04 листопада 2024 року Справа № 480/6494/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соп'яненка О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та часткове скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробытку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що наказом відповідача від 18.07.2024 №113-О його звільнено з посади начальника управління інформаційних технологій ГУ ДПС у Сумській області на підставі ч. 2 ст. 87 закону України "Про державну службу". Звільнення відбулось під час тимчасової непрацездатності позивача.
Відповідно до наказу №6-дс від 18.03.2024 в.о. начальника ГУ ДПС у Сумській області вже було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення. Днем звільнення зазначено перший день виходу на роботу. У наказі № 113-О зазначено, що наказ № 6-дс вважати не реалізованим, але причини не зазначені.
Перед виданням наказу № 113-О у позивача не було відібрано пояснення щодо причин неявки на службу 18.07.2024. Також не було прийнято рішення за заявою від 17.07.2024 про надання відпустки з 18.07.2024. Застосоване відповідачем формулювання не є скасуванням наказу №6-дс від 18.03.2024, тобто він може бути реалізований у майбутньому. Нормами діючого законодавства в.о. начальника ГУ ДПС у Сумській області не надано повноважень безпідставно змінювати причини звільнення за власним бажанням, без обґрунтувань такої зміни.
Звільнення на підставі ч. 2 ст. 87 закону України "Про державну службу" не допускається під час тимчасової непрацездатності працівника. Частина 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України містить пряму заборону такого звільнення.
Вважає, що звільнення позивача в.о. начальника ГУ ДПС у Сумській області здійснено двічі, з особистої неприязні, з незаконним використанням наданих повноважень та з грубим порушенням законодавства про працю та про державну службу.
Просить визнати протиправним та скасувати частини 1 та 2 наказової частини наказу ГУ ДПС у Сумській області від 18.07.2024 № 113-О. Поновити його на посаді начальника управління інформаційних технологій ГУ ДПС у Сумській області. Стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відповідач у письмовому відзиві позов не визнав. Пояснив, що відповідно до наказу № 6-дс від 18.03.2024 ОСОБА_1 мав бути звільнений у зв'язку застосуванням дисциплінарного стягнення у перший робочий день після закінчення його тимчасової непрацездатності. Фактично за цим наказом звільнений не був, оскільки тривалий час перебував у стані тимчасової непрацездатності та на роботі не з'являвся. На момент звільнення за наказом, який оскаржується, 18.07.2024 також був тимчасово непрацездатним. Усього з 24.10.23 до 18.07.2024 ОСОБА_1 не з'являвся на роботі через тимчасову непрацездатність 165 днів.
За таких обставин, начальником ГУ ДПС у Сумській області було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 87 ч. 2 закону України "Про державну службу", у зв'язку з відсутністю на службі через тимчасову непрацездатність більше 150 календарних днів протягом року. Відповідно до вимог ст. 6 закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" керівникам надано право звільняти працівників у період тимчасової непрацездатності.
Вважає, що наказ № 113-О від 18.07.2024 про звільнення ОСОБА_1 видано правомірно, просить у задоволенні позову відмовити.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у ГУ ДПС у Сумській області на посаді начальника управління інформаційних технологій. Відповідно до довідки про середньоденний заробіток йому виплачувалась надбавка за ранг та вислугу державного службовця, тобто ОСОБА_1 перебував на державній службі (а.с. 5).
Відповідно до п. 1 наказової частини наказу ГУ ДПС у Сумській області № 113-О від 18.07.2024 припинено державну службу позивача та звільнено його з посади у зв'язку з нез'явленням на службу протягом більш як 150 днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності. Пунктом 2 наказової частини зобов'язано управління персоналу, управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 , відрахувати кошти за використані наперед два дні щорічної основної відпустки за робочий період з 12.01.2023 по 11.01.2024 (а.с. 18-20).
Відповідно до наказу ГУ ДПС у Сумській області № 6-дс від 18.03.2024 відповідачем прийнято рішення про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади, припинення у зв'язку з цим його державної служби та звільнення з 18.03.2024. Наказом № 7-дс від 19.03.2024 до наказу № 6-дс внесені зміни. Скасовано пункти 2 та 3 наказу про припинення державної служби та звільнення позивача з 18.03.2024, відрахування коштів за два дні відпустки використані наперед. Пункт перший наказу викладено у новій редакції: дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосувати у перший день після виходу ОСОБА_1 на роботу (а.с. 14, 29-31). Станом на 18.07.2024 наказ № 6-дс відповідачем виконаний не був, відносини публічної служби з позивачем припинені не були.
З копій листків непрацездатності ОСОБА_1 вбачається, що у період з 24.10.2023 до 18.07.2024 він був тимчасово непрацездатним 165 днів. Більшість листків непрацездатності надавалась на робочі дні тижня з перервою у вихідні. (а.с. 58-66). Беручи до уваги відпустки, які надавались позивачу, фактично у зазначений період ОСОБА_1 не працював.
Відповідно до ст. 87 ч. 2 закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання. За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Як було зазначено, у період з 24.10.2023 до 18.07.2024 ОСОБА_1 не з'являвся на службі через тимчасову непрацездатність більше 150 днів. Листок непрацездатності ОСОБА_1 № 12907981-2024186003-2 закритий 17.07.2024 ( а.с. 66).
За твердженням ОСОБА_1 ним засобами електронного зв'язку 17.07.2024 на адресу відповідача направлена заява з пропозиціями до графіку відпусток. У цій заяві позивач зазначає, що подає її у останній день чинності листка непрацездатності та продовження його не планує. Також у заяві просить надати йому відпустку з 18.07.2024 ( а.с. 15-16). Відповідач факт отримання заяви не оспорює. Дослідженими судом доказами факт надання ОСОБА_1 з 18.07.2024 відпустки за його заявою не підтверджується. Відповідно, у зв'язку з закінченням листка непрацездатності позивач 18.07.2024 мав з'явитися на службі.
З копії доповідної записки в.о. начальника з управління персоналу та копії відповіді на запит з Електронного реєстру листків непрацездатності Пенсійного фонду України вбачається, що 18.07.2024 ОСОБА_1 на робочому місці не знаходився, станом на 13 год. 28 хв. відкритого листка непрацездатності не мав (а.с. 17-18, 28). З наданих сторонами у справі доказів не вбачається, що позивач повідомив відповідача про причини своєї відсутності на роботі.
У той же час позивачем надано копію електронного документу відповідно до якого 18.07.2024 йому був відкритий листок непрацездатності № 130016023-2024341067-1. Інформація надана станом на 23.07.2024, але містить відомості про закриття листка непрацездатності 14.08.2024 (а.с. 6-8).
ОСОБА_1 обґрунтовуючи позов стверджує, що його звільнено у період тимчасової непрацездатності, що заборонено ст. 40 ч. 3 КЗпП України відповідно до вимог якої не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті). При цьому позивачем не взято до уваги, що відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірвані роботодавцем у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
З наведених норм вбачається, що ст. 40 КЗпП України, на яку посилається позивач, не містить заборони звільнення працівника під час тимчасової його непрацездатності у випадку нез'явлення на роботу більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Разом з тим, суд вважає посилання позивачем на ст. 40 КЗпП України безпідставним. Як було зазначено, ОСОБА_1 проходив державну службу. Правовідносини, що виникають у зв'язку з проходженням державної служби врегульовані законом України "Про державну службу". Підстави припинення державної служби, у тому числі і з підстав тривалого нез'явлення на роботі через тимчасову непрацездатність, врегульовані Законом України "Про державну службу", підстави для застосування Кодексу законів про працю відсутні.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 87 закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання. За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Відповідно до ч. 5 ст. 87 закону України "Про державну службу" наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Зі змісту наведеної ч. 5 ст. 87 вбачається, що визначений нею порядок звільнення державного службовця розповсюджується на випадки припинення державної служби з підстав, передбачених частиною першою цієї статті. Позивача ж звільнено на підставі частини другої статті 87, яка не містить заборон звільнення державного службовця під час його тимчасової непрацездатності.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2024, який затверджений законом України 24.02.2022 № 2102-IX, в України введено воєнний стан. У подальшому режим воєнного стану неодноразово продовжувався, був чинним на момент звільнення позивача та є чинним на момент розгляду справи судом. Цю обставину суд вважає загальновідомою.
24.03.2022 набрав чинності закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", яким визначені особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Відповідно до ст. 5 цього закону у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Зазначена норма фактично розширює повноваження роботодавця з припинення трудових відносин. Містить формулювання аналогічне до наявного у процитованій ч. 5 ст. 87 закону України "Про державну службу". При цьому наведена норма не містить будь-яких заборон чи обмежень у застосуванні суб'єктом призначення ч. 2 ст. 87 "Закону України "Про державну службу" та припинення за його ініціативою державної служби під час тимчасової непрацездатності у випадку нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.
Відповідно до вимог ст. 74 ч. 4 закону України "Про державну службу" дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні. Звільнення з підстав, передбачених ст. 87 ч. 2 закону України "Про державну службу" не є застосуванням дисциплінарного стягнення, а тому твердження позивача про порушення відповідачем вимог ст. 74 ч. 4 закону є необґрунтованим.
На момент звільнення ОСОБА_1 наказом № 113-О від 18.07.2024 був чинним наказ відповідача № 6-дс від 18.03.2024, зі змінами, внесеними наказом № 7-дс від 19.03.2024 відповідно до якого до ОСОБА_1 мало бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади за вчинення дисциплінарного проступку у перший день після виходу на роботу. 18.07.2024 ОСОБА_1 на роботу не з'явився, до виконання службових обов'язків не приступив. У цей же день ним було оформлено листок непрацездатності. Фактично визначені наказом № 6-дс зі змінами обставини, за яких позивача має бути звільнено, не настали. Закон України "Про державну службу" не містить вимог до суб'єкта призначення за наявності кількох підстав для припинення державної служби застосовувати їх у порядку черговості виникнення.
На підставі викладеного, суд вважає, що наказ № 113-О від 18.07.2024 видано відповідачем у межах наданих повноважень та за наявності законом визначених підстав. У зв'язку з цим позовна вимога про визнання протиправними та скасування частин 1 та 2 наказової частини наказу задоволенню не підлягає. Вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку є похідними від першої вимоги, у зв'язку з відмовою у задоволенні першої вимоги також задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та часткове скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко