29 жовтня 2024 рокусправа № 380/19902/24
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 20.03.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 20.03.2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою та виплаченою пенсією, з урахуванням вже виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.03.2024 Конституційний суд України прийняв рішення № 2-р (Ш)/2024 (справа № 3- 123/2023(229/23)), яким ухвалив:
1) Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08 липня 2011 року № 3668-VI» зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами;
2) Припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08 липня 2011 року № 3668-VI» зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХП зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним судом України цього Рішення.
У зв'язку з чим, з метою вирішення спірного питання Позивачем було подано заяву до Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати пенсії по інвалідності, призначеної згідно статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у повному нарахованому обсязі, без обмеження її розміру відповідно до рішення Конституційного суду України № 2-р(1)/2024 від 20.03.2024. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовило позивачу у виплаті пенсії по інвалідності у повному нарахованому розмірі, відображеному та зазначеному у протоколі відповідно до рішення Конституційного суду України від 20.03.2024 посилаючись на те, що Конституційним судом України не встановлено порядок та строки виконання.
14.10.2024 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що рішенням Конституційного суду України від 20.03.2024 № 2-р (1)/2024 (справа № 3-123/2023 (229/23)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон 796 зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону 796. Припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон 796 зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону 796 зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. З урахуванням юридичної позиції, викладеної Конституційним Судом України у Рішеннях від 02 березня 1999 року № 2-рп/99, від 17 березня 2005 року № 1-рп/2005, від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001, від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, від 22 травня 2018 року № 5-р/2018, до визначення порядку і асигнувань для виконання рішення і висновків Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(1)/2024 виплата раніше призначених (перерахованих) пенсій по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника, обчислених в розмірі відшкодування фактичних збитків, продовжується у визначених до виплати розмірах. Порядок призначення та перерахунку пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 30.09.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Позивач отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії в розмірі відшкодування фактичних збитків, обчислену відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з матеріалів справи вбачається, що нарахована пенсія позивача складає - 35515,79 грн, однак до виплати призначено - 23610,00 грн.
ОСОБА_1 26.08.2024 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром починаючи з 20.03.2024 року.
Однак, листом від 09.09.2024 відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті нарахованої у повному обсязі пенсії по інвалідності з 20.03.2024 у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.
Україну проголошено, зокрема, соціальною державою (стаття 1 Конституції України). Людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано найвищою цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Принципи соціальної держави та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, що їх утілено в статтях 1, 3 Конституції України, належать до тих засадничих принципів, на яких засновано державу Україна.
Приписи статті 3 Конституції України зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, щодо гарантій соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи [рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019, від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020].
За Конституцією України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (стаття 16).
Відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Зважаючи на значення статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України констатував, що оскільки вона міститься в розділі I "Загальні засади" Конституції України, це вказує на засадничий характер визначеного в цій статті обов'язку держави та на "необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків", та зазначив, що приписи статті 16 Конституції України "зобов'язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв'язання проблем, пов'язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (абзац перший пункту 4, абзац перший пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Конституційний Суд України виходячи зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 виснував, що "на державу покладено позитивний обов'язок забезпечити особам з інвалідністю з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, посилений соціальний захист. Позитивний обов'язок держави у цьому разі, по суті, вимагає від неї вжити заходів підтримчої дії (affirmative action) з огляду на те, що йдеться про обов'язок захисту державою однієї з найуразливіших верств населення, яка того потребує", та зазначив, що із цих статей Конституції України "випливають не лише зобов'язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян" (абзац сьомий підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2, перше речення абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Закон № 796-XII, як визначено в частині першій його статті 1, спрямований, зокрема, на "захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території".
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах "пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи", "соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Розв'язуючи питання, пов'язані із соціальним захистом осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Конституційний Суд України в Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що потреба в забезпеченні належного рівня соціального захисту таких осіб "зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей"; "соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, має передбачати відшкодування шкоди, заподіяної їх життю, здоров'ю і майну внаслідок радіоактивного забруднення, та реалізовуватися шляхом надання їм відповідних пільг, компенсацій і гарантій. Вибір такого особливого порядку відшкодування шкоди обумовлений надзвичайними масштабами катастрофи та її наслідків"; "рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей" (перше речення абзацу другого, абзац третій, перше речення абзацу четвертого пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно з статею 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження в 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, зокрема проведенні евакуації людей і майна із цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені в зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, серед них і військовослужбовці.
Осіб з інвалідністю із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких установлено причиновий зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворих внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу віднесено до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (пункт 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII).
Отже, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яких віднесено до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є особи, які в 1986-1990 роках брали безпосередню участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, та внаслідок такої роботи отримали інвалідність.
Конституційний Суд України в Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 зазначив: "Чорнобильська катастрофа - найбільша у світі за всю історію ядерної енергетики екологічна катастрофа техногенного характеру за кількістю загиблих, потерпілих від її наслідків осіб, масштабами радіоактивного забруднення територій насамперед в Україні. Особливо руйнівного впливу Чорнобильської катастрофи на життя, фізичне й психологічне здоров'я зазнали учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яким унаслідок цієї катастрофи встановлено інвалідність" (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 796-XII особам, віднесеним, зокрема, до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначають державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, після виникнення права на державну пенсію. Як установив законодавець у частині першій статті 54 Закону № 796-XII, державною пенсією особам, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є пенсія з інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання, яку можуть призначати за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначають згідно із законодавством.
Отже, правовідносини, пов'язані з призначенням державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є предметом регулювання статті 54 Закону № 796-XII, у ній установлено мінімальні розміри пенсії з інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи. Конституційний Суд України зазначає, що в приписах статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 3285-XII, чинній на час призначення пенсії ОСОБА_2 , і в редакції, чинній на час розгляду цієї справи, не встановлено обмеження максимального розміру пенсії осіб, на яких поширено дію цієї статті Закону № 796-XII.
Згідно з статею 2 Закону № 3668-VI (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що їх здійснюють із Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначеної (перерахованої) відповідно до, зокрема, Закону № 796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI внесено зміни, зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Положеннями статті 67 Закону № 796-XII, як випливає з її назви, урегульовано порядок підвищення розміру доплат, пенсій і компенсацій, визначених Законом № 796-XII. Стаття 67 Закону № 796-XII у первинній редакції, що запроваджена була Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» від 19 грудня 1991 року № 2001-XII та була чинною на час призначення ОСОБА_3 пенсії, не містила приписів щодо обмеження максимального розміру пенсії, натомість містила вимогу щорічного підвищення конкретних розмірів усіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя й зростання мінімальної заробітної плати. Таку вимогу містить і частина перша статті 67 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР, що є чинною на час розгляду цієї справи, а саме: конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищує Кабінет Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Із наведеного випливає, що, зберігши вимогу підвищення для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмірів усіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, законодавець приписами статті 2 Закону 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII обмежив максимальний розмір державної пенсії цих осіб (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
У Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що "держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено" (абзац двадцять перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини).
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI визначено, що обмеження пенсії максимальним розміром, установленим Законом № 3668-VI, не поширюють на пенсіонерів, яким пенсію призначено до набрання чинності Законом № 3668-VI (абзац перший); якщо внаслідок ухвалення Закону № 3668-VI розмір пенсії буде зменшено, пенсію виплачують у раніше встановленому розмірі (абзац четвертий). Водночас згідно з абзацом другим пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI виплату пенсії пенсіонерам, яким її призначено до набрання чинності Законом № 3668-VI і в яких розмір пенсії перевищує установлений Законом № 3668-VI максимальний розмір пенсії, здійснюють без індексації, без застосування приписів частин другої, третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших перерахунків, визначених законодавством, допоки розмір пенсії відповідатиме максимальному розмірові пенсії, установленому Законом № 3668-VI, що свідчить про зупинення підвищення розміру пенсії для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України законодавцю не дозволено звужувати зміст та обсяг наявних прав і свобод під час ухвалення нових законів або внесення змін до чинних законів.
Досліджуючи питання відповідності оспорюваних приписів Закону № 3668-VI, Закону № 796-XII частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України керувався, зокрема, своєю юридичною позицією, викладеною в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018, за якою зі змісту приписів частини третьої статті 22 Конституції України випливає заборона ухвалювати нові закони або вносити зміни до чинних законів, що звужують зміст та обсяг наявних конституційних прав і свобод людини, "якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.
Із частини першої статті 8 Конституції України як імперативу правовладдя ("в Україні визнається і діє принцип верховенства права") випливає вимога юридичної визначеності. «Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [принцип "правомірного сподівання"]» [Доповідь про правовладдя, схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційська Комісія), CDL-AD(2011)003rev, § 48].
Складником принципу юридичної визначеності як вимоги правовладдя є принцип правомірних сподівань (legitimate expectations), який, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватись не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] сподівань; згідно з доктриною правомірних сподівань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх правомірних сподівань [Спеціальне Дослідження Венеційської Комісії "Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт II.В.5.61].
Юридичну визначеність за доктриною правомірних сподівань слід розуміти як право особи розраховувати не лише на стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків їх застосування, а також на послідовність законодавця в питаннях регулювання соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до їхнього юридичного статусу.
Приписи статті 41 Конституції України щодо права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша) та заборони протиправного позбавлення права власності (частина четверта) є співвідносними з приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений його/її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, що їх визначено законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший).
Здійснюючи тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції як невіддільної її частини, Європейський суд із прав людини виснував, що доктрину правомірних сподівань (legitimate expectations) застосовують у контексті захисту права власності відповідно до гарантій, що їх містить стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Задля того, щоб сподівання було правомірним, воно має бути конкретнішим, ніж лише надія, та має базуватися на нормі права або юридичному акті, наприклад такому, як судове рішення [рішення у справі v. Slovakia від 28 вересня 2004 року (заява № 44912/98), § 49; у справі Saghinadze and Others v. Georgia від 27 травня 2010 року (заява № 18768/05), § 103; у справі Nagy v. Hungary від 13 грудня 2016 року (заява № 53080/13), § 75].
За практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує будь-якого права на пенсію в певному розмірі, хоча коли суму допомоги зменшують - це може становити втручання у власність, яке має бути обґрунтованим [рішення у справі Kjartan v. Iceland від 12 жовтня 2004 року (заява № 60669/00), § 39; у справі Valkov and Others v. Bulgaria від 25 жовтня 2011 року (заяви №№ 2033/04, 19125/04, 19475/04, 19490/04, 19495/04, 19497/04, 24729/04, 171/05 і 2041/05), § 84; у справі v. Serbia від 17 квітня 2012 року (заява № 31925/08), § 72]; "понад те, будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном може бути поясненним лише тоді, коли воно відповідає правомірному суспільному (або загальному) інтересу", "крім того, стаття 1 Першого протоколу вимагає, щоб будь-яке втручання було слушно домірним поставленій меті" [рішення у справі Nagy v. Hungary від 13 грудня 2016 року (заява № 53080/13), § 113, §115].
У Пояснювальній записці до проєкту Закону України про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (реєстр. № 7455), який ухвалено як Закон № 3668-VI, зазначено, що його розроблено "з метою визначення заходів подальшого реформування пенсійної системи та збалансування солідарної системи пенсійного страхування". Під час доопрацювання розробники, уточнюючи мету ухвалення цього законопроєкту, указали, що його спрямовано на "створення умов для подальшого удосконалення системи пенсійного забезпечення пенсіонерів та повноцінного впровадження багаторівневої пенсійної системи в Україні". За наміром авторів законопроєкту, його реалізація мала "відновити соціальну справедливість щодо порядку призначення пенсії незалежно від закону", за яким її призначають, а також установити "розумне співвідношення між мінімальним та максимальним розмірами пенсій".
Виходячи з пункту 1 частини першої статті 14, частини першої статті 54 Закону № 796-XII Конституційний Суд України зазначив, що держава гарантувала пенсію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, через погіршення стану здоров'я цих осіб, зокрема інвалідність, спричинену участю в роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки до осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їх повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими (абзац другий статті 1 Конвенції про права осіб з інвалідністю 2006 року), потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яких віднесено до категорії 1, протягом усього або частини свого життя залежать від соціального забезпечення, яке їм гарантувала держава.
У Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що "соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища" (перше речення абзацу дев'ятого підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).
20.03.2024 Конституційний суд України прийняв рішення № 2-р (Ш)/2024 (справа № 3- 123/2023(229/23)), яким ухвалив:
1) Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08 липня 2011 року № 3668-VI» зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами;
2) Припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08 липня 2011 року № 3668-VI» зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХП зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним судом України цього Рішення.
Зважаючи на те, що пенсію позивачу призначено відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796-XII у редакції, яка не допускала будь-якого обмеження максимального розміру пенсії, а приписом першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час призначення пенсії, було гарантовано щорічне підвищення пенсії без обмеження її максимального розміру, суб'єкт права на конституційну скаргу мав усі підстави розраховувати на стабільність законодавства. Якраз відтоді в нього виникли правомірні сподівання, що право на встановлений йому рівень соціального захисту є гарантованим. Унаслідок подальших дій законодавця цю гарантію скасовано: позивача позбавлено права на отримання пенсії без обмеження її максимального розміру, що становило втручання у право власності та спричинило виникнення відчуття краху правомірних сподівань.
Отже, обмеження пенсії позивача максимальним розміром після 20.03.2024 є протиправними, оскільки здійснене відповідно до положень законодавства, які визнані неконституційними на підставі рішення Конституційного суду України № 2-р (Ш)/2024.
Таким чином, суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у здійсненні виплати пенсії позивачу у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до частини 1 статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.03.2024 без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Тому, суд з метою ефективного захисту порушеного права позивача зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити виплату нарахованої позивачу пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до частини 1 статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.03.2024 без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Між тим, позовні вимоги щодо виплати різниці між фактично отриманою та належною до сплати суми пенсії, слід залишити без задоволення, оскільки на час судового розгляду пенсія позивача не перерахована, а тому визначення різниці між фактично отриманою та належною до сплати суми пенсії є передчасним. Судовому захисту підлягають лише порушені права. При цьому захист права на майбутнє законодавством не передбачений.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
V. Судові витрати
Судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у здійсненні виплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.03.2024 без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити виплату нарахованої пенсії ОСОБА_1 у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.03.2024 без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович