04 листопада 2024 р.Справа № 160/28244/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юрков Е.О., розглянувши матеріали адміністративної справи №160/28244/24 за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_1 ) в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Петра Калнишевського, буд. 5, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н,50024; ІК в ЄДРПОУ 34545876), з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), щодо не зняття арешту з майна боржника, ОСОБА_3 (РНОКПІІ НОМЕР_2 ), накладеного виконавчому провадженні № 23325125.
- зобов'язати Центрально-Міський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт із усього майна ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який накладено в межах виконавчого провадження 23325125 розпочатого на підставі виконавчого листа № 1-632 від 20.11.2010 року виданого Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу, а саме обтяження: - реєстраційний номер обтяження: 11044046, зареєстровано: 07.04.2011 року 12:30:07, тип обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 23325125, 07.04.2011 року, Довгинцівським ВДВС Криворізького МУЮ, власник: ОСОБА_3 , (РНОКТІІ НОМЕР_2 ), об?єкт обтяження: невизначене майно, все майно, в межах суми стягнення, обтяжувач: Довгинцівський відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, код 34545840, 50086, Дніпропетровська область, вул. Леоніда Бородича, 3.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.10.2023, як спадкоємець за заповітом після ОСОБА_3 , звернувся з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину до державного нотаріуса Шостої Криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області, однак постановою державного нотаріуса від 24.10.2023 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з наявністю арешту на майно спадкодавця. Зазначає, що на виконанні Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №23325125 розпочате на підставі виконавчого листа №1-632, виданого Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення 20 000 грн моральної шкоди з ОСОБА_3 . 07.04.2011 останнім, прийнято постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження відносно всього майна належного ОСОБА_3 . 24.01.2013 зазначений виконавчий лист був направлений до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за належністю, у зв'язку з тим, що боржник отримував пенсію у УПФУ Криворізького району. На підставі вказаного виконавчого листа Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління юстиці (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №36507249, яке перебувало в провадженні вказаного органу державної виконавчої служби в період з 12.02.2013 до 20.12.2015. 20.12.2015 виконавче провадження було закінчене, після чого його було передано до архіву на зберігання та знищено за строками зберігання. Незважаючи на завершення вказаного виконавчого провадження відповідачем не знято арешт з майна боржника - ОСОБА_3 . Таким чином, зазначені обставини вказують на невиправдане втручання у право позивача, як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 на вільне користування належним йому майном, а також обґрунтовують необхідність зняття вказаного арешту уповноваженими особами Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління юстиці (м. Одеса).
Ухвалою суду від 25.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, зважаючи на предмет спору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пункту 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що рішення, дії, бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише в разі відсутності іншого встановленого порядку судового оскарження. Встановлення законом іншого порядку судового оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби виключає поширення юрисдикції адміністративних судів на таку категорію справ.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Частиною 1 статті 74 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Так, за правилами статті 74 Закону № 1404-VIII усі рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ, а рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
У постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 814/1727/16 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні. Спірні питання які виникають з певними учасниками виконавчого провадження, відносно рішень, дій чи бездіяльності держвиконавця, які ним вчиняються (не вчиняються) на виконання судового рішення, може бути оскаржено такими особами лише до того суду, який видав такий виконавчий документ. Така юрисдикційна визначеність суду стосовно розгляду спору пов'язаного з таким виконавчим провадженням, є безумовною та виключною підсудністю.
За загальним правилом сторони виконавчого провадження, їхні представники та прокурор можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист. Разом з цим інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби до адміністративного суду.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 808/8368/15.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пункті 25 постанови від 05.12.2018 у справі № 279/2369/17, юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ.
Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів не належать справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих місцевими (районними) судами, а необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта.
Судом встановлено, що 24.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Шостої Криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області з заявою про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно, що складається з: квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою державного нотаріуса від 24.10.2023 ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , відмовлено у зв'язку з наявністю арешту на майно спадкодавця.
Відповідно до відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, встановлено, що на все майно ОСОБА_3 , накладено арешт відповідно до постанови Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №23325125 від 07.04.2011.
Також судом встановлено, що на виконанні Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №23325125 розпочате на підставі виконавчого листа №1-632, виданого Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення 20 000 грн моральної шкоди з ОСОБА_3 .
07.04.2011 державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції прийнято постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження відносно всього майна належного ОСОБА_3 .
24.01.2013 зазначений виконавчий лист був направлений до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за належністю, у зв'язку з тим, що боржник отримував пенсію у УПФУ Криворізького району.
На підставі зазначеного, Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиці (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №36507249, яке перебувало в провадженні в період з 12.02.2013 до 20.12.2015.
20.12.2015 виконавче провадження було закінчене, після чого його було передано до архіву на зберігання та знищено за строками зберігання.
Незважаючи на завершення зазначеного виконавчого провадження відповідачем не знято арешт з майна боржника - ОСОБА_3 .
Позивач наголошує, що зазначені обставини вказують на невиправдане втручання у право позивача, як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 на вільне користування належним йому майном, з приводу цього суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 цього Кодексу).
Частиною 1,2 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина 2 статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У частині 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження №11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №554/5912/19-ц (провадження № 61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі №331/1383/20 (провадження № 61-7109 св 22).
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
Згідно з вимогами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у спірних правовідносинах передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права позивача, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, а отже відсутні обставини, необхідні для віднесення даного спору до категорії адміністративних.
Отже, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів.
З урахуванням зазначеного, позивачу необхідно здійснювати захист порушених прав у порядку цивільного судочинства шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту, а не в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 238, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Закрити провадження у справі №160/28244/24 за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити учасникам справи, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя Е.О. Юрков