Справа № 307/4696/24
Провадження № 3/307/2169/24
04 листопада 2024 року м. Тячів
Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Бряник М.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки України, мешканки АДРЕСА_1 , передбачене ч. 1 ст. 185-10 КУпАП,
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №136778 від 12.10.2024 року вбачається, що 12 жовтня 2024 року близько 01 години 30 хвилин прикордонним нарядом "Група реагування" на напрямку №273 прикордонного знаку в межах прикордонної смуги (територія Тячівського району Закарпатської області) було виявлено громадянку України ОСОБА_1 , яка на неодноразову законну вимогу сержанта ОСОБА_2 , який виконував обов'язки старшого прикордонного наряду "Група реагування" і завданням контролю для дотримання правил прикордонного режиму, шляхом перевірки транспортних засобів та документів, відмовилася надати для перевірки документи, що посвідчують особу, порушила п.10 "Положення про прикордонний режим", затвердженого Постановою КМУ від 27.07.1998 року №1147. В подальшому громадянку України ОСОБА_1 було затримано складом прикордонного наряду "Група реагування". Своїми діями ОСОБА_1 вчинила злісну непокору законним вимогам військовослужбовця ДПСУ під час виконання ним службових обов'язків пов'язаних з охороною державного кордону, чим порушила вимоги ст. 23 Закону України «Про державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 року, тобто вчинила правопорушення відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
04 листопада 2024 року захисником ОСОБА_3 подано до суду клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП. В обгрунтування клопотання посилається на те, що ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 185-10 КУпАП не визнає. Вказує, що ОСОБА_1 по роду своєї діяльності є перевізником, тобто, на постійній основі здійснює поїздки за кордон, в силу діяльності змушена контактувати з працівника ДПСУ і добре усвідомлена про необхідність пред'явлення документів, що посвідчують особу в тих випадках, коли така вимога висувається уповноваженою особою.
Захисник зазначає, що 11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 вирушила в рейс з України на територію Польщі. Разом з нею в автомобілі слідували декілька пасажирів, серед яких був ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особа якого згадується в поясненнях сержанта ОСОБА_2 від 12 жовтня 2024 року. Коли вони їхали територією України, успішно проїхали декілька блокпостів, пройшли всі необхідні перевірки. На одному з блокпостів в Тячівському районі Закарпатської області автомобіль зупинили працівники ДПСУ, перевірили в ОСОБА_1 і пасажирів документи, що посвідчують особу, перевірили мобільні телефони всіх в автомобілі, в чоловіків перевірили військово - облікові документи. Коли почали перевіряти особисті речі, документи та телефон ОСОБА_5 , виявилося, що його кошти переведені на закордонні банківські карти, всі особисті речі були запаковані в пакетах. ОСОБА_1 та її пасажирів було затримано та доставлено в СП ВІПС «Солотвино» Закарпатської області, Тячівський район. Там ОСОБА_1 звинуватили в тому, що вона провадить діяльність, яка пов'язана з незаконним переправленням осіб через державний кордон України, нібито в них була домовленість з ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_1 якимось чином перевезе його на територію Республіки Польща поза митним та прикордонним контролем. ОСОБА_1 відкинула всі звинувачення і детально пояснила чим займається, надала всі докази про свою законну діяльність і аргументовано заперечила, що вона не зобов'язана цікавитися особистими справами її пасажирів і з'ясовувати, чи мають вони законні підстави для перетину кордону, адже пропуск таких осіб відбувається в межах контрольно - пропускних пунктів на державному кордоні уповноваженими представниками ДПСУ, через один з таких пунктів ОСОБА_1 і планувала перетинати кордон. Протягом всього періоду затримання, ОСОБА_1 піддавалася психологічному тиску і пропозиціям визнати вину в спробі незаконного переправлення через кордон ОСОБА_4 . В іншому випадку ОСОБА_1 погрожували забрати її автомобіль і вилучені особисті речі, а саму її арештувати. Врешті, після спливу строку затримання, 15 жовтня 2024 року серед ночі ОСОБА_1 просто вигнали на вулицю, перед цим заставивши підписати документи, зміст яких не надали можливості прочитати.
Також вказує, що в протоколі про адміністративне правопорушення не зафіксовано конкретних дій ОСОБА_1 , які були вчинені інкримінованого їй адміністративного правопорушення, чи взагалі інших беззаперечних доказів її вини.
На підставі вищенаведеного захисник Заремба О.О. просить закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.185-10 КУпАП.
ОСОБА_1 будучи повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку СМС повідомлення у додаток "Viber", у судове засідання не з'явилася.
Захисник ОСОБА_3 будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставкою електронного листа, у судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали справи вважаю, що у діях ОСОБА_1 відсутня подія і склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, виходячи з наступного.
У відповідності до положень ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною 2 ст. 251 та ст. 252 КУпАП встановлено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).
На підтвердження зазначених вище обставин, до протоколу про адміністративне правопорушення надано протокол про адміністративне затримання ОСОБА_1 , у якому вказано, що її затримано у прикордонній смузі, де ОСОБА_1 під час затримання здійснила злісну непокору законному розпорядженню військовослужбовця інспектора відділу ДПСУ під час виконання ним службових обов'язків; письмові пояснення інспектора відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 з яких вбачається, що останній перебував 12 жовтня 2024 року в період з 00 год. 30 хв. по 05 год. 30 хв. у прикордонному наряді "Група реагування". близько 01 год. 30 хв. під час перевірки напрямку 273 прикордонного знаку, було виявлено т/з під керуванням громадянки України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка здійснювала підвіз до державного кордону громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 мешканців Львівської та Дніпропетровської областей, в ході перевірки яких спрацював профіль ризику, №3 2024 01 У (спроба незаконного перетину кордону). Вказані особи мали при собі закордонні паспорти, іноземну валюту, перебували без військово-облікових документів в прикордонній смузі, під час затримання водій відмовилася надати документи, що посвідчують особу, в ході додаткової перевірки встановлено, що дані особи виявилися на ділянці ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", а саме 09.10.2024 року на "Контрольному пості", протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 12.10.2024 та документи які посвідчують особу ОСОБА_1 .
Будь-яких інших доказів на підтвердження чи спростування наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, а також винності ОСОБА_1 у його вчиненні, суду не надано.
Так, підставою притягнення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення.
Як вбачається з вищезазначеного протоколу ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП.
З положень частини 1 статті 185-10 КУпАП вбачається, що об'єктивну сторону даного правопорушення, серед іншого, складає злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі працівника Державної прикордонної служби, при виконанні ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Тобто, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за вказаною статтею, необхідно встановити у її діях сукупність таких обставин: 1) факт злісної непокори; 2) наявність законного розпорядження чи вимоги працівника Державної прикордонної служби; 3) виконання таким працівником службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду.
Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 здійснила злісну непокору законному розпорядженню військовослужбовця ДПСУ під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, а саме не надала документи, які посвідчують її особу.
Однак, з наданого суду протоколу про адміністративне правопорушення та долучених до нього доказів неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП, оскільки суду не надано жодного доказу (фото-, відеофіксації, тощо) того, що остання вчинила злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника Державної прикордонної служби.
Також до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено доказів того, що військовослужбовець - інспектор відділу ДПСУ виконуючого обов'язки старшого прикордонного наряду «Група реагування», виконував службові обов'язки, пов'язані з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду.
Оцінюючи протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №136778 від 12 жовтня 2024 року та долучені до нього матеріали справи, вважаю, що відмова надати для перевірки документи, що посвідчують особу ОСОБА_1 на законну вимогу працівника прикордонної служби "Тячів", не доведена оскільки відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б надавали можливість стверджувати про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого їй адміністративного правопорушення, матеріали справи не містять.
Згідно зі ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений і обов'язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
З контекстного аналізу зазначених вимог закону випливає, що висновки судді щодо оцінки доказів мають вказуватись у точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.
Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю відповідно до вимог ст. ст. 252, 280 КУпАП.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 284 КУпАП постанова про закриття справи виноситься, зокрема, при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
З урахуванням наведених обставин, вважаю, що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
З огляду на закриття провадження у справі без накладення на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, адміністративного стягнення, судовий збір, в порядку ст.40-1 КУпАП, стягненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 247 п. 1, 252, 280, 283, 284 КУпАП,
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду на протязі десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Суддя М.М. Бряник