Справа № 638/16397/17
Провадження №1-кп/638/154/24
01 листопада 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова кримінальне провадження №12017220480004945 від 09.10.2017 року стосовно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Черкаська Лозова Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, осіб на утриманні немає, працевлаштованого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, -
встановив:
06 жовтня 2017 року приблизно о 06 годині 00 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи на вулиці Балакірєва в м.Харкові, побачив на території приватного домоволодіння АДРЕСА_2 , яка огороджена металевим парканом, алюмінієву драбину, після чого у нього раптово виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме вищевказаної драбини. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням на територію приватного домоволодіння, а також корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, діючи умисно та упевнившись, що поблизу від місця скоєння злочину нікого немає і за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_6 став ногами на паркан, перехилився через нього і дотягнувся до драбини, яка стояла на відстані приблизно одного метру від огорожі, проникнувши таким чином на територію вищевказаного приватного домоволодіння. Взявшись за драбину, ОСОБА_6 перетягнув її через паркан на вулицю і таким чином викрав 2-секціну алюмінієву драбину «Triton tools», вартістю згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №19172 від 20.10.2017 року вартістю 1794 гривень, яка належить ОСОБА_7 .. Після чого ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник, обернувши викрадене майно на свою користь, розпорядившись ним на свій розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду у сумі 1794 гривні.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро покаявся у скоєному злочині та щодо обставин вчинення кримінального правопорушення пояснив, що викрав алюмінієву драбину з території приватного домоволодіння, поки за ним ніхто не спостерігав. Просив суворо його не карати.
Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднаному з проникненням у сховище, та кваліфікує його дії за ч.3 ст.185 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України - є тяжким злочином, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом'якшує та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 , є щире каяття.
При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченого в даній ситуації ґрунтується на належній критичній оцінці ним своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, бажанням виправити ситуацію, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , судом не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 раніше не судимий, одружений, осіб на утриманні немає, працевлаштований, проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , на диспансерному (профілактичному) обліку у КЗОЗ «ОНД» не перебуває, впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КЗОЗ «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» не звертався, за місцем проживання характеризується негативно.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставини, що пом'якшує покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді позбавлення волі.
Однак суд вважає, що обвинувачений не потребує ізоляції від суспільства, його виправлення можливе без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконання покладених на нього обов'язків, та приймає рішення про звільнення його у відповідності зі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Об'єктивні обставини, які б давали підстави для висновку про неможливість виправлення обвинуваченого при призначенні йому покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням з іспитовим строком відсутні.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, має бути індивідуальним щодо кожної особи та на думку суду не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ним нових кримінальних правопорушень.
У той же час, з метою контролю за поведінкою засудженого, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_6 обов'язки передбачені п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати, які пов'язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не подавався.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 1 (один) рік не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов'язати засудженого ОСОБА_6 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави на відшкодування процесуальних витрат за проведення судової експертизи №19172 від 20.10.2017 року у розмірі 396 гривень.
Речовий доказ - алюмінієву драбину - залишити законному володільцю.
Речовий доказ - диск DVD-R Axent 4.7 GB 120 min 16x з відеозаписом подій від 06.10.2017 року з камер відеоспостереження гаражного боксу - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1