04 листопада 2024 року м. Житомир
справа № 240/6239/24
категорія 104000000
Житомирський окружний адміністративний суд
у складі судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул.Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо відмови у виплаті інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду;
2) стягнути на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з Державного бюджету України за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду в розмірі:
- інфляційні втрати за тривале невиконання судового рішення за період невиплати (з 01.12.2022 - 01.02.2024) суми грошових коштів - 36650,18 грн.
- 3% річних за невиконання судового рішення за період невиплати (з 01.12.2022 - 01.02.2024) суми грошових коштів - 20515,42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Державна казначейська служба України всупереч вимогам Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виплатила із затримкою грошові кошти на виконання судового рішення Богунського районного суду м.Житомира у справі №295/6172/21. Відповідач протиправно не нарахував три відсотки річних від невиплачених у встановлений строк сум.
Позивач також зазначає, що така бездіяльність Державної казначейської служби України є протиправною, оскільки суперечить Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 05.04.2024 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
29 квітня 2024 року відповідач надіслав відзив на позовну заяву (за вх.№24280/24), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
В обґрунтування відповідач зазначає, що Державна казначейська служба України відповідно до наданих повноважень здійснює виконання рішень судів у порядку черговості надходження таких документів та у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що відповідає принципу справедливості та забезпечує рівні права стягувачів на одержання коштів Державного бюджету за рішенням суду.
Зазначає, що Державна казначейська служба України протиправної бездіяльності щодо невиконання рішення суду у справі №295/6172/21 не вчиняла, а тому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно з рішенням Богунського районного суду від 21.01.2022 у справі №295/6172/21 стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 :
- 500000,00 грн на відшкодування моральної шкоди,
- 45800,00 грн на відшкодування суми, сплаченої у зв'язку з наданням юридичної допомоги.
Відповідно до додаткового рішення Богунського районного суду від 02.02.2022 у справі №295/6172/21:
- стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11772,84 грн.
Згідно з постановою Житомирського апеляційного суду від 01.06.2022 у справі №295/6172/21:
- стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 1000 грн витрат за надання правничої допомоги.
На виконання рішення судів у справі №295/6172/21 Богунським районним судом м.Житомира видано виконавчі листи про стягнення з Державної казначейської служби України коштів на користь ОСОБА_1 .
Листом від 09.12.2022 №5-11-11/17797 ДКС України повідомила позивача про те, що Головним управлінням Державної казначейської служби України в Житомирській області прийнято 03.10.2022 три виконавчі листи у справі №295/6172/21 для взяття рішення на облік за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», а саме про стягнення: моральної шкоди у розмірі 500000,00 грн; коштів, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги 45800,00 грн; витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11772,84 грн та у розмірі 1000,00 грн.
21.02.2024 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі розміром 558572,84 грн на виконання рішення суду у справі №295/6172/21, що не оспорюється сторонами.
Позивач направив на адресу ДКС України вимогу від 05.02.2024, у якій просив нарахувати та виплатити інфляційні втрати за не виконання судового рішення та 3 % річних компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за виконавчими листами Богунського районного суду м.Житомира у справі №295/6172/21 про стягнення з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 500000,00 грн, витрат на юридичну допомогу в розмірі 45800,00 грн, витрат на правничу допомогу в розмірі 11772,84 грн та у розмірі 1000,00 грн.
Листом від 12.03.2024 №5-11-11/5280 відповідач повідомив позивача, що компенсація за порушення строку перерахування коштів передбачена Законом, не поширюється на судові рішення, виконання яких здійснено за бюджетною програмою, отже у Казначейської служби відсутні правові підстави для нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за судовим рішенням у справі №295/6172/21.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI (далі - Закон №4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною другою та четвертою статті 3 Закону №4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок №440), пунктом 2 якого передбачено, що боржник - це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб'єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення.
Згідно з пунктами 3, 4 Порядку №440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Заявник подає до органу державної виконавчої служби: заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію); копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків) та копію паспорта громадянина.
Частиною першою статті 5 Закону №4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з пунктом 50 Порядку №845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Згідно з пунктом 51 Порядку №845 в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.
Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.
З наведених вище положень та пунктів 33 і 47 Порядку №845, норм частини першої статті 3 Закону №4901-VI слідує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплату компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
При цьому з приписів статті 5 Закону №4901-VI слідує, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду виплачується у зв'язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.
Отже, виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону №4901-VI, підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
Матеріали справи свідчать та не заперечується сторонами, що Державною казначейською службою України 03.10.2022 отримано виконавчі листи у справі №295/6172/21, натомість кошти перераховані позивачу тільки 21.02.2024.
Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення та зазначає наступне.
В межах розгляду цієї справи спірним є питання відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, у зв'язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, тобто розглядається обов'язок відповідача виконати рішення суду, яке не було ухвалене на підставі норм Закону №266/94-ВР.
Натомість, саме Закон №4901-VI встановлює гарантії виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання, тобто регулює правовідносини у цій справі.
Крім того, аналіз змісту постанов Верховного Суду у справах №826/17656/16 та №804/2076/17, на яку посилається відповідач дає підстави суду погодитися з твердженнями позивача, що посилання ДКС України на застосування висновків у названих постановах є помилковим.
Зокрема, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №826/17656/16 Суд вказав, що сфера правового регулювання Закону №4901-VI не стосується (не охоплює) правовідносин щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених статтею 1 Закону №266/94-ВР. У цьому випадку зобов'язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених Законом №266/94-ВР, не слід ототожнювати із зобов'язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів). Зокрема констатував, що нарахування і виплату компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення (понад три місяці) про стягнення коштів, боржником за яким є, зокрема, державний орган передбачає Закон №4901-VI (стаття 5). Закон №266/94-ВР такого обов'язку ДКС не встановлює. Тож оскільки в обох законодавчих актів різна сфера правового регулювання, застосовувати до спірних правовідносин положення статті 5 Закону №4901-VІ як підстави для стягнення на користь позивача компенсації, є помилковим. Також Суд виснував, що передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у виді інфляційних нарахувань і компенсації в розмірі трьох відсотків річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди та її подальшого відшкодування.
У подальшому, така позиція застосована Верховним Судом у справі № 804/2076/17.
Проте в обох цих випадках мовилося про шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, право на відшкодування якої передбачає Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР.
Тобто, у справах №826/17656/16 та №804/2076/17, різні сфера правового регулювання правовідносин і фактичні обставини.
Окрім того, 03 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №686/7081/21, у якій відступила від висновку щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у правовідносинах, що виникли у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про стягнення моральної шкоди за Законом №266/94-ВР, сформульованого у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №826/17656/16.
Велика Палата Верховного Суду у справі №686/7081/21 зазначила, що «у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону №4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону №4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.
Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення».
Відтак, суд погоджується з доводами позивача щодо того, що нарахування зазначеної компенсації згідно з чинним законодавством передбачено за порушення термінів виконання рішення суду про стягнення коштів безпосередньо з державного органу.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції , п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії , заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).
Суд зазначає, що позивач, отримавши рішення місцевого суду про стягнення на його користь моральної шкоди та пред'явивши це рішення до органу казначейської служби, мав законні сподівання на його безперешкодне та швидке виконання.
Згідно з рекомендаціями, викладеними у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
У пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Враховуючи наведене, суд вважає правомірними доводи позивача щодо наявності у нього права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, передбаченої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 5 Закону №4901-VI викладена у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №620/1788/21.
Враховуючи наведене, суд вважає помилковими твердження відповідача щодо відсутності у законодавстві строків виплати компенсації, оскільки такі не відповідають дійсності та спростовуються положеннями Порядку №845 за якими, - рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у вже згаданій постанові від 09.09.2019 у справі №809/713/17.
Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на черговість виконання рішень суду, оскільки, враховуючи приписи норми ч.4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та положень абз. 2 п. 48 Порядку №845 щодо строку перерахування коштів, законодавцем визначені чіткі часові межі виконання рішень суду. У будь-якому разі черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак, у тримісячний строк.
Таким чином, відповідачем 03 жовтня 2022 року отримано виконавчі листи у справі №295/6172/21, однак нараховано позивачу кошти лише у 21.02.2024, тобто через рік і чотири місяці після їх отримання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови Державної казначейської служби України у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 компенсації за порушення строку перерахування коштів на виконання рішенням суду у справі №295/6172/21 про стягнення коштів з державного органу.
Суд на підставі досліджених під час розгляду справи доказів встановив, що ДКС України не виконала обов'язку, визначеного статтею 3 Закону №4901-VI та не забезпечила своєчасне перерахування позивачу коштів за виконавчим листом, що перебував на виконанні у відповідача.
Велика Палата Верховного Суду у справі №420/2411/19 від 09.11.2023 наголошує на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону №4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів в межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону №4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц)).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 (провадження №14-91цс22)).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Закон України №4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі №420/2411/19).
Виходячи з наведених положень, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача компенсації в розмірі трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення Богунського районного суду м.Житомира від 21.01.2022 року по справі №295/6172/21 та інфляційних втрат у відповідності до положень статті 625 ЦК України.
Отже, до компенсації підлягає сума за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
Як вже встановив суд, виконавчі документи у справі №295/6172/21 отримано відповідачем 03 жовтня 2022 року, наступний день після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа є 04.01.2023, проте кошти у сумі 558572,84 грн перераховано позивачу 21.02.2024, днем, що передує дню повного виконання судового рішення є 20.02.2024. Отже, у цьому періоді було 413 днів прострочення, а не як вказує позивач період просторочки з 01.12.2022 по 01.02.2024.
Отже, суд дійшов висновку про зобов"язання Державної казначейської служби України відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI нарахувати та виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми на виконання рішення суду у справі №295/6172/21, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України - 04.01.2023 до моменту виконання виконавчих листів - 20.02.2024.
Щодо частини позовних вимог про стягнення інфляційних втрати за невиконання рішення суду, суд зазначає наступне.
За даними Державної служби статистики України у 2022 році індекс інфляції склав: жовтень 102,5 %, листопад 100,7 %, грудень 100,7; у 2023 році індекс інфляції склав: січень 100,8 %, лютий -100.7 %; березень -101,5 %, квітень -100,2 %, травень -100,5 %, червень -100,8 %, липень - 99,4 %, серпень - 98,6 %, вересень -100,5 %, жовтень -100,8 %, листопад - 100,5%, грудень - 100,7%, у 2024 році індекс інфляції склав: січень - 100,4%, лютий - 100,3 %.
Суд бере до уваги, що прострочення виконання рішення суду у жовтні 2022 та лютому 2024 року було понад 15 днів, що має значення для врахування індексу інфляції в обох цих місяцях.
З огляду на викладене інфляційні втрати позивача від прострочення виконання судового рішення у справі №295/6172/21 складає за період з 04.10.2022 по 20.02.2024.
Суд також, звертає увагу позивача, що нарахування суми компенсації за невиконання рішення суду (3% річних) та інфляційних втрат є виключною компетенцією відповідача, тому суд не може перебирати на себе повноваження відповідача та втручатись в його дискреційні повноваження. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом зобов"язання Державної казначейської служби України відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI нарахувати та виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми на виконання рішення суду у справі №295/6172/21, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України - 04.01.2023 до моменту виконання виконавчих листів - 20.02.2024, та інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання, з урахуванням позовних вимог, за період з 01.12.2022 по 01.02.2024.
Частиною 1 та 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6,м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне перерахування коштів на виконання рішення суду у справі №295/6172/21.
Зобов"язати Державну казначейську службу України, відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми на виконання рішення суду у справі №295/6172/21, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України - 04.01.2023 до моменту виконання виконавчих листів - 20.02.2024, та інфляційні втрати на суму простроченого грошового зобов'язання, за період з 01.12.2022 по 01.02.2024.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 (двадцять) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.В. Горовенко
Повний текст складено: 04 листопада 2024 р.
04.11.24