Справа № 638/19041/24
Провадження № 2-о/638/306/24
04.11.2024 Дзержинський районний суд м. Харкова:
у складі головуючого судді: Хайкіна В.М.,
за участю секретаря: Черкашиної Д.А.,
з участю заявника: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,-
08.10.2024 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, згідно прохальної частини якої просить суд: видати обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців з заборонами щодо: перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 або за іншою адресою; перебування за місцем роботи ОСОБА_1 ; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; телефонувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 або контактувати з ними через інші забоси зв'язку особисто і через третіх осіб. Заява обґрунтована тим, що заявник з ОСОБА_2 перебували у цивільному шлюбі з 2010 року. Сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 визнав батьківство щодо сина, а доньку заявниця зареєструвала у відповідності до статті 135 Сімейного кодексу України, як одинока мати. Шлюб ОСОБА_2 не хотів укладати, бо він був у шлюбі двічі і має дорослих дітей. З 04.09.2024 року заявник працює продавцем продовольчих товарів в магазині за трудовим договором з ФОП ОСОБА_5 . До знайомства з ОСОБА_2 у заявниці було два автомобілі, один з яких згорів, а інший заявниця продала за довіреністю. На вказані гроші в 2011 році ОСОБА_2 купив будинок в АДРЕСА_2 . Сторони проживали у вказаному будинку, робили ремонт. ОСОБА_2 не допомагав заявниці утримувати будинок, не оплачував комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість за комунальні послуги. Вчиняв насильницькі дії сексуального характеру відносно заявниці. Перед пандемією сторони переїхали до м. Харкова, винаймали житло. ОСОБА_2 з 2004 року по 2009 рік знаходився в місцях позбавлення, після звільнення офіційно не працював. За час спільного проживання ОСОБА_2 умисно позбавив заявницю майна, яке остання мала до шлюбу, оформив документи на будинок на свою користь, потім довів будинок до такого стану, що в ньому неможливо було проживати, не дає документи, тобто його дії мають ознаки домашнього насильства економічного характеру.
Перший раз ОСОБА_2 побив заявницю, коли остання була вагітна донькою на п'ятому місяці вагітності. Весь час принижував, висловлювався нецензурною лайкою на її адресу в присутності дітей, сторонніх осіб. Після переїзду до м. Харкова у відносинах між сторонами нічого не змінилось. У зв'язку із початком військових дій, постійних обстрілів міста, заявниця вирішила з дітьми евакуюватись за кордон, оформила закордонні документи. ОСОБА_2 дізнався про вказане, та о першій годині ночі 29 лютого 2024 року побив заявницю в присутності дітей. В цей же день заявниця звернулась до бюро судово-медичної експертизи. Згідно висновку експерта ОСОБА_2 наніс заявниці легкі тілесні ушкодження. ОСОБА_1 звернулась до поліції Київського району м. Харкова, написала заяву, діти також написали пояснення, слідчий провів слідчий експеримент. На той час заявниця проживала за адресою: АДРЕСА_3 .
17.03.2024 року о 13:30 год. ОСОБА_2 знов вчинив сварку зі заявницею в присутності дітей, висловлювався нецензурною лайкою, погрожував, ображав, кричав, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру. Своїми діями ОСОБА_2 вчинив правопорушення, передбачене частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення і був притягнутий до адміністративної відповідальності, до нього було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Стосовно ОСОБА_2 було винесено терміновий заборонний припис на строк 10 діб. Після цього він забрав свої речі і переїхав на інше місце проживання. Заявниця з дітьми переїхала на іншу квартиру. ОСОБА_2 почав їх розшукувати, приходив до заявниці на роботу, погрожував останній, висловлювався нецензурною лайкою, написав скаргу до соціальної служби. До заявниці приходила комісія зі Служби у справах дітей Шевченківського району з перевіркою виконання батьківських обов'язків. 15.07.2024 року заявниця подала позовну заяву до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова про утримання аліментів на сина ОСОБА_4 , 2011 року народження. 18.08.2024 року ОСОБА_2 без відома заявниці забрав сина, щоб не платити аліменти. Сина до заявниці не пускає, блокує його телефон, щоб остання не телефонувала сину. Син з другого вересня не навчається. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 забрав доньку, щоб погуляти. Після того, як заявниця пішла забирати доньку, між сторонами виник конфлікт у присутності дітей. В ході цього конфлікту, ОСОБА_2 повідомив, що позбавить заявницю батьківських прав. 21.09.2024 року ОСОБА_2 прийшов на роботу до заявниці та знов почав останній погрожувати, ображати, вказане було записано на відео. Потім зателефонував доньці і цілих дві години її тримав коло телефону, налаштовував дитину проти матері, обіцяв її забрати, просив її вийти, але донька відмовилась. 05.10.2024 року ОСОБА_2 телефонував доньці, пропонував погуляти, проте вона відмовилась. Донька заблокувала його номер. 07.10.2024 року доньці зателефонував брат, запропонував погуляти, проте остання відмовилась та сказала, що не хоче спілкуватись із батьком та не хоче слухати, як батько погано відзивається про маму.
Враховуючи викладені обставини, заявник звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.10.2024 року відкрито провадження у справі за правилами окремого провадження та призначено судове засідання.
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 заяву про видачу обмежувального припису підтримала та просила задовольнити, додаткових пояснень не надала.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 04.11.2024 не з'явився, причину неявки не повідомив, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи або будь-яких заяв з процесуальних питань до суду не надходило.
Відповідно до частини 1 статті 350-5 ЦПК України, неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Суд, дослідивши доводи заявника, викладені у заяві, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували з 2010 року у цивільному шлюбі.
Сторони мають дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 20.11.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції. Відомості про батька записані відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , працює за трудовим договором між ФОП ОСОБА_5 на посаді продавця продовольчих товарів.
29.02.2024 року заявниця ОСОБА_1 звернулась до КЗОЗ Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи для проведення судово-медичного дослідження (обстеження) для встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за подіями, які відбулись 29.02.2024 року о 1 годині ночі.
Згідно висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи №105-2024 встановлено, що на підставі судово-медичного огляду ОСОБА_1 мають місце синці на правій вушній раковині, ногах, лівій сідниці. Ці ушкодження утворились від травматичної дії тупих твердих предметів, за механізмом удар чи удар-стиснення, та могли бути отримані протягом доби до моменту огляду. Зі ступенем тяжкості: синці на правій вушній раковині, ногах, лівій сідниці відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів.
Копією постанови Київського районного суду м. Харкова від 05.04.2024 року у справі №953/2298/24 підтверджується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Згідно акту №53 від 19.07.2024 року обстеження умов проживання, які біли проведені на підставі листа ССД по Київському району №03-22/1164 від 09.07.2024, які проводились за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що умови проживання задовільні. Також проведено проф.бесіду щодо наслідків невиконання батьківських обов'язків, попереджено про відповідальність.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина 2 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У пункті 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частинами 3, 4 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Відповідно до частини 10 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв'язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов'язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини 1 статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), касаційний суд звертає увагу на те, що «докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. […] При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIII апеляційному суду слід врахувати поведінку ОСОБА_2 , як до так і після звернення ОСОБА_1 до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви ОСОБА_1, з'ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_2 обов'язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIIIта чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні №12020180180000749 відповідно до положень частини 6 статті 194 КПК України або статті 911 КК України».
Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині 3 статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22)).
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 3 статті 12, частина 1 статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Із матеріалів справи вбачається, що конфлікт між сторонами розпочався 29.02.2024 року, у зв'язку із чим ОСОБА_2 наніс заявниці ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження.
Проте, матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_1 зверталась до правоохоронних органів для вжиття заходів відносно ОСОБА_2 за вказаною подією.
До заяви про видачу обмежувального припису долучена копія постанови Київського районного суду м. Харкова від 05.04.2024 року, згідно якої ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за подіями, які відбулись 17.03.2024 року.
Із заявою про видачу обмежувального припису заявниця звернулась до суду лише 08.10.2024 року, майже через 7 місяців після вчинення домашнього насильства відносно заявниці та неповнолітніх дітей.
Із дослідженого відеозапису, який міститься на технічному носієві - флеш карта вбачається, що ОСОБА_2 телефонував заявниці ОСОБА_1 та доньці ОСОБА_3 з метою зустрічі та побачень із донькою та саме із цими підставами приходив на роботу до заявниці ОСОБА_1 .
Суд дійшов до висновку, що між сторонами існує спір щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, який регулюється, зокрема, нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України і не може розцінюватись як домашнє насильство.
Щодо обмеження ОСОБА_2 у перебуванні за місцем проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у перебуванні за місцем роботи ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
З врахуванням того, що заявник та заінтересована особа фактично розірвали шлюбні відносини, кожен з них може перебувати в тому місці, у якому забажає, проте це не позбавляє будь-кого з них права вияснити безпосередньо чи через третіх осіб місце перебування один одного, якщо цього вимагатимуть інтереси їх неповнолітніх дітей.
Щодо інших обмежень ОСОБА_2 , а саме заборони спілкування, листування, телефонних переговорів з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 або контакту з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, суд вважає їх неефективними та передчасними у даному разі, оскільки будь-яких інших дій насильницького характеру з боку ОСОБА_2 щодо дочки, зокрема, погроз, залякування, образ, надсилання повідомлень образливого змісту, тощо, достеменно на підставі належних доказів не встановлено. З наданого до суду відеозапису, на якому зафіксована розмова ОСОБА_2 з дочкою, не вбачається ознак у його діях психологічного чи іншого насильства. Обмежувальний припис у такій формі не сприяє можливому налагодженню відносин між батьком та дочкою та забезпеченню найкращих інтересів дитини.
Суд звертає увагу заявниці, що якщо заборонити ОСОБА_2 будь-яким чином телефонувати ОСОБА_1 , то заявниця буде позбавлена можливості цікавитись життям спільного сина - ОСОБА_4 .
Виходячи з того, що під час перебування неповнолітніх дітей з одним із батьків, які є учасниками даної справи, беручи до уваги воєнний стан в країні, у зв'язку з чим можуть виникнути непередбачені ситуації, які вимагатимуть невідкладної комунікації між батьками з метою забезпечення життя і здоров'я дітей, може виникнути необхідність невідкладного телефонного спілкування чи листування.
За таких обставин, враховуючи конкретні обставини цієї справи та висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд вважає, що заявником не доведено вчинення ОСОБА_2 фізичного, економічного чи психологічного насильства відносно заявниці та її дитини в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та існування ризиків вчинення ним протиправних дій у майбутньому, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених вказаним Законом.
З огляду на вищевикладене, заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису визнається необґрунтованою, оскільки заявницею не доведено наявності підстав, з яким Закон пов'язує можливість застосування обмежувального припису. Тому заява не підлягає задоволенню.
Проте, відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд наголошує сторонам на те, що в присутності дітей будь-які конфлікти між ними неприпустимі, оскільки конфлікти між батьками не повинні заважати нормальному розвитку дітей, а також батьки повинні враховувати психоемоційний стан дітей.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268,350-1-350-8 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 04.11.2024 року.
Головуючий: