Справа № 638/20118/24
Провадження № 1-в/638/904/24
Іменем України
04 листопада 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
засудженого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про приведення вироку у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року,
У вересні 2024 року засуджений ОСОБА_4 , який відбуває покарання в ДУ «Олексіївська виправна колонія (№25)» звернувся до суду із заявою, в якій просив суд привести його вирок у відповідність до Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів».
В судовому засіданні засуджений заяву підтримав та просив задовольнити.
Прокурор не заперечував проти часткового приведення вироку у відповідність до чинного законодавства.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та особову справу засудженого, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 13, 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України; інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 7-1, 13-1, 13-4, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу.
Судом встановлено, що Харківського районного суду Харківської області від 03.12.2019, з урахуванням покарання, призначеного вироком Харківського апеляційного суду від 29.09.2020, ОСОБА_4 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено покарання за ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки; за ч.2 ст. 289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
Вироком Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2020 року, з урахуванням покарання, призначеного вироком Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Харківського районного суду Харківської області від 03.12.2019, з урахуванням покарання, призначеного вироком Харківського апеляційного суду від 29.09.2020, та призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 7 місяців без конфіскації майна.
Частина 1 ст. 2 Кримінального кодексу України передбачає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК України, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК України раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.
Поряд із цим, відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Європейський суд з прав людини вважає, що ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Ніякого покарання без закону» є важливою складовою принципу верховенства права. Він також підтвердив, що зазначена стаття Конвенції допускає принцип ретроспективності більш м'якого кримінального закону. На цьому принципі ґрунтується правило, згідно з яким за наявності відмінностей між чинним на час вчинення злочину кримінальним законом та законом, який набрав чинності перед винесенням остаточного судового рішення, суди мають застосовувати той із них, положення якого є більш сприятливими для обвинуваченого (рішення у справі Скоппола проти Італії).
09 серпня 2024 року набрав чинності Закон України 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до статті 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).
Положеннями частини 1 статті 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Частиною 2 статті 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) установлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на зазначене аналіз указаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений статті 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.
Згідно з частиною 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пунктом 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Звироку Харківського районного суду Харківської області від 03.12.2019 встановлено, що ОСОБА_4 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України за те, що він 09.09.2019 року, близько 15:00 години, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, переслідуючи корисливий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , переліз через паркан вказаного домоволодіння, тим самим проник на територію домоволодіння, та, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб та потерпілий не спостерігає, реалізуючи свій злочинний умисел, таємно викрав у ОСОБА_5 , майно загальною вартістю 1126,10 грн.
Відповідно до вироку Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2020 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за п'ятьма епізодами, а саме:
1) 30.11.2019 таємно викрав чуже майно (крадіжка) вартістю 2072 грн. 70 коп.;
2) 01.12.2019 таємно викрав чуже майно (крадіжка) вартістю 3817 грн. 35 коп.;
3) на початку травня 2020 року таємно викрав чуже майно (крадіжка) вартістю 288 грн. 00 коп;
4) 31.05.2020 таємно викрав чуже майно (крадіжка) вартістю 288 грн. 00 коп.;
5) 18.07.2020 таємно викрав чуже майно (крадіжка) вартістю 186 грн. 18 коп.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2019 на рівні 1921 гривня. Отже, розмір соціальної пільги, встановленої законом на 01.01.2019, становить 960,50 грн (1921,00 грн *50% = 960,50 грн.), а відтак кримінальна відповідальність за викрадення чужого майна у 2019 році настає за умови, що вартість викраденого майна перевищує 1921 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2020 на рівні 2102 гривні. Отже, розмір соціальної пільги, встановленої законом на 01.01.2020, становить 1051,00 грн (2102,00 грн *50% = 1051,00 грн.),а відтак кримінальна відповідальність за викрадення чужого майна у 2020 році настає за умови, що вартість викраденого майна перевищує 2102 грн.
Зі змісту вироку, за яким ОСОБА_4 відбуває покарання, а також вироку, невідбута частина покарання за яким частково приєднана до остаточного покарання, вбачається, що вартість викраденого ОСОБА_4 майна за епізодами від 09 вересня 2019 року, на початку травня 2020 року, 31 травня 2020 року та 18 липня 2020 року, на день вчинення правопорушення не перевищувала двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч. 1 ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
Відповідно до ч. 6 ст. 3 КК України зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, внесені законодавцем зміни призвели до часткової декриміналізації діяння і дія Закону має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.
Вказані висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 0306/7567/12, згідно з якими «за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності».
Внесені законодавцем зміни про кримінальну відповідальність призвели до часткової декриміналізації діяння, і дія Закону має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21 (провадження № 51-2555кмо24) вказала, що Закон №3886-IX є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом №3886-IX, мають зворотну дію в часі. Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом №3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
За таких обставин, суд вважає необхідним застосувати зворотну дію у часі Закону № 3886-IX, яким внесені зміни до законодавства в частині розмежування відповідальності за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати від кримінально караного діяння, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями Кримінального кодексу України за принципом визначення граничного розміру викраденого майна у розмірі до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за вчинення якого особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
Частина 2 ст. 74 КК встановлює кримінально-правовий наслідок зворотної дії закону, що скасовує кримінальну протиправність діяння. Якщо злочин декриміналізовано після набуття законної сили вироком суду, яким особа засуджена за такий злочин із призначенням їй покарання, вона має бути негайно звільнена від призначеного судом покарання. Це, зокрема, означає, що, якщо особа відбуває призначене їй покарання - вона звільняється від його невідбутої частини.
Враховуючи часткову декриміналізацію, введену Законом України «Про внесення змін до КУпАП», на підставі ч.1 ст. 5, ч. 2 ст. 74 КК України, засуджений ОСОБА_4 підлягає звільненню від призначеного покарання за вироком Харківського апеляційного суду від 29.09.2020 за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Враховуючи, що ОСОБА_4 остаточне покарання за цим вироком було призначено за сукупністю злочинів, тому остаточне покарання слід визначити без застосування ч. 1 ст. 70 КК України.
Крім того, ОСОБА_4 підлягає звільненню від покарання за вироком Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року за ч. 3 ст. 185 КК України за епізодами, які мали місце на початку травня 2020 року, 31 травня 2020 року та 18 липня 2020 року. При цьому, міра покарання за цим вироком за рештою епізодів, а саме від 30.11.2019 та від 01.12.2019, залишається без змін - 4 роки позбавлення волі, як і остаточне покарання визначене на підставі ст. 71 КК України - позбавлення волі на строк 5 років 7 місяців без конфіскації майна.
Керуючись ст. 537, 539 КПК України
Клопотання засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про приведення вироку у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року - задовольнити.
Привести вирок Харківського районного суду Харківської області від 03.12.2019, з урахуванням покарання, призначеного вироком Харківського апеляційного суду від 29.09.2020, щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідність до Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року.
Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від покарання, призначеного вироком Харківського апеляційного суду від 29.09.2020 за ч. 3 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Вважати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженим вироком Харківського районного суду Харківської області від 03.12.2019, з урахуванням покарання, призначеного вироком Харківського апеляційного суду від 29.09.2020, зач.2 ст. 289 КК України, без застосування ч. 1 ст. 70 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
Привести вирок Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2020 року, з урахуванням покарання, призначеного вироком Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року, щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідність до Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року.
Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від покарання, призначеного вироком Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року за ч. 3 ст. 185 КК України за епізодами, які мали місце на початку травня 2020 року, 31 травня 2020 року та 18 липня 2020 року.
Вважати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженим вироком Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2020 року, з урахуванням покарання, призначеного вироком Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року, за ч. 3 ст. 185 КК України за епізодами від 30.11.2019 та від 01.12.2019 до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання за цим вироком невідбутого покарання за вироком Харківського районного суду Харківської області від 03.12.2019, з урахуванням покарання, призначеного вироком Харківського апеляційного суду від 29.09.2020, вважати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженим до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 7 місяців без конфіскації майна.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з моменту її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Харкова.
Повний текст ухвали проголошено 04 листопада 2024 року о 12 год 00 хв.
Суддя ОСОБА_1