Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 листопада 2024 року Справа№200/6891/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника (адвоката) та підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 07 вересня 2024 року № 6523 щодо розгляду рапорту сержанта ОСОБА_1 , водія 2 автомобільного відділення підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна автомобільного взводу підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна автомобільного роти забезпечення продовольством, речовим і військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , яким йому відмовлено у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи;
- зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 звільнити сержанта ОСОБА_1 з посади водія 2-го автомобільного відділення підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна автомобільного взводу підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна автомобільного роти забезпечення продовольством, речовим і військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позов обґрунтовував тим, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час у Військовій частині НОМЕР_1 на зазначеній посаді; має військове звання сержант.
Через сімейні обставини, а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи та за висновком лікарської консультативної комісії (далі - ЛКК) потребує постійного догляду, на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» має право на звільнення з військової служби.
Зокрема, 25 серпня 2024 року звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». До рапорту додав підтверджуючі документи.
Проте відповідачем прийнято рішення від 07 вересня 2024 року № 6523, яким у звільнені з військової служби відмовлено.
Вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що обов'язок доведення підстав звільнення та надання відповідних документів є виключно обов'язком військовослужбовця, який подав такий рапорт.
25 серпня 2024 року сержант ОСОБА_1 подав рапорт на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
За наслідками розгляду рапорту, Військовою частиною НОМЕР_1 не прийнято позитивного рішення, а саме рапорт не погоджено. Підстави:
1) до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду;
Так, членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері та з боку батька, онуки.
Таким чином, до рапорту позивача на звільнення у зв'язку доглядом за матір'ю мали бути додані документи, що підтверджують відсутність у його матері інших дітей, братів/сестер, чоловіка, батьків, онуків, а у разі їх наявності - що вони самі потребують постійного стороннього догляду. Але такі документи додані не були.
Крім того, з доданого до рапорту витягу від 15 серпня 2024 року № 273 вбачається, що вік ОСОБА_3 (1949 року народження), який зареєстрований за однією адресою з позивачем та його матір'ю, не вказує на те, що він потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. А з поданих позивачем документів можна зробити висновок про тривале проживання матері позивача однією сім'єю з ОСОБА_3 . Позивач зареєстрований за однією адресою з матір'ю та зазначеною особою лише 26 червня 2024 року, тобто вже під час військової служби, що, на думку відповідача, вказує на намагання створити штучні докази своїх позовних вимог та не вказує на проживання позивача з матір'ю.
Щодо нотаріально посвідченої заяви матері позивача, то нотаріус посвідчує лише підпис особи, а не правдивість наданої останньою інформації.
Також вважав, що позивач міг отримати відповідний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян за умови відповідного запиту;
2) до рапорту не додано документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків.
Так, в довідці до акту огляду МСЕК, що додана до рапорту, відсутня відмітка про потребу матері позивача у постійному догляді, є лише рекомендації щодо форми праці. А витяг з протоколу засідання ЛКК виданий за довільною формою (тобто такою, що не передбачена нормативними документами Міністерства охорони здоров'я України, не містить відповідних маркувань) та не є належним та допустимим доказом у справі.
Акт про встановлення факту здійснення постійного догляду, на думку відповідача, також не може бути належним та допустимим доказом, оскільки позивач підписав його знаходячись у відпустці, тому такий акт підтверджує не факт здійснення позивачем постійного догляду, а факт його тимчасового перебування за зазначеною в ньому адресою. Крім того, акт не містить відмітки про його затвердження керівником ТЦК (пп.25 п.5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, із змінами, затвердженими наказом МОУ від 23 липня 2024 року № 495 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 10 вересня 2024 року за № 1361/42706).
Таким чином, вважав, що до рапорту не додано належних доказів того, що мати позивача має порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, та, відповідно, потребує постійного стороннього догляду.
Вважав, що оскаржене рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби прийнято у відповідності до положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Просив в задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив, якою підтримав доводи позовної заяви. Також зазначав, зокрема, що вважає доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства та на припущеннях.
Вважав, що позивачем як військовослужбовцем було належним чином виконано свій обов'язок з доведення наявності підстав для звільнення та до рапорту додані відповідні документи, що підтверджують наявність таких підстав. Але відповідачем упереджено не було надано належної правової оцінки цим документам, і в результаті безпідставно відмовлено у звільненні позивача з військової служби, чим грубо порушені як права позивача, так і право його матері на отримання постійного догляду та піклування, що має для неї вкрай негативні наслідки, що пов'язано з поганим станом її здоров'я та неможливістю самообслуговування.
Також зазначав про відсутність у його матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення. Так у його матері відсутні інші діти (крім позивача), відсутні батьки, рідні брати, сестри та онуки, і іншого ніж реалізованого ним законного способу доказування цих обставин не існує.
Просив задовольнити позов.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 07 червня 2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час у Військовій частині НОМЕР_1 у званні сержанта на посаді водія 2 автомобільного відділення підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна автомобільного взводу підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна автомобільного роти забезпечення продовольством, речовим і військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , що сторонами визнається.
Мати позивача ОСОБА_2 - є особою з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним висновком лікарської консультативної комісії (далі - ЛКК).
25 серпня 2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом (зареєстрований відповідачем 25 серпня 2024 року за вхідним № 25929, погоджений з безпосереднім командиром позивача), в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; документи на зарахування на військовий облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рапорт обґрунтовував необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарської консультативної комісії потребує постійного догляду.
До рапорту, в підтвердження підстав звільнення, додав копії документів, що підтверджують наявність родинних зв'язків, висновок ЛКК, а також акт, яким підтверджено необхідність здійснення позивачем постійного догляду за матір'ю.
Так, до рапорту позивач додав наступні документи:
- копію свого свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04 вересня 1981 року, в якому зазначено, що батьком позивача є ОСОБА_4 , матір'ю - ОСОБА_2 ;
- копію паспорту своєї матері ОСОБА_2 (серії НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначено зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , що видане 03 липня 2018 року, згідно з яким шлюб, що був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , розірваний;
- копію витягу про реєстрацію у житловому приміщенні від 15 серпня 2024 року № 273, що виданий позивачу адміністратором ЦНАПу, в якому зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані три особи: ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_5 , дата реєстрації - 26 червня 2024 року по теперішній час; ОСОБА_2 (мати позивача), ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , дата реєстрації - 18 травня 2009 року; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_6 , дата реєстрації - 10 грудня 2007 року;
- нотаріально посвідчену заяву своєї матері - ОСОБА_2 від 26 червня 2024 року, що завірена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, в якій зазначено, що вона не має інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов'язані її утримувати, крім її сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , на утриманні якого вона знаходиться з моменту набуття інвалідності, а саме з 2024 року;
- копію довідки від 25 червня 2024 року серії 12ААД № 079145 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК), згідно з якою за результатом повторного огляду ОСОБА_2 з 19 червня 2024 року встановлено другу групу інвалідності безстроково; причина - загальне захворювання;
- копію витягу з протоколу засідання ЛКК КНП «ЦПМСД» РСР» від 18 липня 2024 року № 53/4, що виданий комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-соціальної допомоги Раївської сільської ради», в якому зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особа з інвалідністю другої групи загального захворювання, за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду терміном до 01 серпня 2025 року;
- копію акту від 14 серпня 2024 року про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), що складений комісією Виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, яким установлено факт здійснення постійного догляду ОСОБА_1 за своєю матір'ю ОСОБА_2 .
У вказаному рапорті бажання продовжувати військову службу позивач не висловив.
За результатами розгляду рапорту відповідачем прийнято рішення від 07 вересня 2024 року № 6523, яким у звільнені позивача з військової служби відмовлено.
Підставами для прийняття вказаного рішення зазначено наступне:
- до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду;
- до рапорту не додано документів, що підтверджуються необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків.
Додатково в цьому рішенні зазначено, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні експертні комісії через виключно високій ступінь втрати здоров'я, який спричиняє виникнення такої потреби (форма 157-1/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30 липня 2012 року № 577). Ця норма стосується як людей першої групи інвалідності категорії А, що фактично нездатні до самообслуговування, так і людей першої групи інвалідності категорії В, які частково можуть себе обслуговувати. У всіх інших випадках потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії. Їх рішення повинні бути підтвердженні відповідними висновками, зокрема: висновком про наявність порушення функції організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о).
Також зазначено, що до рапорту додана копія довідки від 25 червня 2024 року серії 12ААД № 079145 до акту огляду МСЕК, відповідно до якої мати позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи за загальним захворюванням та не потребує постійного стороннього догляду. Довідка лише має зауваження щодо умови та характеру праці (працевлаштування вдома).
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
З 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє і натепер.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 6 ст. 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Видами військової служби, є, зокрема: військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Питання звільнення з військової служби врегульовано ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 1 ст. 26 цього Закону визначено, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану на підставах: «через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)».
Пунктом 3 ч. 12 ст. 26 Закону визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, під час дії воєнного стану:
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Відповідно до пп. 2 п. 225 розд. XII «Звільнення з військової служби» цього Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 розд. XII цього Положення визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення (що регулює припинення (розірвання) контракту) рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п. 241 розд. XII цього Положення).
Спірним питанням у межах цієї справи є оскаржене рішення, яким відмовлено у звільненні позивача з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через такі сімейні обставини як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків - своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи (або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я).
З рапорту позивача та доданих до нього підтверджуючих документів вбачається, що позивач мав право на звільнення з військової служби із зазначених ним підстав.
Посилання відповідача в оскарженому рішенні на таку підставу відмови у звільненні позивача як те, що до рапорту не додано документів, що підтверджуються необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, - є неприйнятними з огляду на наступне.
В підтвердження необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків - своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, позивач додав копію витягу з протоколу засідання ЛКК (лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), згідно з яким мати позивача як особа з інвалідністю ІІ групи за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Правовий висновок Верховного Суду щодо питання допустимості рішення ЛКК на підтвердження необхідності здійснення особою постійного догляду за матір'ю та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами викладений в постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23, а також у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23, де Суд зазначив наступне:
«40. Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
41. У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
42. У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
43. Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
44. Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
45. У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
46. Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
47. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
48. Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
49. З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
50. Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Суд зазначає таке.
51. Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
52. Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
53. За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
54. У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
55. При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.
56. Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
57. В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
58. За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
59. Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
60. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
61. Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
62. Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
63. У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
64. Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
65. Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Верховний Суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
66. З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 1317, Верховний Суд доходить висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
67. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то Суд вважає, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов'язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч.ч. 5 та 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» альтернативно визначає два документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23.
Отже, доданий до рапорту позивача висновок ЛКК (лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) є документом, який підтверджував необхідність здійснення постійного догляду за особою - матір'ю позивача.
Посилання відповідача на протилежне - є неприйнятними, оскільки не ґрунтується на положеннях законодавства та правових висновках Верховного Суду, які як для суду, так і для відповідача є обов'язковими.
Неприйнятними є посилання відповідача в оскарженому рішенні на те, що в довідці до акту огляду МСЕК, копія якої додана до рапорту позивача, зазначено, що мати позивача не потребує постійного стороннього догляду, - оскільки такі посилання не відповідають змісту зазначеної довідки, в якій зазначені відповідачем формулювання відсутні.
Посилання відповідача в оскарженому рішенні на таку підставу відмови у звільненні позивача як те, що до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, - є також неприйнятними з огляду на наступне.
Підпунктом 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Проте, такі положення застосовуються для цілей розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України (застосовується до доходів, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року платником податків у вигляді спадщини/дарунка).
Щодо членів сім'ї, то законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім'ї, а лише визначені критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.
Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Згідно з ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Статтею 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Згідно зі ст. 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Сімейним кодексом України також встановлено: обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда (ст. 266); обов'язок по утриманню братів та сестер (ст. 267).
Поняття «обов'язку утримання» та «обов'язку здійснення догляду» не є тотожними.
Так, утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Як пояснив позивач, у його матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, крім позивача інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення відсутні.
Посилання відповідача у відзиві на те, що до рапорту не були додані документи, що підтверджують відсутність у матері позивача інших дітей, братів/сестер, чоловіка, батьків, онуків - є неприйнятними, оскільки законодавством такі документи (документи в підтвердження «відсутності») не передбачені.
Проте, в підтвердження обставин відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, у даному випадку - матері позивача, позивач до рапорту додав:
- витяг від 15 серпня 2024 року № 273 «Про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб виданий уповноваженим органом, відповідно до якого у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані: позивач - ОСОБА_1 , його мати - ОСОБА_2 та стороння особа - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Як пояснив позивач, ОСОБА_3 не є членом їх сім'ї (у тому числі першого чи другого ступеня споріднення); з цією людиною ні він, ні його матір спільним побутом не пов'язані, взаємних прав та обов'язків не мають; крім того ОСОБА_3 в силу свого віку (на час подання рапорту йому виповнилося 74 роки) не може здійснювати догляд за його матір'ю, бо є непрацездатним;
- копію свідоцтва про розірвання шлюбу між батьками позивача;
- нотаріально посвідчену заяву своєї матері, в якій зазначено, що вона не має інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов'язані її утримувати, крім її сина (позивача), на утриманні якого вона знаходиться з моменту набуття інвалідності, а саме з 2024 року.
Крім того, додатково позивачем надано повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження позивача (від 12 липня 2024 року № 00045973580), в якому зазначені відомості щодо нього та його батьків.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1064 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян», відділами державної реєстрації актів цивільного стану здійснюється видача витягів з Реєстру.
Згідно з п. 13 Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, що затверджений цією постановою, фізична особа по досягненні 16-річного віку має право на отримання витягу з Реєстру стосовно відомостей про себе та про своїх родичів за умови пред'явлення паспорта або паспортного документа і документів, що підтверджують родинні стосунки.
Право на отримання витягу з Реєстру мають представники фізичної особи. Особа має право звернутися за витягом з Реєстру незалежно від місця її проживання та місця державної реєстрації акту цивільного стану (п. 5 зазначеного Порядку).
Форми витягів з Реєстру, а також умови їх видачі визначено Інструкцією з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25.07.2008 за № 691/15382).
Законодавством встановлено конкретні форми витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які формуються з нього автоматично. Видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), чинним законодавством не передбачена.
Аналогічне зазначено в листі Міністерства юстиції України «Щодо видачі витягів із Державного реєстру актів цивільного стану громадян» від 25 серпня 2023 року №112984/19.3.2/11-23, яким Міністерство юстиції України, звертаючись до Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України, просило викладене врахувати та довести до відома територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки оперативних командувань «Північ», «Південь», «Захід», «Схід».
Посилання відповідача на протилежне в частині витягу з Реєстру - є неприйнятним, оскільки не ґрунтується на положеннях законодавства.
Вказані обставини та положення законодавства відповідачем враховані не були.
Посилання відповідача у відзиві на пп. 25 п. 5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454), - є неприйнятними, оскільки додатком 19 до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, серед яких відсутні документи, на яких посилався відповідач, і вказаний додаток містить лише 17 пунктів (а не 25, як зазначав відповідач).
Неприйнятними є і посилання відповідача у відзиві на дату реєстрації місця проживання позивача за однією адресою з матір'ю, та на необхідність встановлення кому саме належить право власності на квартиру, де вони проживають, - оскільки ці обставини не впливають на вирішення питання про звільнення позивача як військовослужбовця з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, з рапорту та доданих до нього підтверджуючих документів вбачається, що позивач має право на звільнення з військової служби із зазначених ним підстав, проте таке право відповідачем було порушено.
З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому судові витрати у вигляді судового збору, які оплачені позивачем в сумі 968,96 грн., підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень, який вчинив порушення пенсійних прав позивача (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
При обчисленні розміру судового збору судом враховані положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якими при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 07 вересня 2024 року № 6523, прийняте щодо ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 (дев'яносто шість) коп.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 04 листопада 2024 року.
Суддя Т.В. Логойда