від 17.02.2020 на суму 8 116,18 грн (а.с. 30);
- № БТ-000000309061 від 17.02.2020 на суму 3 880,70 грн (а.с. 26);
- № БТ-000000314449 від 27.02.2020 на суму 2 365,39 грн (а.с. 29);
- № БТ-000000351932 від 21.05.2020 на суму 5 029,12 грн (а.с. 25);
- № БТ-000000362109 від 05.06.2020 на суму 2 797,17 грн (а.с. 27);
- № БТ-000000373843 від 24.06.2020 на суму 16 347,56 грн (а.с. 34);
- № БТ-000000381418 від 07.07.2020 на суму 4 956,82 грн (а.с. 32);
- № БТ-000000391868 від 23.07.2020 на суму 6 634,39 грн (а.с. 31);
- № БТ-000000397854 від 04.08.2020 на суму 6 584,58 грн (а.с. 33);
- № БТ-000000404801 від 17.08.2020 на суму 6 046,15 грн (а.с. 35);
- № БТ-000000404798 від 17.08.2020 на суму 3 770,53 грн (а.с. 34-а).
У зв'язку з залишенням без задоволення клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог, про що судом зазначалось раніше по тексту рішення, предметом позову є вимога про солідарне стягнення з відповідачів 182 797,37 грн заборгованості за Договором поставки № СТБ-13575/01/20 від 13.01.2020.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог у даній справі, господарський суд виходить з наступного.
У статті 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем-1 виникли правовідносини, притаманні для договорів купівлі-продажу та поставки, що випливає, зокрема, з п. 1.2. Договору поставки, згідно з яким право власності на товар переходить до покупця в момент його передачі покупцю.
Згідно зі ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями частини ч. 1 ст. 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки обов'язок покупця полягає в оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов'язок продавця (постачальника) - у передачі товару.
Статтею 662 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного Кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до ст. 554 Цивільного Кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ч. 1 ст. 543 Цивільного Кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Як встановлено судом в процесі дослідження наявних у матеріалах справи доказів, позивач на виконання Договору поставив відповідачу-1, а остання прийняла товар на загальну суму 92 483,53 грн.
Доказів оплати товару матеріали справи не містять.
Наявність вказаної заборгованості відповідач-1 не спростувала, доказів її сплати на користь позивача до матеріалів справи не надала.
Стосовно доводів представника відповідача-1 про відсутність підстав для стягнення заборгованості та водночас наявність, на його переконання, підстав для пред'явлення вимоги про повернення неоплаченого товару, суд зазначає наступне.
Так, пунктом 2.4. Договору поставки передбачено, що у випадку не оплати товару протягом 20-ти (двадцяти) банківських днів, товар має бути повернуто протягом 5 (п'яти) календарних днів постачальнику силами та за рахунок покупця. Постачальник зменшує суму заборгованості покупця на вартість повернутого неоплаченого товару. За письмовою згодою постачальника термін оплати за товар може бути продовжено на наступні 20 (двадцять) банківських днів.
Втім, з умов Договору не випливає обов'язку позивача вимагати повернення неоплаченого товару. Натомість, п. 2.4. Договору передбачає обов'язок відповідача-1 повернути своїми силами та за власний рахунок товар, який покупець не оплатив у встановлений п. 2.2. Договору строк.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 не повернув отриманий за накладними товар та відповідно позивач не має обов'язку зменшувати суму заборгованості.
Разом з тим, як вже було зазначено судом, відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до усталеної судової практики зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.
Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного Кодексу України) виникає з моменту його прийняття.
Втім, в Договорі поставки сторони узгодили строк оплати товару, а саме пунктом 2.2. Договору визначено, що оплата за товар здійснюється покупцем з відстрочкою платежу на 20 банківських днів з моменту поставки товару за накладною.
Відтак, строк оплати товару, поставленого відповідачу-1, настав за кожною з накладних, які містяться в матеріалах справи.
За встановлених судом обставин цієї справи, які свідчать про укладення між позивачем та відповідачем-1 Договору поставки № СТБ-13575/01/20 від 13.01.2020, поставку позивачем та прийняття відповідачем товару на загальну суму 92 483,53 грн, підписання сторонами накладних на поставку товару, які є первинними документами бухгалтерського обліку, засвідчують факт господарських операцій з поставки товару та строк оплати за якими настав, а також з урахуванням укладення між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 Договору поруки № ПСТБ-13575/01/20 від 13.01.2020, за яким відповідач-2 зобов'язалася відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань, що виникли за Договором поставки № СТБ-13575/01/20 від 13.01.2020, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 92 483,53 грн заборгованості.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.
Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів - по 612,79 грн на кожного.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення 182 797,37 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 92 483,53 грн заборгованості.
3. У задоволенні решти позову - відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 612,79 грн витрат зі сплати судового збору.
5. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 612,79 грн витрат зі сплати судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 30 жовтня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 04 листопада 2024 р.
Суддя Р.В. Волков