65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" жовтня 2024 р. м. Одеса Справа № 916/390/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.
при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Банаса Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, буд. 83/85, код ЄДРПОУ 44162529)
про стягнення 254932,24 грн., -
за участю учасників справи:
від позивача: Явченко Д.В., діє в порядку самопредставництва
від відповідача: Чабан О.О., адвокат, діє на підставі ордеру
від третьої особи: не з'явився
Суть спору: Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Банаса Володимира Володимировича про стягнення 254932,24 грн. безпідставно збережених коштів.
Позовні вимоги Одеської міської ради обґрунтовані тим, що відповідач, будучи власником об'єкту нерухомого майна, використовував земельну ділянку без належним чином оформленого права користування, що мало наслідком неотримання її власником (позивачем) доходів у вигляді орендної плати.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/390/24; розглядати справу вирішено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; залучено Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; роз'яснено учасникам справи, що відповідно до ч.4 ст. 250, ч.7 ст. 252 ГПК України заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має право подати в строк для подання відзиву; клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін позивач має право подати в строк не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу та третій особі - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; запропоновано позивачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу та третій особі; запропоновано залученій третій особі надати суду пояснення третьої особи в порядку ст. 179 ГПК України.
19.02.2024 за вх.№6708/24 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях третя особа просить суд задовольнити позовні вимоги та вказує, зокрема, що відповідач, як фактичний користувач спірної земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею.
10.05.2024 за вх.№18933/24 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд постановити ухвалу про розгляд справи №916/390/24 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 13.05.2024 здійснено перехід розгляду справи №916/390/24 зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи №916/390/24 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 30.05.2024 о 12:50. Ухвалою суду від 30.05.2024 відкладено підготовче засідання на 20.06.2024 о 12:45.
20.06.2024 за вх.№24174/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який судом прийнято до розгляду, та клопотання про поновлення строків на подання відзиву, яке судом у протокольній формі задоволено. У поданому відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та вказує, зокрема, наступне:
- з матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником нежитлової одноповерхової будівлі, об'єкта нежитлової нерухомості загальною площею 96,7 кв.м, будівлі літ. “А» за адресою: м. Одеса, вул. Коровицького професора, буд. 4, однак доказів, що в період з 24.02.2022 по 23.10.2023 відповідач фактично користувався земельною ділянкою під зазначеним нерухомим майном, не надано; фактичне використання майна виявлено третьою особою - Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради - при здійсненні обстеження, проте в матеріалах справи відсутні акти, протоколи, які б фіксували факт фактичного користування та/або цільового чи не цільового використання земельної ділянки, кадастровий номер 5110137600:70:012:0036, саме відповідачем;
- відповідач ставить під сумнів можливість застосування ставки 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки цільове використання “Автообслуговування (СТО)» позивачем не доведено належними та допустимими доказами; ініціатива у розробці та укладенні договору оренди земельної ділянки виходить від орендодавця; згідно з цим, усі дії особи, котра має інтерес в укладенні договору оренди земельної ділянки, перебувають в залежності від дій орендодавця; відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням укласти у відповідності до норм чинного законодавства договір оренди земельної ділянки комунальної власності, який би визначав усі істотні умови орендних відносин, однак позивач проявив бездіяльність та протиправно зволікав у вчиненні дій, направлених на укладення договору оренди; згідно Переліку фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 №1267-VI, відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, цільове використання якої “Автообслуговування (СТО)» - становить 5%; саме цю ставку від нормативної грошової оцінки при розрахунку суми до стягнення застосовано позивачем; згідно витягу з ДЗК, що наявний в матеріалах справи, код цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 5110137600:70:012:0036 - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку); наведене свідчить, що при здійсненні розрахунку та за відсутності договору, який встановлював би інше, може бути застосовано базову ставку 3% від нормативної грошової оцінки, що відповідатиме Переліку фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі, затвердженого рішенням ОМР від 20.09.2011 №1267-VI;
- із заявленого позивачем розрахунку вбачається, що визначення розміру збережених коштів за 2022 та 2023 роки здійснено останнім не обґрунтовано; в основу розрахунку позивачем покладено розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки: за 2022 рік - 1688,885,58 грн; за 2023 рік - 1942218,42 грн.; в той час як нормативно грошова оцінка підтверджена у сумі 1535350,53 грн. згідно витягу із технічної документації від 03.02.2020; у разі відсутності відповідних вихідних даних, якими була нормативна грошова оцінка у 2022 та 2023 роках, а отримання відповідного витягу передбачало певні матеріальні та часові межі для позивача, слід відмовити в задоволенні позовних вимог із причини необґрунтовано визначеного розміру суми стягнення; з урахуванням вищезазначеного, розрахунок безпідставно збережених коштів за 2022 та 2023 роки здійснено позивачем самостійно, без врахування відомостей щодо нормативно грошової оцінки, зазначених у витягу із технічної документації від 03.02.2020, інших витягів матеріали справи не містять; отже, позивачем при здійсненні розрахунку безпідставно застосовано більший розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2022 та 2023 рік;
- при здійсненні розрахунку безпідставно набутих коштів, позивач не врахував рішення ОМР від 29.06.2022 №969-VIII, згідно з п.2 якого на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів після припинення чи скасування його дії в установленому порядку за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24 лютого 2022 року, орендарям (за виключенням орендарів, вказаних у пункті 1 цього рішення, та орендарів єдиних майнових комплексів) орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договорами оренди (з урахуванням її індексації); за цих обставин розрахунок обґрунтованої суми, яку позивач міг отримати в якості орендної плати за користування земельною ділянкою у період з 24.02.2022 по 31.10.2023, однак не отримав, має здійснюватися з урахуванням вищевказаного рішення міської ради в частині нарахування орендної плати у період дії воєнного стану у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати; оскільки підставою позову Одеської міської ради є факт недоотримання доходів у вигляді орендної плати (у тому числі за період дії воєнного стану), то відповідач вважає обов'язковим застосування до спірних правовідносин положень п.2 рішення ОМР від 29.06.2022 року №969-VIII, яким визначено порядок нарахування орендної плати у період воєнного стану.
У підготовчому засіданні 20.06.2024 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 177 ГПК України про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів та в порядку ст. 183 ГПК України про відкладення підготовчого засідання на 19.07.2024 о 10:45.
28.06.2024 за вх.№25153/24 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду. У поданій відповіді на відзив позивач вказує, зокрема, наступне:
- нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення; наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований; так, ФОП Банасу В.В. з 25.05.2018 належить нежитлова одноповерхова будівля площею 96,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (рнонм: 1562291251101); підставою для державної реєстрації права власності за ФОП Банасом В.В. стало укладення договорів купівлі-продажу від 27.12.2017 за №3423 та №3424, отже, ФОП Банас В.В. є власником нерухомого майна, але право користування земельною ділянкою під його майном не оформлено, тобто ФОП Банас В.В. користується земельною ділянкою за фактичним розміщенням на ній нерухомого майна; таким чином, у спірний період відсутні належним чином оформлені договірні відносини щодо спірної земельної ділянки, а отже, ФОП Банас В.В. використовує земельну ділянку без достатньої правової підстави;
- до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України; таким чином, обов'язок ФОП Банаса В.В. сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого факту користування спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави і не залежить від того, чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею;
- так, рішенням Одеської міської ради від 29.06.2016 №756-VII затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, яка застосовується з 01.01.2017; з 01.01.2017 до теперішнього часу нормативна грошова оцінка земель м. Одеси не змінювалася, а тому при поданні позовної заяви позивач правомірно покладався на відомості, які містяться у витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки міста Одеси від 03.02.2020 №414; розмір нормативної грошової оцінки у вказаному витягу здійснено виключно з дотриманням встановлених законодавством умов уповноваженим на те органом; доказів протилежного матеріали справи не містять; враховуючи зазначене, Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради правомірно розраховано розмір безпідставно збережених ФОП Банасом В.В. коштів за користування відповідною земельною ділянкою за спірний період, розрахунок є вірним, здійснений з урахуванням вимог законодавства, а кошти, заявлені до стягнення, підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі;
- рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII, зі змінами, внесеними рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022 №987-VIII, не стосується земельних правовідносин; так, дане рішення прийнято на підставі Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні», “Про правовий режим воєнного стану», з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 №64 “Про введення воєнного стану в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану»; дана постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» регулює відносини оренди державного та комунального майна та прийнята на підставі Закону України від 01.04.2022 №2181-IX “Про внесення змін до Закону України “Про оренду державного та комунального майна», однак неможливість застосування даного рішення у земельних правовідносинах підтверджується тим, що положення рішення не відповідає законодавству, зокрема, Податковому кодексу України, яким не передбачено звільнення від земельного податку або орендної плати.
19.07.2024 за вх.№27549/24 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які прийнято судом до розгляду та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих запереченнях відповідач вказує, зокрема, наступне:
- відповідач не заперечує факт використання земельної ділянки, однак не погоджується із розрахунком позивача, зокрема, із застосуванням ставки 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; при розрахунку безпідставно збережених коштів має бути застосовано відсоткову ставку 3% від нормативної грошової оцінки згідно категорії та цільового призначення земельної ділянки, що відповідає Переліку фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 №1267-VI;
- застосування позивачем при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів відсоткової ставки 5% є необґрунтованим, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного цільового використання земельної ділянки для Автообслуговування (СТО); на думку відповідача, лист Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 02.11.2023 не може бути належною підставою для застосування позивачем до спірних правовідносин ставки 5% від нормативного-грошової оцінки; згідно з рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 №6762-VI для землекористувачів (юридичні та фізичні особи), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою, за винятком платників, зазначених у п.4-8, встановлюється ставка земельного податку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки;
- у позовній заяві та у відповіді на відзив позивачем жодним чином не обґрунтовано звідки та на підставі чого нормативно грошова оцінка за 2022 рік визначена у розмірі 1688885,58 грн., а за 2023 рік - у розмірі 1942218,42 грн., в той час як згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.02.2020 нормативна грошова оцінка земельної ділянки: 5110137600:70:012:0036 становить 1535350,53 грн.; при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
У підготовчому засіданні 19.07.2024 судом у протокольній формі винесено ухвалу у порядку ст. 185 ГПК України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.09.2024 о 13:45.
11.09.2024 за вх.№33132/24 до суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі за відсутністю предмету спору та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 12.09.2024 відкладено розгляд справи на 04.10.2024 о 12:00.
27.09.2024 за вх.№35344/24 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому позивач повідомляє про сплату відповідачем заборгованості, заявленої до стягнення у даній справі, не заперечує проти закриття провадження у справі та просить суд повернути сплачений судовий збір.
У судовому засіданні 04.10.2024 відповідачем заявлено клопотання про відкликання раніше поданого клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку з наявністю спору щодо розрахунку суми заборгованості.
У судовому засіданні 04.10.2024 судом у протокольній формі винесено ухвалу у порядку ст. 202 ГПК України про відкладення судового засідання на 24.10.2024 о 15:00.
У судовому засіданні 24.10.2024 представник позивача просить суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.10.2024 просить суд відмовити в позові.
Третя особа у підготовчі та судові засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлена.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 23 липня 2024 року №469/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб.
Справа №916/390/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від учасників справи не надійшло.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
У судовому засіданні 24.10.2024 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 24.10.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, господарський суд встановив:
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1562291251101, тип об'єкта - нежитлова одноповерхова будівля, об'єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 96,7 кв.м, будівля літ. “А», що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Коровицького професора, буд. 4, вбачається, що 25.05.2018 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна, на підставі договорів купівлі-продажу №3423 та №3424 від 27.12.2017 (номера відомостей про речове право: 26336892 (розмір частки 1/2, тип права - право власності), 26336881 (розмір частки 1/2, тип права - право власності).
Рішенням Одеської міської ради №4921-VІІ від 31.07.2019 надано дозвіл ФОП Банасу В.В. на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0770 га, за адресою: м. Одеса, вул. Професора Коровицького, 4, цільове призначення - В.03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), вид використання - для експлуатації і обслуговування автомайстерні та благоустрою прилеглої території.
В матеріалах справи наявний Витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку за кадастровим номером 5110137600:70:012:0036 (адреса: м. Одеса, вул. Професора Коровицького, 4), сформований 30.01.2020. Відповідно до відомостей про земельну ділянку, які містяться у вказаному витягу:
- цільове призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку);
- вид використання: для експлуатації і обслуговування автомайстерні та благоустрою прилеглої території;
- категорія земель: землі житлової та громадської забудови;
- площа земельної ділянки: 0,0746 га;
- дата державної реєстрації земельної ділянки: 30.01.2020. Додатком до вказаного витягу є кадастровий план земельної ділянки 5110137600:70:012:0036.
Згідно з Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 03.02.2020 №414 за кадастровим номером 5110137600:70:012:0036:
- категорія земель: землі житлової та громадської забудови;
- цільове призначення: 03.10;
- нормативна грошова оцінка земельної ділянки: 1535350,53 грн.
За період з 2019 року по теперішній час виходячи з наявних матеріалів справи проєкт землеустрою не затверджений, договір оренди землі не укладений, доказів зворотного учасниками справи не подано.
У вимозі від 06.06.2023 №01-13/742 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради вимагав від відповідача у місячний термін сплатити 246455,79 грн. безпідставно збережені кошти як фактичний користувач земельної ділянки.
У листі від 17.07.2023 №1096/5/15-32-24-07-05 ГУ ДПС в Одеській області повідомлено, що ОСОБА_1 станом на 11.07.2023 на обліку не знаходився як землекористувач або власник земельної ділянки та не сплачував земельний податок.
У листі від 02.11.2023 №01-13/1400 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради вказано, що станом на 23.10.2023 земельна ділянка за кадастровим номером 5110137600:70:012:0036, площею 0,0746 га, використовується для експлуатації та обслуговування будівель СТО. До вказаного листа додані відповідні фотоматеріали та план-схема.
У розрахунку позивачем розрахований розмір безпідставно збережених коштів: користувач - ФОП Банас В.В., земельна ділянка - 5110137600:70:012:0036, площею 746 кв.м, ставка - 5%, розмір безпідставно збережених коштів за період листопада 2020 року - жовтня 2023 року - 254932,24 грн.
Несплата відповідачем заявлених до стягнення, нарахованих позивачем, безпідставно збережених коштів стала підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.
Під час розгляду справи відповідачем було сплачено до бюджету Одеської міської територіальної громади 339160,40 грн. плати за землю, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 05.09.2024 та листом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 11.09.2024 №01-13/1683.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового закриття провадження у справі у зв?язку з відсутністю предмету спору та відмову у задоволенні решти позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів» є принцип верховенства права.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, тоді як підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до ч.ч 1-4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 ст. 3 ЗК України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 5 ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.
Згідно з ч.ч. 1-4, 9-10 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до положень ст. 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом ст. 122, 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частиною 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч.2 ст. 16 Закону України “Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
За ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов'язків землекористувачів згідно зі ст. 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.
Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
За умовами ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України “Про землеустрій».
Рішенням Одеської міської ради №1267-VI від 20.09.2011 затверджено фіксовані відсотки при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі, які введено в дію 20.09.2011. Додатком до вказаного рішення є Перелік фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі.
Рішенням Одеської міської ради №756-VII від 29.06.2016 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, розроблену Державним підприємством Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст “Діпромісто» ім. Ю.М. Білоконя, станом на 01.01.2016; встановлено, що нормативна грошова оцінка, зазначена в пункті 1 цього рішення, застосовується з 1 січня 2017 року; доручено Департаменту інформації та зв'язків з громадськістю Одеської міської ради оприлюднити це рішення у засобах масової інформації в порядку, визначеному законодавством.
Статтею 23 Закону України “Про оцінку земель» визначено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.
Згідно з п/п 14.1.136 п.14.1 ст. 14 ПК України орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Відповідно до п/п 14.1.147 п.14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;
За п.п. 288.1, 288.4 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).
У відповідності до п.286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (“суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц та від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України (п.27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, п.7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 №629/4628/16-ц було зроблено висновок, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічну позицію було викладено також Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.09.2021 у справі №922/3524/19.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України “Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою заявлені вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: “баланс імовірностей» (balance of probabilities) або “перевага доказів» (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); “поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі “Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Господарський суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що 30.01.2020 було проведено державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 5110137600:70:012:0036, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Професора Коровицького, 4, а також те, що за відповідачем зареєстровано право власності на об'єкти нежитлової нерухомості, які знаходяться за вищевказаною адресою.
Натомість в матеріалах справи наявне перше рішення органу місцевого самоврядування - Одеської міської ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, натомість рішення про затвердження такого проєкту та наступний укладений договір оренди землі матеріали справи не містять, причин і обставин цього суду не доведено.
Для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою заявлені вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Як вже було зазначено судом, спірна земельна ділянка сформована 30.01.2020, а позивачем заявлено до стягнення безпідставно збережені кошти за період з листопада 2020 року по жовтень 2023 року.
Таким чином, господарський суд зазначає, що з набуттям права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому у власника об'єкта нерухомого майна виник обов'язок зі сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. Господарський суд вказує, що в матеріалах справи відсутні належним чином оформлене право користування відповідачем спірної земельної ділянки, як-то договір оренди землі тощо. Отже, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позивачем правомірно пред'явлено вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів за період з листопада 2020 року по жовтень 2023 року.
Разом з тим, при здійсненні відповідного розрахунку позивачем безпідставно застосовано відсоток 5% замість 3%, коли обраховувались заявлені до стягнення суми.
Так, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності. Рішенням Одеської міської ради №1267-VI від 20.09.2011 затверджено фіксовані відсотки при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі, які введено в дію 20.09.2011. В Додатку до вказаного рішення визначено відсотки від нормативно грошової оцінки земельної ділянки в залежності від цільового використання землі.
Виходячи з наявних матеріалів справи процес розробки проєкту землеустрою та укладення договору оренди землі з визначеними сторонами умовами не був завершений.
За таких обставин відсоток 5% не обґрунтований ані окремою нормативною грошовою оцінкою спірної земельної ділянки, ані міститься в укладеному договорі оренди землі, який сторонами так і не укладений, за умов чого суд доходить висновку, що позивачем не доведено суду обставин застосування до спірної ділянки цього відсотку.
Посилання позивача та третьої особи на лист Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 02.11.2023, в якому Департамент визначив, що спірна земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування будівель СТО, не беруться судом до уваги в якості доказу на підтвердження правомірності застосування позивачем відсотку 5%, оскільки вказаний лист датований листопадом 2023 року і не може підтверджувати відносини в період з 2020 року до жовтня 2023 року.
За таких обставин цільове призначення земельної ділянки належним чином не визначене та відсутні підстави для застосування 5% замість 3%.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, приймаючи до уваги відсутність укладеного між сторонами договору оренди із чітким визначенням цільового призначення орендованої земельної ділянки та враховуючи відсутність належних доказів цільового використання землі у заявлений період, господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку з компенсації позивачу безпідставно збережених коштів у розмірі плати за користування землею, якою відповідач користувався без належних правових підстав. За визначений позивачем період (з листопада 2020 року по жовтень 2023 року) із розрахунку 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (1535350,53 грн. з наступною індексацією) належний до стягнення розмір цих безпідставно збережених коштів становить 152959,10 грн.
Як було вказано судом, під час розгляду справи відповідачем було сплачено до бюджету Одеської міської територіальної громади 339160,40 грн. плати за землю, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 05.09.2024 та листом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 11.09.2024 №01-13/1683.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищевикладені висновки суду, зокрема, про підставність і обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за спірний період у розмірі 152959,10 грн., враховуючи наявність доказів сплати відповідачем вказаної суми, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 152959,10 грн. на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.
В решті позовних вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів судом відмовляється, у зв'язку з тим, що позивачем не доведено факт застосування при розрахунку сум безпідставно збережених коштів обраних позивачем відсотків, а отже не доведено підстав для стягнення решти заявлених сум.
Іншого позивачем не доведено.
Окрім того, господарським судом не приймаються до уваги посилання відповідача на нормативні підстави в частині орендних правовідносин, оскільки такі відносини між сторонами відсутні.
Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.
Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1835,51 грн. за позовними вимогами, провадження за якими закрито, підлягають поверненню позивачу на підставі п.5 ч.1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір». Решта судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1223,67 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Закрити провадження у справі №916/390/24 в частині позовних вимог Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Банаса Володимира Володимировича про стягнення 152959,10 грн., за відсутністю предмету спору.
2.У задоволенні решти позовних вимог Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Банаса Володимира Володимировича про стягнення - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 04 листопада 2024 р.
Суддя Ю.С. Бездоля