Справа № 161/3933/23 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/817/24 Доповідач: Карпук А. К.
30 жовтня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Ганжа М.І.,
з участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Рачкова Тетяна Олександрівна, про усунення від права спадкування за законом за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 подану її представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2024 року,-
ОСОБА_1 звернулась до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення від права спадкування за законом, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилась спадщина, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0, 0619 га для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0710100000:11:144:0004. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5 .
Вказує, що ОСОБА_5 хворів, через тяжку хворобу тривалий час перебував в безпорадному стані, потребував постійного піклування та догляду, а його дружина ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5 , будь-якої допомоги йому не надавали, знаючи про проблеми зі здоров'ям, з ним не проживали, не цікавились його самопочуттям, станом здоров'я, що свідчить про їх бездіяльність, спрямовану на уникнення обов'язку забезпечити підтримку та допомогу ОСОБА_5 . Тобто, відповідачі, маючи можливість виконувати свій обов'язок щодо чоловіка та батька, не вчиняли необхідних дій.
Крім того, зазначала, що неодноразово і вона, і покійний ОСОБА_5 , а також інші родичі звертались до відповідача ОСОБА_4 з проханням, що ОСОБА_5 потрібна допомога та піклування, бо він сам не може за собою доглядати, однак ні дружина, ні донька, яка вже була повнолітньою, не реагували, фактично умисно ухилялись від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у них можливості її надання. Спадкодавець ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані, був неспроможний своїми силами через тяжку хворобу фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.
Позивач вказує, що вона як старша сестра одноосібно здійснювала догляд за братом, який за станом здоров'я потребував сторонньої допомоги. Зокрема, саме ОСОБА_1 займалась всіма його питаннями, оформлення пенсії, заміна паспорта, відновлення газопостачання в будинку, укладення договорів на постачання комунальних послуг, оформлення субсидії, вирішення питань погашення заборгованості за кредитним договором. Саме з цією метою була надана довіреність на ім'я позивача.
Відповідачі самоусунулись від своїх обов'язків, їх не цікавила доля чоловіка та батька, вони свідомо уникали свого обов'язку забезпечити допомогу та підтримку, не повідомили ОСОБА_5 про переїзд в США. Після смерті тягар поховання також ліг на плечі ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, з посиланням на норми ст. 1224 ЦК України, позивач просить усунути ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 27 травня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що суд не повно встановив обставини, які мають значення для справи, не надав правильної правової оцінки зібраним доказам, у тому числі показанням свідків, у зв'язку з чим ухвалив незаконне рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача спростовує її доводи, просить рішення суду залишити без змін.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0, 0619 га для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0710100000:11:144:0004.
Згідно з матеріалами спадкової справи № 49/2022 щодо майна померлого ОСОБА_6 , із заявами про прийняття спадщини за законом звернулась сестра померлого - ОСОБА_1 , а також дружина ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5 .
З довідки про причину смерті від 13 вересня 2022 року та лікарського свідоцтва про смерть № 355 від 13 вересня 2022 року вбачається, що ОСОБА_6 помер вдома по АДРЕСА_1 12 вересня 2022 року, причина смерті - загальна інтоксикація організму, емпієва плеври.
З довідки Медико-соціальної комісії Луцької міської клінічної лікарні серія ВЛН № 045075 вбачається, що ОСОБА_6 встановлена довічно третя група інвалідності з 15 червня 2009 року, також вказано, що йому протипоказана праця, пов'язана з тривалим ходіннями та стоянням, важка праця.
Відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду України у місті Луцьку, ОСОБА_6 перебував на обліку як отримувач пенсії по інвалідності 3 групи загального захворювання з 01.07.2009 року довічно.
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив із недоведеності позивачкою обставин, які можуть слугувати підставою для усунення відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 . Такий висновок суду є правильним, відповідає фактичним обставинам справи та грунтується на законі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216, 1217 ЦК України).
Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Отже, відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України, суд має встановити сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, суд має з'ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, провадження № 61-3197св19, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, провадження № 61-37615св18, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, провадження № 61-34600св18, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, провадження № 61-1302св 18, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Із дослідженої медичної документації вбачається про наявність у спадкодавця певних захворювань, періодичне звернення до сімейного лікаря та призначення лікування, однак відомості про те, що ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані - потребував постійного стороннього догляду, не міг самостійно себе обслуговувати, у записах лікарів відсутні.
У даному судовому засіданні з довідки МСЕК та пояснень позивачки встановлено, що ОСОБА_5 після встановлення групи інвалідності було рекомендовано працю, не пов'язану із великими фізичними навантаженнями, записи про потребу у сторонньому догляді відсутні. Останній запис у медичній документації зроблено 05 серпня 2020 року , рекомендацій про потребу у сторонньому догляді не зазначено.
Позивачка пояснила, що ОСОБА_5 не хотів лікуватись та не бажав звертатись до лікарів, хоча насправді був дуже хворий і потребував догляду саме дружини і дочки. Однак належних та допустимих доказів про те, що спадкодавець ОСОБА_5 потребував у зв'язку із тяжким захворюванням сторонньої допомоги та догляду, звертався за допомогою саме до дружини та дочки, а вони у свою чергу, ухилились від надання такої допомоги , хоча мали можливість допомогу надавати, позивачкою не надано.
Встановивши такі обставини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 не довела винної поведінки відповідачів та обставин їх свідомого ухилення від надання допомоги померлому ОСОБА_5 .
Оцінюючи фізичну змогу відповідачів надавати допомогу спадкодавцю, суд апеляційної інстанції встановив, що з лютого 2022 року, у зв'язку із повномаштабним вторгненням росії на територію України, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , виїхали за кордон, а отже фізично взагалі позбавлені були можливості навіть бачитися із спадкодавцем.
Позивачка стверджує, що здійснювала догляд за ОСОБА_5 , який упродовж тривалого часу хворів, хоча і проживала окремо, певну допомогу у реалізації санітарно-гігієнічних потреб - допомогти дійти до ванни, підігріти приготовлену їжу, надавали квартиранти, які проживали у належному спадкодавцю будинку, частково - до прикладу поголити обличчя, - його товариш. Однак навіть за таких обставин позивачка не надала належних, допустимих та безспірних доказів у справі, що такого догляду було не достатньо та що спадкодавець ОСОБА_5 звертався до відповідачів за допомогою, потребував саме їхньої допомоги, а вони свідомо ухилились від надання допомоги.
Підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п'ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є процесуальним обов'язком позивачки, однак ОСОБА_1 існування таких обставин не довела.
Доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи є належні докази на підтвердження безпорадного стану спадкодавця та винної поведінки відповідачів, пов'язаної із ухиленням забезпечити підтримку та допомогу чоловікові та батькові, є безпідставними, оскільки позивач не надала належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п'ятою статті 1224 ЦК України обставин.
Інші аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, тому висновків суду не спростовують.
Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржене рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до статті 375 ЦПК України, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів
постановив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 подану її представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2024 року в даній залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду.
Головуючий
Судді: