Справа № 214/445/23
Провадження № 2/211/1980/24
іменем України
30 жовтня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :
головуючого судді - Ткаченко С.В.,
при секретарі - Бірж Д.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження клопотання відповідача ОСОБА_2 по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги про передачу справи до господарського суду Дніпропетровської області,
встановив:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» звернувся до суду з вказаним позовом, до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , за період з березня 2019 року по грудень 2022 у сумі 8231,28 грн., інфляційних втрат у сумі 789,70 грн. і 3% річних у сумі 250,11 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов'язань по її сплаті. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що товариство здійснює функції з управління та надання послуг з утримання будинку, споруди та групи будинків та споруд, об'єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях Саксаганського району м. Кривого Рогу, в тому числі по АДРЕСА_2 . Відповідач є власницею приміщення АДРЕСА_3 та споживачем наданих позивачем послуг за указаною адресою, що надавалися товариством, договір про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій з ТОВ «Житлосервіс-КР» ними не укладалися. Оскільки відповідачка своєчасно та в повному обсязі кошти за надані послуги не сплачувала, утворилась зазначена заборгованість за житлово-комунальні послуги, яку позивач просить стягнути на свою користь.
Ухвалою суду від 26 червня 2024 року прийнято до розгляду справу та призначено до судового розгляду.
До суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області оскільки спір, що виник між сторонами, підвідомчий господарському суду.
Представником позивача ТОВ «Житлосервіс-КР» проти клопотання заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях. Посилаючись на те, що відповідач є власником нежитлового приміщення, як фізична особа. Крім того, відповідачкою не надано жодного доказу на підтвердження того, що вона є суб'єктом господарської діяльності. Натомість, відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідачка не є суб'єктом господарської діяльності, оскільки 28.12.2022 року було припинено підприємницьку діяльність.
Вислухавши думки учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Так, пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:
1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду;
2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;
3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.
Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:
1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 904/7183/17 (провадження № 12-153гс18) вказала, що «уклавши з позивачем - виконавцем комунальної послуги договір № 3009/02-14 про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, відповідач здійснила документальне оформлення відносин з надання їй житлово-комунальних послуг внаслідок здійснення нею господарської діяльності як суб'єктом господарювання у нежитловому приміщенні за адресою АДРЕСА_4 . Припинення дії договору про надання комунальних послуг не змінює та не припиняє використання відповідачем належного їй на праві власності нежитлового приміщення у сфері господарювання, а використання належного їй на праві власності нерухомого майна у сфері господарювання відповідає змісту права власника самостійно розпоряджатися та користуватися своїм майном. Враховуючи наведене, а також положення статей 1, 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення з цим позовом), щодо підвідомчості спорів за участі суб'єктів підприємницької діяльності господарським судам, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з мотивів порушення судом правил суб'єктної підсудності». Предметом спору у даній справі було звернення ТОВ «Сітісервіс-КР» до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення 33260,59 грн заборгованості з підстав неналежного виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 3009/02-14 про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій».
У справі, що розглядається, позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість за житлово-комунальні послуги, як власника приміщення на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 13.03.2002 року, саме як фізична особа, а не фізична особа-підприємець.
Крім того, згідно з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_2 припинила свою підприємницьку діяльність 28.12.2022 за власним рішенням.
Доказів здійснення відповідачем ОСОБА_2 як фізичною особою господарської діяльності, матеріали цивільної справи не містять.
Враховуючи те, що юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта та предмета позовних вимог, оскільки позов заявлений до фізичної особи - власника нерухомого майна, в силу вимог статті 15 ЦПК України спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, що узгоджується з висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 757/45133/15-ц (провадження № 14-114цс18).
Керуючись ст.ст. 31,222 ЦПК України, суд
постановив:
відмовити у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 - повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України.
Суддя: С. В. Ткаченко
Повний текст ухвали складено 04 11 2024