Справа № 211/2885/24
Провадження № 2/211/1781/24
іменем України
04 листопада 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Ніколенко Д.М.,
за участю секретаря судового засідання - Данилової О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитних договорів та частково недійсними договорів факторингу,-
встановив:
від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до суду із позовом звернувся її представник - адвокат Дербін Д.О. та просить суд визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту в розмірі 30 000 доларів США за №0308/0908/71-246 від 25.09.2008 року, укладеним між Відкритим Акціонерним Товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_1 ; визнати частково недійсним Договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині відступлення права грошової вимоги за Кредитним Договором №0308/0908/71-246 від 25.09.2008 року, укладеним між Відкритим акціонерним Товариством «Сведбанк», яке відступило право вимоги за договором ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_1 ; визнати частково недійсним Договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між Товариством з обмежено відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» в частині відступлення права грошової вимоги між Кредитним Договором №0308/0908/71-246 від 25.09.2008 року, укладеними між Відкритим акціонерним Товариством «Сведбанк», яке відступило право вимоги за договором ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_1 . В обґрунтування позову зазначив, що 25.09.2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Сведбан» було укладено кредитний договір № 0308/0908/71-246, який відповідно до договору факторингу від 28.11.2012 року було відступлено Факторинговій компанії «Вектор Плюс» і цього ж дня ще раз відступлено на підставі договору факторингу ТОВ «Кредитні ініціативи». Позивач вважає, що вищевказаний кредитний договір та договори факторингу в частині відступлення права грошової вимоги з оскаржуваним кредитним договором є недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства, а саме:
- ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонено надання споживчих кредитів в іноземній валюті. Оспорювані договори містять положення про зобов'язання банку надавати споживчий кредит в розмірі 30 000 доларів США;
- ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168 у зв'язку з ненаданням споживачеві інформації про кредитування, чим порушено право на достовірну інформацію про послугу та умови договору;
- ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким заборонено встановлювати додаткові платежі на користь банку. Пункти 1.5. та 2.1 Кредитних договорів містять положення про додаткові платежі на користь банку;
- ч. 3 п. 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, так як у договорі відсутні умови повернення кредиту та сплати процентів, а саме не зазначено номери рахунків, на які споживач має право повертати кредит та сплачувати проценти;
- підпункту 2 п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», яким передбачено набуття відступленого. права грошової вимоги до боржників суб'єктів господарювання, тобто лише до юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Оспорювані договори факторингу укладеними відповідачем щодо набуття відступленого права грошових вимог до ОСОБА_1 як фізичної особи;
- ст. 192 ЦК України та п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 1593 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», у яких визначено, що банки та інші фінансові установи мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями. ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» відповідної генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не має, тому не може отримувати іноземну валюту (долари США) як засіб платежу. Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений ними без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним;
- ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», згідно із якою передача персональних даних про фізичну особу без її згоди не допускається. ТОВ «ФК «Вектор Плюс» без згоди позивача здійснило незаконне поширення, розповсюдження даних про нього як фізичну особу, а ТОВ «Кредитні ініціативи» здійснило їх незаконне збирання і накопичення.
Ухвалою суду від 07 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі, витребувано докази.
Ухвалою суду від 24 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Позивач та його представник надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, вимоги позову підтримали, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Представник відповідача про дату, час та місце слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, без повідомлення причин неявки, відзиву не подав. Ухвалу суду від 07.05.2024 року в частині витребування доказів не виконав.
Ураховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України та відсутність заяви позивача про розгляд справи в заочному порядку з винесенням по справі заочного рішення, що є обов'язковою підставою для розгляду справи в заочному порядку (п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України), суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справ і, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Так, відповідно до змісту рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17.04.2012 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту були задоволені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» заборгованість станом на 24.10.2011 року в сумі 317 675,49 грн., яка складається з основного боргу в розмірі 234 740,80 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 70 186,08 грн., заборгованості по сплаті пені за несвоєчасні повернення кредиту та сплату процентів в розмірі 12 748,60 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. При цьому рішення було постановлено в присутності відповідача ОСОБА_1 , яка в судовому засіданні позов визнала частково, не заперечувала, що має заборгованість по кредитному договору, яка виникла внаслідок зміни її матеріального становища, на той час вона не мала можливості в повному обсязі погасити заборгованість. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/26918200)
Згідно із рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.09.2013, постановленим за наслідками розгляду цивільної справи за позовом Товариства обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0308/0908/71- 246 від 25.09.2008 року, яка станом на 01.02.2013 складає 426506 грв. 09 грн., а саме: за кредитом - 235249,98 грн.; по відсотках - 107929,56 грн.; пеня - 83326,55 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: однокімнатну квартиру, що розташована на десятому поверсі шістнадцятиповерхового будинку, загальною площею 42,2 кв.м., житловою площею 17,9 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі права власності, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/33236467)
Крім того, відповідно до змісту рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17.06.2016 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором були задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні Ініціативи» заборгованість за кредитним договором №0308/0908/71-246 від 25.09.2008 року в загальному розмірі 451 868 грн. 47 коп., яка складається з: - заборгованості по відсотках за період з 24.10.2011 року по 24.07.2015 року - 306 586 грн. 43 коп.; - пені за період з 15.06.2013 року по 15.06.2014 року в розмірі - 145 282 грн. 04 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. При цьому в судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали, вказуючи, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не набуло право вимоги за кредитним договором № 0308/0908/71-246 від 25.09.2008 року. Кредит за цим договором був наданий в іноземній валюті, а позивач ліцензію на здійснення валютних операцій не отримував. Крім того, вважали договори факторингу, укладені між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Вектор Плюс», а також між ТОВ «Вектор-Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» в частині відступлення права вимоги за спірним кредитним договором недійсними, оскільки первісний кредитор у зобов'язанні не підтвердив належним чином факту передачі новому кредиторові документів, які засвідчують його право вимоги за кредитом. Відповідно суд, обговоривши заперечення відповідача та його представника, дійшов висновку про дійсність як кредитного договору, так і договорів факторингу. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58547816)
Вивчивши вказані вище рішення, судом було встановлено, що 25.09.2008 року ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 0308/0908/71-246.
Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати Боржнику кредит у сумі 30 000,00 доларів США на строк з 25 вересня 2008 року по 24 вересня 2038 року, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитний договором. Пунктом 1.3 договору встановлено розмір процентної ставки за користування кредитом - 12,5 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.
Пунктом 8.1 договору встановлена відповідальність позичальника за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом у виді пені за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості.
Постановляючи рішення про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, які не оскаржені та набрали законної сили, суди виходили із того, що банк у законний спосіб, без порушення вимог діючого на момент укладення кредитного договору № 0308/0908/71-246 законодавства, уклав із ОСОБА_1 кредитний договір, який в повній мірі відповідав волевиявленню сторін. Таким чином, у суду відсутні підстави для визнання оспорюваного кредитного договору № 0308/0908/71-246 від 25.09.2008 року недійсним.
Судо також встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступник ВАТ «Сведбанк» та ТОВ ФК «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу №15, відповідно до п.2.1, 2.2 якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
В свою чергу, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу, згідно якого Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») також відступив Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах. При цьому п. 2.3 вказаного договору передбачено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в дату відступлення, якою є дата укладення цього договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Сторони в день укладення цього договору також складають та скріплюють своїми печатками Акт прийому-передачі реєстру заборгованості, за формою встановленою в Додатку №2 до цього договору.
Внаслідок укладення вказаних договорів факторингу відбулася заміна кредитора, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 25.09.2008 року № 0308/0908/71-246, позичальником згідно якого є ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними актами прийому-передачі, реєстрами заборгованостей боржників, платіжними дорученнями, довідками про сплату та отримання клієнтом від фактора грошей (обставина встановлена рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17.06.2016 року).
Заявляючи позовні вимоги про визнання зазначених договорів факторингу частково недійсними, позивач посилається на те, що за умовами оспорюваного кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у валюті доларах США до 12 жовтня 2016 року та до 24 вересня 2018 року, тобто вказаний обов'язок існував на момент укладення договорів факторингу. Для виконання умов кредитного договору, валютою якого є іноземна валюта, долар США, обіг якої на території України є обмеженим, сторони договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а саме генеральну (або індивідуальну, за відсутності генеральної) ліцензію НБУ на здійснення операцій з іноземною валютою, в тому числі з валютними цінностями. Відтак отримавши за Договором факторингу, що оскаржується, відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України права первісного кредитора у зобов'язанні за оскаржуваними кредитними договорами в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а саме обов'язок надавати кредитні ресурси та вимагати їх повернення з оплатою процентів ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності юридичної особи, а саме, не мали ні генеральної, ні індивідуальної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій, як це передбачено законодавством України, відтак укладати договори факторингу.
Однак, суд вважає, що правові підстави для визнання договорів факторингу частково недійсними позивачем не доведені.
Суд виходить із того, що відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина 2 та 3 статті 512 ЦК України).
Відповідно до статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно із частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Частиною 1 статті 1080 ЦК України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно зі статтею 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Відповідно до частини 1 статті 1085 ЦК України якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.
Отже, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.
В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
При цьому кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Отже, право оспорити правочин має його сторона або особа, чиї права та інтереси порушуються таким правочином.
Враховуючи, що при відступленні права вимоги, в тому числі за договорами факторингу, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, права і обов'язки боржника залишаються незмінними, суд вважає, що укладеними договорами факторингу права та інтереси позивача не порушуються.
Щодо порушення факторами ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», згідно із якою передача персональних даних про фізичну особу без її згоди не допускається, суд також не вбачає підстав для визнання частково недійсними договорів факторингу з вказаних підстав, оскільки позивачем не доведено яким чином передача її персональних даних вплинула на дійсність оспорюваних договорів та порушило її права та охоронювані законом інтереси.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки позивач положеннями статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору, в задоволенні позову їй відмовлено, він компенсується за рахунок держави в порядку, передбаченому положеннями статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України,суд -
ухвалив:
в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Повне рішення складене 04 листопада 2024 р.
Суддя Д.М.Ніколенко