Справа № 420/15637/24
04 листопада 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАС України) справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати адміністративне правопорушення протиправним та скасувати постанову серії ПШ №059724 від 11 березня 2024 р. про застосування адміністративно-господарського штрафу такою, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
25 січня 2024 року державним інспектором відділу державного нагляду ( контролю) з безпеки на транспорті Сумської області Кучерь Є.В., було складено Акт серії АР номер 023603 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Порушення перевізника на думку інспектора полягало у відсутності документів необхідних для здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом, а саме не надання роздруківки з цифрового тахографу про ведення режиму праці та відпочинку, при цьому інспектор запитував лише роздруківку.
Внаслідок складання Акту серії АР номер 023603 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом, було винесено Постанову серії ПШ номер 059724 від 11 березня 2024 р. про застосування адміністративно - господарського штрафу, у сумі 34 000.00 (тридцять чотири тисячі) гривень.
В силу зазначених правових приписів Інструкції № 385 законодавець прямо визначає обов'язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.
Тобто, наведені норми зобов'язують водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати одним з передбачених Інструкцією №385 документів: або картку водія або роздруківку даних робота тахографа.
На момент перевірки, належний позивачу транспортний засіб, який був об'єктом перевірки, обладнаний працюючим та повіреним цифровим тахографом, а також була діюча картка водія.
Натомість, у висновках акту перевірки від 25.01.2024 серії АР № 093103 посадовими особами Укртрансбезпеки інкримінується позивачу порушення п. 3.3 Інструкції № 385 в частині відсутності у водія роздруківки з цифрового тахографа, хоча наявність у водія іншого альтернативного документу картки водія відповідачем не заперечується та не враховано.
Додатково позивачем зазначено, що відповідачем визначена не вірна кваліфікація зафіксованого порушення, оскільки за порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів, застосовується абз. 8 ч. 1 ст 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», та ніяк не відповідальність як за відсутність у водія необхідних документів, що передбачені законодавством (абз. З ч. 1 ст.60 «Закону України про автомобільний транспорт».)
Процесуальні дії.
Ухвалою суду від 27.05.2024 року позовну заяву залишено без руху.
03.07.2024 року до суду за вхід. №26688/24 від позивача надійшла заява з доказами сплати судового збору.
Ухвалою суду від 04.07.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
10.07.2024 року до суду за вхід. №ЕС/28447/24 засобами електронної пошти надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено наступне.
Під час здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено порушення ст. 53 Закону України “Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 6 частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме: під час здійснення міжнародних вантажних перевезень у водія відсутня роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія ОСОБА_2 Транспортний засіб обладнаний цифровим тахографом.
Водій транспортного засобу ОСОБА_2 надав пояснення до акту та зазначив, що строк дії чіп-карти закінчився, а нову картку водія він не встиг отримати.
Разом з тим, Відповідач заперечує щодо твердження Позивача про наявність під час перевірки у водія всіх необхідних для перевезення документів передбачених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»
По-перше, вимоги щодо виконання міжнародних вантажних перевезень визначені статтею 53 Закону України “Про автомобільний транспорт», а не 48 статтею, як зазначає позивач.
По-друге, транспортний засіб позивача був обладнаний ЦИФРОВИМ тахографом, що підтверджено матеріалами перевірки та не заперечується позивачем. У зв'язку з чим, твердження позивача щодо наявності тахокарти (яка має використовуватись в аналогових тахографах) не знаходить свого підтвердження.
По-третє, водієм транспортного засобу не заперечувався факт відсутності особистої карти до цифрового тахографу і він зазначив у письмових поясненнях, що така карта на момент перевірки відсутня і її він не встиг отримати.
По-четверте, щодо необхідності наявності особистої картки водія до цифрового тахографа.
Згідно з пунктами 3.3, 3.6 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зокрема: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Разом з тим, за відсутності документів, зокрема, в даному випадку, картки водія у слоті цифрового тахографа, а також за відсутності роздруківки з цифрового тахографа водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, до осіб, які здійснюють перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Не пред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України “Про автомобільний транспорт».
Згідно відомостей, наявних в матеріалах справи, було встановлено, що транспортний засіб позивача був обладнаний цифровим тахографом. Отже, водій транспортного засобу зобов'язаний, відповідно до пункту 3.3 розділу III Інструкції № 385, використовувати особисту картку водія у цифровому тахографі.
Проте, як встановлено актом проведення перевірки від 25.04.2024 № АР 023603 водій транспортного засобу не використовував в цифровому тахографі особисту чіпкартку водія, що унеможливило зробити роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія, та унеможливило зробити перевірку щодо дотримання водієм режиму праці та відпочинку.
При цьому, як було зазначено вище, пунктом 3.3. Інструкції № 385 передбачено, що у разі використання цифрового тахографа, водій транспортного засобу повинен не тільки мати, але й використовувати особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.
Щодо посилання позивача на положення абзацу 8 ч. 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів), зазначаємо наступне.
Застосування адміністративно-господарського штрафу у за абзацом 8 наведеної статті Закону можливе у разі власне порушення водієм транспортного засобу режиму праці і відпочинку.
Проте, у зв'язку з невикористанням водієм особистої карти у цифровому тахографі, у посадових осіб Укртрансбезпеки була відсутня можливість перевірити дотримання режиму праці та відпочинку водієм ОСОБА_2 .
У зв'язку з чим, положення абзацу 8 ч. 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані у зазначених обставинах.
10.07.2024 року до суду вхід. №40846/24 від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що кваліфікація справи не зовсім вірна, водій можливо порушив режим праці, та має за це понести відповідальність, виходячи із Відзиву Відповідача та регламентації законодавства України, але санкція винесена Відповідачем не має законного обґрунтування.
При цьому, в Акті, який був виписаний інспектором під час перевірки було чітко зазначено, що «водій не надав роздруківки».
У Позові, було зазначено, що обов'язок водія мати одночасно такі документи, як тахокарту чи роздруківку даних роботи тахографу законодавством не передбачено, так як достатньо мати один з вищезазначених документів.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
25.01.2024 посадовою особою Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку від 22.01.2024 № 015986 проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 № 422, було зупинено транспортний засіб марки RENAULT MAGNUM/FBL LCT, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 , власником зазначених транспортних засобів та автомобільним перевізником згідно міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR № 716987) на момент проведення перевірки був позивач - ОСОБА_1 .
Під час здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено порушення ст. 53 Закону України “Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 6 частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме: під час здійснення міжнародних вантажних перевезень у водія відсутня роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія ОСОБА_2 Транспортний засіб обладнаний цифровим тахографом.
Зазначене порушення знайшло своє відображення в акті від 25.01.2024 року №АР 023603.
Водій транспортного засобу ОСОБА_2 у графі акту для надання пояснень зазначив: «Пояснения даю на отдельный лист бланка. Не согласен».
З наданих пояснень вбачається:
«В связи с погодными условиями ОСОБА_2 находился в Сумской обл. на а.м. Renault который снесло в сугроб и он сломался. Я его востановил и уменя закончился срок действия чип-карты. Я включил Аут и двигался на Ауте в сторону Одессы. Новая чип карта уже готова! Я ее не успел получить. Вынуждено ехал на ауте чтоб добраться до Одессы.»
19.02.2024 року адвокатом ОСОБА_3 особисто отримано запрошення №4033/33/24-24 з пропозицією прибути на розгляд справи 11.03.2024 року.
19.02.2024 року адвокатом ОСОБА_3 направлені до Державної служби України з безпеки на транспорті (вх. №6248/0/22-24) заперечення щодо акту №АР023603 від 25.01.2024 року.
На підставі Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 25.01.2024 № АР 023603 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області винесено постанову про застосування адміністративногосподарського штрафу № ПШ 059724 від 11.03.2024, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34 000 грн.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами сімнадцятої - двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - цефізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з частинами першою - другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень статті 48 Закону «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішнього перевезення вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, зокрема, зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Частиною 2 статті 49 Закону «Про автомобільний транспорт» визначено, що водій транспортного засобу зобов'язаний, серед іншого, дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010р. (далі - Інструкція №385).
Відповідно до п.1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з п. 3.3 Інструкції №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, серед іншого, використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Пунктом 3.6 Інструкції №385 передбачено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які, серед іншого, включають перевірку наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 р. № 340.
Пунктом 6.1. Положення передбачено, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
З п. 6.3 Положення вбачається, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду підстави для висновків, що положеннями «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а такий документ, як картка водія або протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу є іншим документом, в розумінні ст. 48 Закону «Про автомобільний транспорт», що повинен бути пред'явленим особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.
Крім того, наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010 р., та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010 р.
Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище правих норм викладено у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 р. у справі № 820/4624/17.
Згідно п.3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема:
- дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;
- наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Так, відповідно до зазначених правових приписів Інструкції №385 законодавець прямо визначає обов'язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.
Наведені норми зобов'язують водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати однин з передбачених Інструкцією №385 документів: або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків контролюючого органу про порушення Позивачем вимог ст. 53 Закону України Про автомобільний транспорт є зафіксований факт надання водієм послуг при виконанні міжнародного перевезення вантажів за відсутності роздруківок даних роботи водія з тахографа за визначений період.
Зі змісту ч. 3, ч. 7, ч. 8 ст. 53 Закону України Про автомобільний транспорт вбачається, що при виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати: дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; документи на вантаж.
У транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої тахографи.
Водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Отже, автомобільні перевізники мають обов'язок забезпечити, а водії пред'явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються міжнародні перевезення. Крім того, на водіїв покладається обов'язок допускати до перевірки тахографів посадових осіб Укртрансбезпеки, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Відповідно до п. 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010 р., картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).
В п. 3.3 розділу ІІІ цієї Інструкції передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до п.3.5 розділу ІІІ зазначеної Інструкції перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Крім того, 11.10.2005 р. набув чинності Закон України № 2819-IV від 07.09.2005 р. Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).
20.12.2010 р. набрала чинності Поправка № 6 до ЄУТР у частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт - надання Бланка підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Тобто, норми ЄУТР розмежовують такі документи як реєстраційний листок та роздруківка.
Частиною 8 статті 53 Закону України Про автомобільний транспорт визначено, що водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія це тахокарти, які використовуються в аналоговому тахографі. У свою чергу, для цифрових тахографів не використовуються щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія; для цього приладу необхідно використовувати карту водія, роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія.
З фактичних обставин справи видно, що на автомобілі позивача облаштовано цифровий тахометр, який не використовує щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія, а використовує карту водія, роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія.
В поясненнях щодо обґрунтування своєї позиції Позивач наголошує на тому, що вимоги Інструкції №385 водій зобов'язаний мати при собі картку водія чи роздруківки даних роботи тахографа, підкреслюючи той факт, що вказана норма містить альтернативу, а тому твердження Відповідача про відсутність вказаних роздруківок не може спростовувати наявність у водія інших документів.
Дійсно, судом встановлено, що на момент проведення перевірки 25.01.2024 року на водія ОСОБА_2 була оформлена діюча картка водія № НОМЕР_3 від 17.01.2024 року.
Разом з тим, з пояснень самого водія, які додані до Акта від 25.01.2024 року зазначено, що строк дії старої «чіп-карти» закінчився коли водій перебував у дорозі, а нову він отримати не встиг.
Тобто, на момент проведення перевірки 25.01.2024 року водій, за відсутності діючої картки водія, не використовував наявного в транспортному засобі цифрового тахографа, як наслідок не надав до перевірки роздруковану на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія, що в свою чергу спростовує доводи Позивача.
Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку поясненням водія, щодо руху в напрямку Одеси (з Сумської області) в режимі тахографа «OUT».
За загальним правилом режим «OUT» у тахографі - це процедура, пов'язана зі спектром застосування Постанов Європейського парламенту та Ради № 561/2006, № 165/2014 та угоди ЕУТР (Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення).
Означає ситуацію виключення даного проїзду із законодавства, що стосується автомобільних перевезень речей чи людей. У цей час автомобіль (і водій) не зобов'язані реєструвати свою діяльність у тахографі. Отже, водій не зобов'язаний дотримуватись обмеження часу руху та зупинок, що випливають безпосередньо з Постанови № 561/2006.
Регламентом Європейського Парламенту і Ради «Про гармонізацію певного соціального законодавства стосовно дорожнього транспорту, внесення змін до регламентів Ради» № 561/2006 від 15 березня 2006 року встановлено правила щодо часу перебування за кермом, перерв та періодів відпочинку для водіїв, які здійснюють дорожні перевезення вантажів та пасажирів, для гармонізації умов конкуренції між видами внутрішніх перевезень, особливо у секторі дорожніх перевезень, покращення умов праці та підвищення безпеки дорожнього руху. Цей Регламент також має на меті сприяти застосуванню державами-членами вдосконалених практик моніторингу та правозастосування, а також вдосконалених трудових практик у сфері дорожнього транспорту.
Відповідно до статті 3 Регламент не застосовується до дорожніх перевезень, що здійснюються:
(a) транспортними засобами, які використовують для регулярного перевезення пасажирів, у випадках, коли довжина маршруту відповідного перевезення не перевищує 50 кілометрів;
(aa) транспортними засобами або комбінаціями транспортних засобів із максимальною дозволеною масою не більше 7,5 тонн, які використовують для:
(i) перевезення матеріалів, обладнання або машин, призначених для використання водієм під час роботи; або
(ii) доставлення вантажів, виготовлених у ремісничий спосіб, тільки в межах радіусу 100 км від бази підприємства та за умови, що керування транспортним засобом не становить основну діяльність водія, а перевезення не здійснюють за наймом або на комерційній основі;
(b) транспортними засобами, максимальна дозволена швидкість яких не перевищує 40 км/год;
(c) транспортними засобами, якими володіють або які винаймають без водія збройні сили, служби цивільної оборони, пожежна служба та органи, відповідальні за дотримання громадського порядку, якщо перевезення здійснюється для виконання завдань, покладених на такі служби, та контролюється ними;
(d) транспортними засобами, які використовують для некомерційних перевезень гуманітарної допомоги, у надзвичайних ситуаціях або під час рятувальних операцій;
(e) спеціалізованими транспортними засобами, які використовують для медичних цілей;
(f) спеціалізованими ремонтними транспортними засобами, які діють у межах радіусу 100 км від своєї бази;
(g) транспортними засобами, які проходять дорожні випробування в цілях технічних розробок, ремонту чи технічного обслуговування, а також новими чи переобладнаними транспортними засобами, які не введено в експлуатацію;
(h) транспортними засобами або комбінаціями транспортних засобів із максимальною дозволеною масою не більше 7,5 тонн, які використовують для некомерційних перевезень вантажів;
(ha) транспортними засобами з максимальною дозволеною масою, зокрема з будь-якими причепами або напівпричепами, більше 2,5 тонн, але не більше ніж 3,5 тонн, які використовують для перевезення вантажів, здійснюваного не за наймом чи на комерційній основі, а власним коштом компанії чи водія, і за якого керування транспортними засобами не є основним видом діяльності особи, яка керує таким транспортним засобом;
(i) комерційними транспортними засобами, які мають історичний статус відповідно до законодавства держави-члена, у якій ними керують, та які використовують для некомерційного перевезення пасажирів або вантажів.
Також статтею 13 Регламенту визначено, що за умови, що такі дії не обмежують цілей, визначених у статті 1, кожна держава-член може дозволяти винятки зі статей 5-9 з їх індивідуальним обумовленням на власній території такої держави-члена, або, за згодою відповідних держав, на території іншої держави-члена, застосовні до перевезень, здійснюваних:
(a) транспортними засобами, якими володіють або які орендують органи публічної влади для здійснення дорожніх перевезень, які не становлять конкуренції для приватних транспортних підприємств;
(b) транспортними засобами, що використовуються або орендованими без водія сільськогосподарськими, садовими, лісовими, фермерськими чи рибними господарствами для перевезення вантажів у межах їхньої господарської діяльності у радіусі до 100 км від бази такого господарства;
(c) сільськогосподарськими або лісогосподарськими тягачами, які використовують для сільськогосподарської або лісогосподарської діяльності у радіусі 100 км від бази такого господарства, яке володіє транспортним засобом або ж оренду є чи винаймає його;
(d) транспортними засобами або комбінаціями транспортних засобів із максимальною дозволеною масою, яка не перевищує 7,5 тонн, що використовуються постачальниками універсальних послуг, як визначено в статті 2(13) Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/67/ЄС від 15 грудня 1997 року про спільні правила розвитку внутрішнього ринку поштових послуг Співтовариства та покращення якості обслуговування (-5), для доставки товарів в рамках у ніверсальної послуги.
Такі транспортні засоби необхідно використовувати лише у межах радіусу 100 км від бази підприємства та за умови, що керування транспортним засобом не становить основну діяльність водія;
(e) транспортними засобами, які здійснюють перевезення винятково на островах або в регіонах, ізольованих від решти національної території, площа яких не перевищує 2300 квадратних кілометрів, які не поєднані з рештою національної території мостом, бродом або тунелем, відкритим для користування моторним транспортним засобам, і які не мають кордонів із іншими державами-членами;
(f) транспортними засобами, які використовують для перевезення вантажів у межах радіусу 100 км від бази підприємства та приводять у дію з використанням природного чи скрапленого газу або електроенергії, максимальна дозволена маса яких, включно з масою причепа або напівпричепа, не перевищує 7,5 тонн;
(g) транспортними засобами, які використовують для навчання та проведення іспитів з метою отримання посвідчення водія чи свідоцтва про професійну підготовку за умови, що такі транспортні засоби не використовують для комерційних перевезень вантажів та пасажирів;
(h) транспортними засобами, які використовують у зв'язку з обслуговуванням каналізації, захистом від повеней, технічним обслуговуванням газових та електричних мереж, утриманням та контролем за станом доріг, вивозом та побутових відходів та їх видаленням, наданням послуг телеграфного та телефонного зв'язку, телебачення та радіомовлення та виявлення радіо- або телепередавачів чи приймачів;
(i) транспортними засобами, що мають від 10 до 17 місць для сидіння, та які використовують винятково для некомерційного перевезення пасажирів;
(j) спеціалізованими транспортними засобами, які перевозять циркове або ярмаркове обладнання;
(k) спеціально обладнаними транспортними засобами для мобільних проектів, головне призначення яких полягає у використанні їх в освітніх цілях у нерухомому стані;
(l) транспортними засобами, які використовують для збору молока з господарств або для повернення у господарства контейнерів для молока чи молочних продуктів, призначених для годівлі тварин;
(mі) спеціалізованими транспортними засобами, які перевозять гроші та/або цінності;
(n) транспортними засобами, які використовують для перевезення тваринних відходів та туш, не призначених для споживання людиною;
(o) транспортними засобами, які використовують на дорогах у межах транспортних вузлів, таких як порти, термінали для комбінованих перевезень та залізничні термінали;
(p) транспортними засобами, які використовують для перевезень живих тварин із господарств на місцеві ринки і навпаки, або із ринків на місцеві бойні у межах радіусу 100 км;
(q) транспортними засобами або комбінаціями транспортних засобів, які перевозять будівельне обладнання в межах радіусу 100 км від бази підприємства та за умови, що керування транспортним засобом не становить основну діяльність водія;
(r) транспортними засобами, які використовують для транспорту вання готової бетонної суміші.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень водія, після проведеного ремонту транспортного засобу RENAULT MAGNUM/FBL LCT, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій продовжив рух з Сумської області до міста Одеса.
Як вбачається з фотофіксації та не заперечується ні водієм ні позивачем, транспортний засіб здійснював перевезення вантажу.
Відстань до кінцевої точки маршруту явно перевищувала 100 км, однак про інші підстави застосування режиму «OUT» на тахографі крім закінчення строку дії картки водія, ОСОБА_2 не зазначив.
Таким чином, на підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що транспортний засіб, який здійснює перевезення вантажу за маршрутом з Сумської області до м. Одеси, не підпадає під виключення передбачені статтями 3 та 13 Регламенту, а тому підстав для застосування режиму «OUT» на тахографі водій ОСОБА_2 не мав.
Разом з тим, Позивач заперечуючи проти Постанови зазначає, що порушення могло мати місце, але повинно кваліфікуватись відповідно до абз. 8 ч.1 ст. 60 Закону України Про автомобільний транспорт №2344-111 як порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів, а не абз. 6 ч.1 ст. 60 Закону, у зв'язку з чим Постанова не має законного обґрунтування.
У свою чергу, суд зазначає, що відповідач правильною кваліфікував, що за відсутності роздруківки на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія відповідальність передбачена абз. 6 ч.1 ст.60 вказаного Закону.
Підтвердженням такого висновку є та обставина, що роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водіїв є документом, який передбачений ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», необхідним для виконання міжнародних перевезень для усіх перевізників (резидентів та нерезидентів) та видів перевезень (пасажирських, вантажних), які використовують у своїх транспортних засобах цифровий тахограф. Тобто, вказаний документ, відсутність якого встановлено у позивача, є загальнообов'язковим при виконанні міжнародних перевезень транспортними засобами, обладнаним цифровим тахографом; інші документи, наведені в ч.ч. 3-6 ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» є спеціальними для кожного з видів перевезень (вантажних/пасажирських) та особи перевізника (резидент/нерезидент).
Розглянувши надані докази та встановивши всі обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки Державна служба України з безпеки на транспорті діяла в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Також згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст. ст. 242, 246, 250, 251, 255, 293-297 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відділ державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 4, тел. (048) 737-8792, ел. пошта: odesa@dsbt.gov.ua)
Державна служби України з безпеки на транспорті (адреса: 01352, м. Київ, пр.-т. Перемоги, буд. 14, Код ЄДРПОУ: 39816845, тел. (044) 351-47-66, ел. пошта: contact@dsbt.gov.ua)
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.