29 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 913/410/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
прокуратури - Баклан Н. Ю. (прокурор Офісу Генерального прокурора)
позивача 1- не з'явився
позивача 2 - не з'явився
відповідача 1 - не з'явився
відповідача 2 - не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Луганської області від 24.01.2024 та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024
за позовом заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області та Північно-східного офісу Держаудитслужби
до: ОСОБА_1;
Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області
про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Заступник керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області (далі - прокурор) звернувся через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» до Господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - Лисичанська міська військова адміністрація) та Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба) до ОСОБА_1 (далі - відповідач 1, ОСОБА_1) та Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №87 від 23.05.2019, укладеного між Відділом освіти Лисичанської міської ради Луганської області та ФОП Гришенковим К.В.; про стягнення з громадянина України ОСОБА_1 на користь Управління освіти Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області 87 464,00 грн, а з Управління освіти Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області одержані ним за рішенням суду 87 464,00 грн стягнути в дохід держави.
1.2. Заявник обґрунтовує позовні вимоги тим, що Відділом освіти Лисичанської міської ради Луганської області (правонаступником якого є Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області) проведено процедуру закупівлі товару. За результатами проведення відкритих торгів тендерний комітет Відділу освіти Лисичанської міської ради рішенням визначив переможця ФОП Гришенкова К.В., з яким було укладено договір від 23.05.2019 № 87. Сторони виконали спірний договір належним чином.
1.3. Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням від 22.12.2020 № 70/165-р/к у справі № 6/01-115-20 визнала, що ФОП Гришенков Костянтин Васильович та фізична особа-підприємець Агафонова Валентина Павлівна вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеній Відділом освіти Лисичанської міської ради на закупівлі товарів за ДК 021:2015:03220000-9- ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-04-19-000463-c).
1.4. Прокурор зазначає, що дії ФОП Гришенкова Костянтина Васильовича спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладання договору про закупівлю продуктів харчування від 23.05.2019 № 87 не на конкурентних засадах, не узгоджуються із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, нівелюють ефективність результатів публічних закупівель та завідомо суперечать інтересам держави та суспільства.
1.5. Оскільки, на думку прокурора, поведінка ФОП Гришенкова К. В. під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель, то договір від 23.05.2019 № 87, укладений за підсумками тендеру в рамках процедури закупівлі UA-2019-04-19-000463-c, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ФОП Гришенкова К. В. на підставі статей 203, 215, частини третьої статті 228 ЦК України із застосуванням особливих правових наслідків.
1.6. Крім того, прокурор у позові зазначає про те, що строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності почав свій перебіг з 22.12.2020 (дата прийняття рішення Антимонопольним комітетом України про факт вчинення ОСОБА_1 антиконкурентних узгоджених дій), а тому не є пропущеним.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 24.01.2024 (суддя Голенко І. П.) у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 (колегія суддів: Істоміна О.А., Радіонова О.О., Медуниц О.Є.) рішення Господарського суду Луганської області від 24.01.2024 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Прокурор, не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України у зв'язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України.
4.2. Скаржник зазначає про те, що норми, які регулюють спірні правовідносини, та на які посилався прокурор у позові, і які були порушені, є положення статті 228 ЦК України, а саме щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту та застосування наслідків недійсності правочину.
4.3. Прокурор зазначає про те, що судові рішення прийняті з порушенням, неправильним застосуванням норм матеріального (статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 15, 16, 203, 215, частини третьої статті 228 ЦК України 256-258, 260, 261, 263 ЦК України, статті 208, 238, 250 ГК України) та порушення процесуального права (статей 13, 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України), а також неповним з'ясуванням судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправомірної відмови у задоволенні позову прокурора.
4.4. В обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор зазначає про те, що:
- судами застосовано норми матеріального права, які не повинні бути застосовані до спірних відносин, а також допущено неправильне тлумачення норм матеріального права;
- судом фактично ототожнені адміністративно- господарські санкції, передбачені окремим розділом ГК України та наслідки недійсності правочину (цивільного або господарського), внаслідок умислу однієї із сторін правочину, якщо вони порушили інтереси держави і суспільства, що передбачено виключно частиною третьою статті 228 ЦК України та частиною першою статті 208 ГК України, тягар яких покладено законодавцем у якості додаткової міри юридичної відповідальності на суб'єктів-порушників;
- судами неправильно розтлумачені положення частини третьої статті 228 ЦК України і частини першої статті 208 ГК України та необґрунтовано застосовані норми Розділу 27 ГК України, яким врегульовано порядок застосування адміністративно-господарських санкцій, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
- суди неправильно визначили шестимісячний строк для звернення до суду з позовом, оскільки це нівелює права заінтересованої особи захистити свої права чи інтереси держави.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Відділ освіти Лисичанської міської ради Луганської області 19.04.2019 (на веб-порталі публічних закупівель Prozorro розмістив оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі товарів ДК 021:2015 - 03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (абрикос, персик, нектарин, смородина чорна, виноград, груша, черешня, кавун, диня) у кількості 8800 кг очікуваною вартістю 252.000,00 грн з ПДВ, ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-04-19-000463-c, та розмістив тендерну документацію з вимогами до учасників предмету закупівлі.
6.2. Участь взяли 4 учасники, які надали наступні тендерні пропозиції:
1) ФОП Агафонова В.П. з остаточною ціновою пропозицією 192.800,00 грн з ПДВ;
2) ФОП Гришенков К.В. з остаточною ціновою пропозицією 193.500,00 грн з ПДВ;
3) ФОП Івченко М.М. з остаточною ціновою пропозицією 213.400,00 грн з ПДВ;
4) ФОП Третяков О.О. з остаточною ціновою пропозицією 248.600,00 грн з ПДВ.
6.3. Тендерна пропозиція ФОП Агафонової В.П., як найбільш економічно вигідна, була розкрита першою, але відхилена через невідповідність пропозиції учасника вимогам тендерної документації.
6.4. Електронною системою автоматично запропонована наступною до розгляду пропозиція ФОП Гришенкова К.В. на відповідність вимогам тендерної документації. Протоколом 11.05.2019 №61 засідання тендерного комітету Відділу освіти переможцем визначено ФОП Гришенкова К.В. та прийнято рішення про намір укласти договір на закупівлю вищезазначеного товару, про що на веб-порталі публічних закупівель Prozorro опублікувано відповідне повідомлення.
6.5. Відділ освіти Лисичанської міської ради 23.05.2019 (відповідач 2, замовник за договором) та ФОП Гришенков К.В. (відповідач 1, виконавець за договором) уклали договір №87, за умовами якого виконавець зобов'язується у 2019 році поставити замовнику товар згідно Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015 код - 03220000-9 - Овочі, фрукти та горіхи (абрикос, персик, нектарин, смородина чорна, виноград, груша, черешня, кавун, диня), а замовник - прийняти і оплатити цей товар.
6.6. Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками.
6.7. Сторони уклали додаткову угоду від 16.09.2019 №1 разом з відповідною Специфікацією до спірного договору, якою зменшили суму договору до 190 028,00 грн без ПДВ. А також, 31.10.2019 сторони уклали додаткову угоду № 2 разом з відповідною Специфікацією до спірного договору, якою зменшили суму договору до 87 464,00 грн без ПДВ.
6.8. Замовник виконав вимоги договору в частині повного розрахунку за отриманий товар в розмірі 87 464,00 грн, що підтверджується інформацією на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів, зокрема платіжними дорученнями.
6.9. Відділ освіти Лисичанської міської ради в електронній системі закупівель Prozorro 04.11.2019 опублікував звіт про виконання договору від 23.05.2019 №87, відповідно до якого сума оплати за договором становить 87 464,00 грн.
6.10. Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 22.12.2020 рішенням №70/165-р/к у справі №6/01-115-20 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» визнала, що ФОП Гришенков К.В. і ФОП Агафонова В.П. вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у торгах, проведених Відділом освіти Лисичанської міської ради на закупівлю: «ДК 021:2015 код 03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (абрикос, персик, нектарин, смородина чорна, виноград, груша, черешня, кавун, диня)», ідентифікатор закупівлі в системі «ProZorro»: UA-2019-04-19-000463-c, через що наклала на ФОП Гришенкова К.В. штраф у сумі 34.000,00 грн.
6.11. Згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.05.2022 ФОП Гришенков К.В. припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням, про що внесений запис №2003830060004003585.
6.12. Східне міжобласне територіальне відділення АМК України 29.09.2023 листом №70-02/1181е повідомило Лисичанську окружну прокуратуру, що ФОП Гришенков К.В. рішення №70/165-р/к не оскаржував, штраф накладений даним рішенням - сплатив в повному обсязі, що підтверджується відповідними квитанціями.
6.13. Звертаючись до господарського суду із позовом, прокурор зазначає, що у діях ФОП Гришенкова К.В. наявний умисел на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки договір про закупівлю укладений не на конкурентних засадах за результатами процедури закупівлі, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, тому він підлягає визнанню недійсним. Заявник позову з посиланням на приписи частини третьої статті 228 ЦК України просить застосувати наслідки недійсності вказаного правочину.
7. Касаційний розгляд
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Луганської області від 24.01.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 913/410/23 та зупинено касаційне провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.
7.2. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 касаційну скаргу приватного підприємства «Фірма «ДАН» задоволено частково; рішення господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 у справі № 918/1043/21 змінено, доповнивши резолютивну частину рішення пунктом 4; в іншій частині рішення та постанову залишено без змін.
7.3. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2024 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 24.01.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 зі справи № 913/410/23. Призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні Касаційного господарського суду на 29.10.2024.
8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
8.4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
9.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9.3. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
9.4. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
9.5. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
9.6. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
9.7. Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення до суду з позовом у цій справі, прокурор, зокрема, зазначав про те, що за результатами проведених відкритих торгів, що відбулись у квітні-травні 2019 між відділом освіти Лисичанської міської ради Луганської області, правонаступником якого є Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації та ФОП Гришенковим К.В. укладено договір про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 23.05.2019 №87, а саме, продуктів харчування за кодом ДК 021:2015:03220000-9: Овочі, фрукти та горіхи на загальну суму 193 500,00 грн (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-04-19-000463-C).
9.8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в подальшому, відповідно до внесених змін додатковими угодами від 16.09.2019 № 1 та від 31.10.2019 № 2 ціна договору від 23.05.2019 №87 зменшена і остаточно визначена у розмірі 87 464,00 грн. Умови зазначеного договору виконані сторонами.
9.9. Прокурором зазначено, що відповідач 1 діяв недобросовісно, вчинив антиконкурентні узгоджені дії, що призвело до спотворення відкритих торгів та їх результатів, усунення будь-якої конкуренції та нівелювання основних принципів здійснення публічних закупівель.
9.10. На підтвердження таких дій, прокурором до позовної заяви долучено копію витягу з рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.12.2020 № 70/165-р/к у справі №6/01-115-20. Зазначеним рішенням визнано, що ФОП ОСОБА_1 і ФОП Агафонова В.П. вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у торгах, проведених Відділом освіти Лисичанської міської ради, та накладено на ФОП Гришенкова К.В. штраф.
9.11. На переконання прокурора, така поведінка відповідача 1 беззаперечно вказує на те, що останній мав виключну мету на здобуття перемоги у торгах будь-якою ціною, в порушення діючих норм законодавства, а саме статті 42 Конституції України, положень статті 25, 32 ГК України, Законів України «Про захист економічної конкуренції» та «Про публічні закупівлі», та виключно на власних умовах щодо вартості товару, що, у свою чергу, свідчить про вчинення ним дій, які прямо заборонені Законом, та наслідком яких стало укладання оспорюваного договору. Діючи таким чином, відповідач 1 умисно, бажаючи настання відповідних наслідків, вчинив оскаржуваний правочин з метою, що завідомо суперечить інтересам держави (яка встановила правила здійснення публічних закупівель на засадах конкуренції, визначила механізм державного захисту та підтримання конкуренції) та інтересам суспільства (для забезпечення потреб якого здійснена закупівля).
9.12. З огляду на викладене, прокурор звернувся до суду з позовними вимогами про визнання укладеного правочину недійсним та застосування наслідків, передбачених нормами матеріального права (частиною третьою статті 228 ЦК України), а саме: стягнення з відповідача 1 на користь відповідача 2 отриманих за оскаржуваним договором коштів у сумі 87 464,00 грн з подальшим їх стягненням з відповідача 2 в дохід держави.
9.13. Господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що прокурор звернувся до суду з порушенням строків застосування санкцій, передбачених статтею 250 ГК України, що виключає можливість застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, та стягнення коштів. Суд першої інстанції, враховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21 і зазначив про те, що 31.10.2019 відповідачами у справі виконано договір про закупівлю від 23.05.2019 № 87. Прокурор подав до суду позов 15.11.2023, а тому на момент звернення прокурора до суду з цим позовом строк застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлений статтею 250 ГК України, закінчився. На думку суду першої інстанції, визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без застосування наслідків його недійсності не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту, тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину судом відмовлено.
9.14. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про те, що положення частини третьої статті 228 ЦК України за своїм змістом є аналогічними положенням частини першої статті 208 ГК України, і підлягають однаковому застосуванню до спірних правовідносин, а тому відхилив доводи апелянта щодо безпідставності кваліфікації санкцій як адміністративно-господарських та річного строку їх застосування до спірних правовідносин. Суд апеляційної інстанції зазначив, що неможливість задоволення позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без застосування наслідків його недійсності не призведе до поновлення майнових прав держави, свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту. А тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину слід відмовити.
9.15. Крім того, апеляційний господарський суд додатково зазначив, що лише сам факт вчинення вказаними учасниками порушення торгів у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваних правочинів, наявність протиправних наслідків оспорюваних правочинів, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства. Прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами спрямованість та відповідність оспорюваного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.
9.16. В контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.
9.17. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлюються Законом України «Про публічні закупівлі» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон 922-VIII). Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
9.18. Частина перша статті 215 ЦК України визначає підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
9.19. Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
9.20. Першим реченням частини третьої статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
9.21. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див., зокрема, підпункт 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
9.22. Підставою для визнання недійсним оспорюваного договору прокурор визначив його невідповідність положенням статті 228 ЦК України, оскільки вважає, що він вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності у відповідача 1 відповідного умислу, який вбачається в діях відповідача 1, оскільки такі (дії) порушують правові та економічні засади функціонування сфери суспільних відносин, не сприяють, а навпаки обмежують розвиток конкуренції в державі.
9.23. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків такої недійсності, оскільки позовні вимоги прокурора в частині стягнення отриманих відповідачем 1 коштів в межах правочину, фактично є вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій, строк застосування якого встановлений статтею 250 ГК України. Як вже зазначалось вище, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що прокурор звернувся до суду з порушенням строків застосування санкцій, передбачених статтею 250 ГК України, що виключає можливість застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, та стягнення коштів; а також з огляду на те, що визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без застосування наслідків його недійсності не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту.
9.24. Отже, судами попередніх інстанцій фактично ототожнені адміністративно-господарські санкції, передбачені окремим розділом ГК України та наслідки недійсності правочину, внаслідок умислу однієї із сторін правочину, якщо вони порушили інтереси держави і суспільства.
9.25. У законодавстві відсутні визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема. Законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.
9.26. Натомість, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
9.27. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави й суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін та в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
9.28. Близькі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20 та від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17.
9.29. Суди попередніх інстанцій, враховуючи правову позицію, яка викладена у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (щодо використання норм частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України, правової природи наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним і строків їх застосування) від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Київській області до товариств з обмеженою відповідальністю про стягнення коштів, залишили поза увагою природу спірних правовідносин. Адже, до спірних відносин не може бути застосовано положення частини першої статті 250 ГК України, оскільки правові наслідки вчинення правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не є адміністративно-господарськими санкціями, які згідно з частиною першою статті 238 ГК України застосовуються за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Близький за змістом висновок міститься у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18 та постанові Верховного Суду від 20.11.2019 № 911/1110/18 .
9.30. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, до розгляду якої колегія суддів зупиняла провадження у справі, що розглядається, і яка підлягає врахуванню відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України, загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).
9.31. За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.
9.32. Відступаючи від власних висновків, викладених у пунктах 72, 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/1043/21 зауважила про буквальне тлумачення змісту статті 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
9.33. Водночас частина третя статті 228 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування яких ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема:
1) при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного;
2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (саме на цей випадок посилався прокурор у позові, заявляючи вимогу про стягнення бюджетних коштів шляхом запропонованої ним конструкції).
9.34. У справі, яка розглядається, суди встановили, зокрема, що:
- протоколом засідання тендерного комітету 11.05.2019 № 61 відділу освіти Лисичанської міської ради переможцем відкритих торгів визначено ФОП Гришенкова К.В. та прийнято рішення про намір укласти договір на закупівлю товару, про що на веб-порталі публічних закупівель Prozorro опублікувано відповідне повідомлення;
- відділ освіти Лисичанської міської ради (замовник за договором) та ФОП Гришенков К.В. (виконавець за договором) 23.05.2019 уклали договір №87, за умовами якого виконавець зобов'язується у 2019 році поставити замовнику товар згідно з Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015 код - 03220000-9 - Овочі, фрукти та горіхи (абрикос, персик, нектарин, смородина чорна, виноград, груша, черешня, кавун, диня), а замовник - прийняти і оплатити цей товар;
- замовник виконав вимоги договору в частині повного розрахунку за отриманий товар в розмірі 87 464,00 грн (з урахуванням додаткових угод щодо зменшення суми договору);
- відділ освіти Лисичанської міської ради 04.11.2019 в електронній системі закупівель Prozorro опублікував звіт про виконання договору від 23.05.2019 №87, відповідно до якого сума оплати за договором становить 87 464,00 грн;
- адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням від 22.12.2020 №70/165-р/к у справі №6/01-115-20 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» визнала, зокрема, що ФОП Гришенков К.В. і ФОП Агафонова В.П. вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у торгах, проведених відділом освіти Лисичанської міської ради на закупівлю: «ДК 021:2015 код 03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (абрикос, персик, нектарин, смородина чорна, виноград, груша, черешня, кавун, диня)», ідентифікатор закупівлі в системі «ProZorro»: UA-2019-04-19-000463-c, через що наклала на ФОП Гришенкова К.В. штраф у сумі 34 000,00 грн;
- ФОП Гришенков К.В. рішення №70/165-р/к не оскаржував, штраф накладений рішенням АМК - сплатив в повному обсязі;
- Згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.05.2022 ФОП Гришенков К.В. припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням, про що внесений запис № 2003830060004003585;
9.35. Отже, враховуючи вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що прокурор звернувся до суду з порушенням строків застосування санкцій, передбачених статтею 250 ГК України, що виключає можливість застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та не з'ясуванням характеру спірних правовідносин з огляду на заявлені предмет, підставу позову в тому числі і правову підставу позову.
9.36. А висновки апеляційного господарського суду щодо недоведеності прокурором відповідність оспорюваного правочину ознакам, які свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства; у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваних правочинів, наявність протиправних наслідків оспорюваних правочинів, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, зроблені без врахування судами правових висновків Верховного Суду у справах № 922/2645/20, № 922/3322/20.
9.37. Враховуючи доводи касаційної скарги та висновки судів попередніх інстанцій, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
9.38. Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
9.39. Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99).
9.40. Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
9.41. Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
9.42. Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
9.43. Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
9.44. Системне тлумачення положень частин четвертої - п'ятої статті 53 ГПК і частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
9.45. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
9.46. Втім, суди попередніх інстанцій, зосередившись на висновках щодо можливості застосування положень статті 250 ГК України до спірних правовідносин, які, як зазначено вище, не підлягають застосуванню у цьому конкретному випадку, залишили поза увагою характер спірних правовідносин, юридичну природу заявлених вимог та кореспондуючих їм підстав, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права.
9.47. Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою положення статей 236, 237, 267, 270, 282 ГПК України щодо обов'язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи; не встановили дійсний характер спірних правовідносин; поза увагою залишили підстави позову у їх контексті з правовими підставами, означеними у позовній заяві.
9.48. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного перегляду справи.
9.49. Ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення цього спору; з огляду на предмет і підстави позову, на підставі доказів і доводів сторін, беручи до уваги межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню та передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з чим Верховний Суд не формулює остаточного правового висновку з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
9.50. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
9.51. У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
9.52. Колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на викладене, зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, з огляду на доводи касаційної скарги та характер спірних правовідносин.
10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
10.1. Доводи прокурора про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 9 цієї постанови.
10.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
10.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
10.4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).
10.5. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм права.
10.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, визначити характер спірних правовідносин, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
11. Судові витрати
11.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу цього судового збору.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Луганської області від 24.01.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 913/410/23 скасувати.
3. Справу № 913/410/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець
Суддя Т. Малашенкова