Справа № 766/20547/21
н/п 2/766/5473/24
(ЗАОЧНЕ)
30 жовтня 2024 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
секретар судового засідання Царенко Д.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача у якому просив, визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, будинком АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що позивачу на праві приватної власності належить частина житлового будинку АДРЕСА_1 , у якій з листопада 2004 року зареєстрований, але не проживає відповідач ОСОБА_2 . Реєстрація відповідача порушує право позивача на вільне користування та розпоряджання своєю власністю.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 07.12.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання по справі.
Позивач в судове засідання не з'явилася. Подала заяву в якій просила розглянути справу без участі позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
У судове засідання у час призначений для розгляду справи за суттю, відповідач повторно не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема шляхом направлення судових повісток про виклик за відомим суду зареєстрованим у встановленому законом порядком місцем його проживання, опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України: https://court.gov.ua/unknown/sud2125. Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористався. Документів, що підтверджують поважність причин його відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.
30.10.2024 року постановлено ухвалу про заочний розгляд даної справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що підставі договору дарування від 27.12.1983 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори за реєстровим №2-2858, позивачу ОСОБА_1 , належить житловий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно довідки №96 від 23.12.2019 року голови квартального комітету №18 Корабельного району м.Херсона, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не проживає в будинку з 2004 року.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997р. відповідно до Закону України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також закріплено в статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з правом володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України. Об'єктом права власності може бути, зокрема, житловий будинок, садиба, квартира, як то передбачено ст.ст. 379, 382 ЦК України.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Тобто право власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у нього права приватної власності на це майно.
На підставі вищевикладеного вбачається, що з припиненням права власності особи на будинок (квартиру) припиняється його право на користування ними, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Із зазначеного слідує висновок, що права користування членів сім'ї власника будинку цим будинком та обсяг цих прав залежить від прав власника будинку. З припиненням права власності особи на будинок припиняється право членів її сім'ї на користування ним, оскільки права останніх є похідними від прав самого власника.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що момент внесення запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є офіційним визнанням та підтвердженням виникнення в особи права власності на нерухоме майно.
За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Частина четверта статті 334 ЦК України передбачає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За приписами ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмежень.
Згідно роз'яснень, які надав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.п.33, 34 постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до правових висновків Верховного суду України (постанова ВСУ від 16.11.2016р. справа № 6ц-709ці-16) власник житла усуває перешкоди, що чиняться зареєстрованою особою, в користуванні належним йому житлом, шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом.
Таким чином, реєстрація відповідача в будинку, що знаходиться у власності позивача, обмежує його право власності.
Враховуючи вищевказане, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в частині визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки позивач є власником майна, а тому має право на володіння, користування та розпорядження належним йому майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже в зв'язку з задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 908,00грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6-13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 280-283, 354 ЦПК, суд,-
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 908,00грн., в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП не встановлено, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Ю.М.Єпішин