про залишення позовної заяви без руху
04 листопада 2024 року м. Рівне№460/12934/24
Рівненський окружний адміністративний суд складі судді Максимчука О.О. після одержання позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, перевіривши виконання вимог статтей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України),
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого адвоката Мандрика Владислава Володимировича (далі - представник/адвокат позивача) до Рівненського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 24.10.2022 по 31.10.2022, з 17.11.2022 по 29.11.2022, з 29.11.2022 по 20.12.2022, з 12.05.2023 по 01.06.2023, з 08.06.2023 по 03.08.2023 та зобов'язати відповідача виплатити позивачу додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 24.10.2022 по 31.10.2022, з 17.11.2022 по 29.11.2022, з 29.11.2022 по 20.12.2022, з 12.05.2023 по 01.06.2023, з 08.06.2023 по 03.08.2023.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною 1 статті 5 якого передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (частина 2 статті 9 КАС України).
Статтею 160 КАС України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування; позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Водночас, приписами статтей 160, 161, 172 КАС України обов'язкові вимоги до форми і змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, а також правила об'єднання в одній позовній заяві декількох позовних вимог.
Умовами прийнятності позовної заяви до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 160, 161, 172 КАС України, а також дотриманні визначених статтею 122 КАС України строків звернення до суду, обов'язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку звернення до суду, подання відповідного клопотання про його поновлення, доказів поважності причин його пропуску.
Тож право на судовий захист не є абсолютним. Законодавством встановлені вимоги, які мають бути дотримані особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Однак, подана позивачем до суду позовна заява не відповідає деяким вимогам, які встановлені наведеними вище приписам КАС України для позовної заяви, як умовам її прийнятності до розгляду адміністративним судом, а саме вимогам частини 6 статті 161 КАС України, оскільки звернувшись до суду із вказаним позовом (позовною заявою) позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, однак не зазначив у позові і не додав до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Вирішуючи питання про наявність передбачених приписами частини 6 статті 161 КАС України підстав для залишення позовної заяви без руху у зв'язку з тим, що звернувшись до суду із вказаним позовом (позовною заявою), позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду та не зазначив у позові і не додав до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску, суд виходить з такого.
Як зазначено вище судом, право на судовий захист не є абсолютним, законодавством встановлені вимоги, зокрема, і щодо необхідності дотримання особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів, відповідних строків звернення до адміністративного суду.
Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Правові висновки щодо порядку застосування норм статті 118 КАС України викладені, зокрема у постановах Верховного Суду 17 вересня 2021 року у справі № 420/473/20, від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20, від 1 червня 2022 року у справі № 460/100/21, від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21 та від 14 березня 2023 року у справі № 160/26351/21.
За загальними правилами, визначеним частинами 1 та 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац 1 частини 2 статті 122 КАС України). Водночас, приписами частини 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Водночас частиною 1 статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Зважаючи на частину 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли на правовідносини в частині оплати праці може бути поширена дія положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КзПП України).
У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Отже, на даний час чинні норми законодавства визначають строк позовної давності у справах по трудових спорах у сфері публічної служби три місяці (щодо виплати грошового забезпечення).
Суд акцентує увагу, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
В контексті спірних правовідносин суд звертає увагу, що правила та процедури оплати часу служби військовослужбовців по лінії Міністерства оборони України деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).
Відповідно до Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану. (Абзац шістнадцятий пункту 2 розділу I в редакції Наказу Міністерства оборони № 180 від 01.06.2020; із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 44 від 25.01.2023 - застосовується з 01 лютого 2023 року).
Таким чином, додаткова винагорода на період воєнного стану, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», включена до складу грошового забезпечення з 01 лютого 2023 року наказом Міноборони від 25.01.2023 р. № 44.
За визначенням статті 1 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" та статті 94 КзПП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Аналогічне за змістом правило містять і норми статті 115 КзПП України.
При цьому, у силу застереження статті 110 КзПП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Недотримання суб'єктом владних повноважень цієї вимоги закону у межах кожного окремого календарного місяця є підставою для вчинення заявником - найманим публічним службовцем (у тому числі і військовослужбовцем) відповідних дій, спрямованих на з'ясування дійсного стану власних прав (інтересів) у сфері оплати часу військової служби.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд зазначає, що з огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби, а у момент настання календарної дати, коли суб'єктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.
Позивач звернувся до суду 25.10.2024 з позовом про нарахування та виплату йому додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" №168 від 28.02.2022, за період перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 24.10.2022 по 31.10.2022, з 17.11.2022 по 29.11.2022, з 29.11.2022 по 20.12.2022, з 12.05.2023 по 01.06.2023, з 08.06.2023 по 03.08.2023, тобто з пропущенням тримісячного строку на звернення до суду в даній категорії справ.
Законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, позаяк в кожному окремому випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 1 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже відповідно до усталеної судової практики застосування вказаних норм, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а строк звернення до суду у суб'єкта владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають такому суб'єкту право на пред'явлення визначених законом вимог.
Наведені вище висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 17.09.2021 у справі №420/473/20, від 05.07.2023 року у справі №380/15396/22, від 13.02.2024 у справі №140/9165/23 та інших.
Частиною 1 статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 колегія суддів зазначила про те, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20.11.2019 у справі №9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
З у рахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки виклав Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 року у справі №420/1782/23, де вказав, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Водночас, матеріали позовної заяви з додатками не містять у собі передбаченої приписами частини 1 статті 121 КАС України заяви позивача про поновлення строку звернення до суду щодо частини позовних вимог, строк звернення з якими позивач пропустив, із відповідними обґрунтуваннями та доказами поважності причин пропуску такого строку.
Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У зв'язку з наведеним та керуючись статтями 122, 160, 161, 172, 169 КАС України, суд
1. Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю 10 днів з дня вручення (отримання) позивачу або преставнику/адвокату позивача цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.
3. Встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви, а саме подання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду щодо позовних вимог, які пред'явлені поза межами встановленого законом строку для звернення за захистом, із відповідними обґрунтуваннями та доказами поважності причин пропуску вказаного строку щодо цих позовних вимог.
4. Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
5. Копію цієї ухвали надіслати позивачу і його представнику (за наявності).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Олександр МАКСИМЧУК